Надзвичайна і повноважна посолка Канади в Україні Наталка Цмоць: онука окружного провідника ОУН
Посольство Канади в Україні третій рік очолює пані Наталка Цмоць, для якої наша країна друга (а власне кажучи, перша) батьківщина: усі її родичі колись приїхали до Канади з України. Вона любила нашу країну навіть тоді, коли ще не бачила її – лише з розповідей своїх бабусь. У цій любові виростила власних дітей і навіть чоловіка з австралійсько-німецьким корінням навчила розмовляти українською мовою. Символічно, що Наталка Цмоць стала амбасадоркою Канади саме зараз – під час повномасштабної агресії Росії проти країни, біль якої вона відчуває як свій власний.
Внучка окружного провідника ОУН
Наталя народилася в родині, яка багато зробила для українського національно-визвольного руху. Її дід Костянтин – Кость – Цмоць, уродженець Львівської області, був окружним провідником ОУН. У 1944 році під час облави його та його групу з дев'яти осіб розстріляли співробітники НКВС. За кілька місяців до цього він встиг відправити свою дружину Марію і дворічного сина Модеста в Європу. Якийсь час вони жили в Австрії, де чекали на чоловіка і батька, але коли Марія зрозуміла, що його, найімовірніше, немає серед живих, вона вивезла сина до Канади. Мама Наталії, Богдана, народилася в таборі біженців у Бельгії – туди її батьки втекли незадовго до закінчення Другої світової війни. Ширилися чутки, що жителів Західної України вивезуть до Сибіру – вони вирішили не ризикувати. З Європи до Канади пливли в трюмі корабля, а на новому місці спочатку жили в гаражі із земляною підлогою. Модест і Богдана познайомилися, коли стали дорослими – це сталося в редакції української студентської газети "Зозуля". Вони все життя були вдячні своїм родичам, які вивезли їх за океан, – інакше батьки Наталки не створили б сім'ю і їх самих не було б на світі.
"Я – українка, і мене звати Наталка"
Про свою історичну батьківщину Україну вони знали тільки з розповідей батьків, але в їхніх сім'ях розмовляли тільки українською, тому вони добре знали мову. Нею розмовляли і їхні доньки – Наталка та Мотря, дівчатка ходили до української школи, були учасницями "Пласту", відвідували уроки українознавства, де декламували на сцені "Лісову пісню" Лесі Українки. У французькій школі в Оттаві вчителька стала називати новеньку на французький манер – Наталі, але дівчинка поправила її: "Я – українка, і мене звуть Наталка". Цмоць часто сперечалася з учителями, коли йшлося про Радянський Союз: Наталка доводила, що ця країна складається не тільки з Россі, там є ще й така держава, як Україна, а в ній живуть дуже добрі й працьовиті люди, які розмовляють українською – не різновидом російської, а повноцінною європейською мовою. Мама Наталки, яка іноді приходила до школи, розповідала її однокласникам про українську культуру, а перед Великоднем проводила майстер-класи з писанкарства. Також вона видавала дитячі книжки українською мовою – кілька примірників і досі зберігається в родині.
Антропологія, археологія, історія
У дитинстві Наталка, як і багато хто з її ровесниць, мріяла стати танцівницею і навіть займалася в ансамблі "Дніпро", але з віком зрозуміла, що для професійної кар'єри в цій галузі їй не вистачає даних. Цмоць вирішила вивчати антропологію, а згодом захопилася ще й археологією – побувала на розкопках у Греції й буквально "захворіла". Утім, їй вдалося поєднати нове захоплення з попереднім – на археологічних розкопках її найбільше цікавили... кістки, за якими можна було розповісти багато цікавого про мешканця інших історичних епох. На думку пані Наталки, на відміну від історії, яку контролюють і переписують усі, кому не лінь, контролювати археологію – через притаманні їй матеріальні доводи – не вдавалося ще нікому. До того ж пані Наталку, яка не приховує своїх феміністських переконань, завжди обурював факт приниження ролі жінок в історії. На її думку, так відбувається тому, що історію здебільшого пишуть чоловіки, а археологія дає чудову нагоду відновити історичну справедливість і розставити все на свої місця. За навчання в університеті Цмоць платила сама – гроші вона підробляла офіціанткою, але на заняттях це позначилося тільки позитивно: пані Наталка має ступінь бакалавра фізичної антропології та магістра судової антропології, які здобула в Університеті Торонто.
Перший приїзд в Україну
В Україну Цмоць вперше приїхала 1992 року і була вражена, що на історичній батьківщині її сприймають не як українку, а як канадку. Тепер вона розуміє, що в усьому виною радянське виховання, через яке українці, на відміну від канадської діаспори, погано знали свою історію та шкодували про розпад Радянського Союзу, оскільки внаслідок цієї події залишилися без роботи та збідніли. Суто по-людськи пані Наталка їх розуміла: зміна суспільно-політичної системи завжди болюча для простих людей. Під час того візиту Цмоць дуже хотіла побачити хату в Трускавці, про яку їй часто розповідала бабуся Марія, але виявилося, що на її місці давно стоїть типовий радянський готель. На щастя, їй вдалося поспілкуватися з троюрідною сестрою своєї бабусі, та багато чого розповіла про історію сім'ї та показала фотографії, які зберігала все життя.
"Тепер я його пробачив"
Під час ще однієї – не менш, а можливо, і більш значущої – поїздки в Україну пані Наталка привезла свого батька Модеста на братську могилу, в якій разом з побратимами було поховано її діда Костя Цмоця. Пані посол знала, що батько все життя ображався на діда за те, що завжди жив без нього. Ставши дорослим, Модест зрозумів, що його батько загинув як герой, але дитяча травма, яка "твердила", що близька людина його покинула, не відпускала. І тільки на могилі батька він нарешті відчув, що біль пішов. "Тепер я його пробачив", – сказав Модест доньці.
"Ця робота мене рятує"
У нашій країні пані Наталка працює з 1995 року – спочатку вона впроваджувала канадські проєкти технічної допомоги. З 2011 по 2013 рік була радницею з технічного співробітництва Посольства Канади в Україні, відповідала за створення першої програми допомоги Україні після вторгнення Росії 2014 року. З 2015 року Цмоць обіймала кілька посад у різних установах Канади: Національної оборони, Служби корінного населення, у відділі науки та парламентської інфраструктури, відділі державних послуг і закупівель. Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні Наталку Цмоць призначали у найтяжчий для нашої країни воєнний час, у День Незалежності, 24 серпня 2023 року. Пані Наталка курує програми з військової допомоги нашій країні, яка містить не тільки матеріальну складову, а й навчання українських солдатів; опікується питанням закінчення будівництва Музею Голодомору, кошти на яке виділив уряд Канади. Один із найважливіших напрямків її діяльності – робота над поверненням в Україну військовополонених. "Ця робота мене рятує", – каже пані Наталка.
"Зла Мавка"
Нещодавно пані посол зробила на зап'ясті лівої руки татуювання "Зла Мавка" – логотип жіночого руху опору на окупованих українських територіях. Вчинок Цмоць привів у захват координаторів руху, які звернулися до його учасниць: "Ось такі сильні жінки цього світу підтримують вас і вірять у вас!".
Дружна українська родина
Чоловік пані Наталки – канадець австралійсько-німецького походження, в університеті вони були однокурсниками. Вона не одразу відповіла на почуття молодого чоловіка, оскільки вважала, що студентські роки потрібно присвячувати тільки навчанню, не відвертаючи увагу на особисте життя. Але була ще одна причина, чому вона не поспішала з остаточною відповіддю: Наталка пообіцяла собі, що вийде заміж тільки за людину з українським корінням, а її шанувальник похвалитися цим не міг. Тож молоді люди знайшли компроміс: майбутній чоловік пообіцяв Цмоць вивчити українську мову і вже наступного дня записався на курси. Сьогодні Григорій – так він називає себе, коли приїжджає в Україну – чудово говорить і читає українською. У шлюбі народилися двоє дітей – син і донька. Хлопчика назвали Костем – на честь героїчного діда пані Наталки.