Могло дійти до бійки: навіщо у СРСР масово здавали пляшки

Збір та здавання склотари в СРСР були не лише частиною екологічної свідомості, а й значним джерелом доходу для багатьох родин, що іноді призводило до курйозних, а подекуди й конфліктних ситуацій.

Відео дня

Зокрема, у 1970-х роках на просторах Радянського Союзу активно розгорталася мережа пунктів прийому скляних пляшок та банок. Ця практика, що існувала ще донедавна після розпаду СРСР, глибоко вкорінилася у повсякденне життя громадян. 

Хоча і сьогодні можна здати склотару, масштаби цього явища не зрівняються з тими, що були в радянські часи. Півстоліття тому збір та здача використаного посуду перетворилися на своєрідний бізнес, здатний суттєво поповнити сімейний бюджет, що свідчить про його економічну важливість. Ця система функціонувала як спосіб не лише перероблювання, а й підтримки населення в умовах тотального дефіциту.

Поява та різновиди склотари

Скляна тара спочатку з'явилася для продажу молочних продуктів, які раніше реалізовувалися виключно на розлив. Пляшки для різних видів молока, кефіру та вершків мали типову форму, відрізняючись лише кольором фольгованої кришечки: біла для звичайного молока, жовта для топленого, зелена для кефіру та фіолетова для вершків.

Окрім молочної тари, приймалися також типові пляшки з-під пива, горілки та вина, а також банки від майонезу, сметани, консервів та великі трилітрові балони. Найчастіше до пунктів здачі несли пивні та молочні пляшки, а також невеликі майонезні банки. 

Великі ж місткості переважно використовували в господарстві, а трилітрові банки взагалі ніколи не здавали, оскільки вони були незамінними для домашнього консервування.

Заставна вартість та її значення

Ціна на всі товари, що продавалися в скляних місткостях, включала заставну вартість скла, яка була помітно вищою за реальну вартість самої пляшки. Офіційно це пояснювалося прагненням заохотити громадян до здачі тари, щоб уникнути її викидання. Однак по суті, це було швидше ціновою накруткою. Вартість пляшки могла становити близько 10% ціни вина, близько 5% ціни горілки і половину вартості пива, що робило її значущим елементом у загальній вартості продукту та стимулювало повернення порожніх місткостей.

Пункти прийому склотари та правила здавання

Пункти прийому склотари зазвичай розташовувалися в окремих невеликих, часто темних приміщеннях, або поруч із продуктовими магазинами. Всередині вони були заставлені пластиковими ящиками з порожньою тарою, а повітря наповнював специфічний запах пивних дріжджів та перегару. Приймальники суворо стежили за дотриманням правил: пляшки мали бути без слідів рідин та без етикеток.

У теплу пору року біля таких пунктів нерідко можна було спостерігати, як люди масово відмивають пляшки у калюжах, намагаючись дотриматися цих вимог.

Економічне значення для населення

Порожні пляшки в СРСР здавали абсолютно всі верстви населення. За півлітрову пляшку з-під молока можна було отримати 15 копійок, за літрову – 20. П'ятдесят літрових пляшок з-під молока коштували 10 рублів. Для порівняння, при середній заробітній платі 120-150 рублів та загальній бідності, ці кошти були доволі значними. Існували навіть "професійні пляшковики", які збирали порожні пляшки по окрузі, несли їх у пункти прийому і часто сварилися з приймальниками через дрібні відколи на горлечках. Іноді, коли пляшки збиралися колективно, могли виникати бійки через поділ тари чи виторгу.

В умовах тотального дефіциту існували й інші, менш звичайні схеми. У деяких місцях за кілька порожніх пляшок можна було отримати не гроші, а одну повну, що було досить популярно. Ця практика свідчить про гостру нестачу товарів та винахідливість людей у пошуку способів їх отримання.

OBOZ.UA раніше повідомляв, як на пунктах приймання склотари радянські люди заробляли чималі гроші. 

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.