Блог | Людство піде шляхом древніх римлян? або Чому задоволення занапастять світ
Вчора був день народження англійського письменника-фантаста Олдоса Гакслі, автора романа-антиутопії "Який чудесний світ новий!". 100 років тому він також написав есе "Пасивні задоволення і готові розваги". У ньому автор розмірковує про те, чому споживацтво і задоволення можуть занапастити людство.
"Небезпеки, по-справжньому загрозливі для нашої цивілізації, не завжди носять зовнішній характер. Це не божевільні політики, не війни і не породжувані ними банкрутства. Набагато більшу тривогу викликають ті небезпеки, які загрожують їй зсередини, – загрожують не стільки здоров’ю і майну, скільки самій свідомості сучасної людини.
На мій погляд, з усіх різноманітних отрут, які наша цивілізація потихеньку синтезує у власному череві, навряд чи знайдеться більш сильнодіюче, ніж дивне і страшне явище, що позначається в побуті терміном "задоволення" (я беру це слово в лапки, щоб показати, що веду мову не про справжнє задоволення, а про поширені в нашому суспільстві види організованого дозвілля). Подібно будь-якій іншій людині при здоровому глузді та з нормальною психікою, я терпіти не можу працювати. Але я краще погоджуся щодня висиджувати вісім годин за чиновницьким столом, ніж бути приреченим на життя, повне "задоволення".
Був час, коли розваги вимагали від людей певних розумових зусиль. Наприклад, в XVII столітті члени королівських сімей та їх наближені особи отримували справжню насолоду, слухаючи промови ерудованих проповідників (скажімо Донна) і диспути на теологічні й метафізичні теми. Частиною розважальної програми, запропонованої графу Фредеріку з нагоди його одруження з дочкою Якова I, була наукова дискусія – вже не пам’ятаю, на яку філософську тему, – між хранителем королівської печатки лордом Вільямсом і групою кембриджських логіків. Уявіть собі, що скаже нинішній володар, якщо університетські вчені запропонують йому так розважитися!
Особи королівської крові були не єдині у своїй любові до інтелектуальних задоволень. В епоху Єлизавети будь-яка леді та будь-який джентльмен середнього культурного рівня могли за необхідності взяти участь у виконанні мадригала або мотета. Ті, кому знайома неймовірна складність і витонченість музики XVI століття, зрозуміють, що це означає.
Навіть прості люди вибирали для себе розваги, що вимагали кмітливості, неординарності й особистої ініціативи. Вони слухали, наприклад, такі твори, "Отелло", "Король Лір" і "Гамлет" – очевидно, з цікавістю і розумінням. Вони співали і грали на музичних інструментах. Селяни рік за роком виконували звичні ритуали: навесні та влітку це були танці, взимку – пантоміми, восени – свято врожаю. Їх задоволення були розумними і живими, і люди самі докладали зусиль до того, щоб себе розважити.
Ми все це змінили. Замість старих задоволень, які потребують розуму і особистої ініціативи, ми звели гігантські організації, які постачають нас готовою розважальною продукцією – продукцією, яка не потребує від шукачів задоволень ні особистої участі, ні помітних інтелектуальних зусиль. Мільйони кінотеатрів пригощають публіку однією і тією ж прісною нісенітницею. Нездари-письменники і драматурги існували завжди, однак в минулому їх твори швидко помирали, не перетинаючи кордонів міста або країни, в яких народилися на світ.
Сьогодні твори бездарних сценаристів поширюються з Лос-Анджелеса по всьому світу. Від незліченних глядачів не потрібно ніяких душевних зусиль, ніякої участі – вони повинні тільки сидіти і витріщатися на екран.
Чи потрібна жителям демократичних країн музика? Колись вони створювали її самі. Тепер їм досить просто ввімкнути грамофон. А якщо вони захочуть літератури – для цього є преса. Звісно, номінально преса існує заради того, щоб доносити інформацію. Але насправді її завдання полягає в тому, щоб розважити людей, не вимагаючи від них ні найменшого зусилля і не обтяжуючи їх розум ні єдиною думкою. Слід визнати, що це завдання вона виконує з винятковим успіхом. Ви можете багато років поспіль прочитувати по дві газети в кожен будній день і ще одну по неділях, ні разу не зіткнувшись з необхідністю поворушити мізками і взагалі хоч трохи зосередитися – досить просто ковзати не дуже уважним поглядом уздовж друкованих стовпців.
В окремих прошарках суспільства досі користуються популярністю види спорту, які вимагають від людини особистої участі. Дуже багато представників середнього і вищого класу грають в гольф і теніс, а ті, хто багатший, стріляють в птахів, полюють на лисиць і катаються на лижах в Альпах. Але величезні маси населення навіть спортом займаються опосередковано, вважаючи за краще спостерігати за футбольним матчем, ніж піддаватися небезпекам самої гри. Це правда, що у всіх соціальних колах ще танцюють – але танцюють, повсюдно здійснюючи одні й ті ж рухи під одні й ті ж мелодії. З танцю зараз ретельно витравлені всі сліди як місцевої, так й індивідуальної автентичності.
Ці пасивні задоволення, ці готові розваги, однакові для всіх мешканців західного світу, безумовно, є грізною небезпекою для нашої цивілізації.
У робочий час переважна більшість людей вже зайнята виконанням чисто механічних завдань, а тепер і в час дозвілля ми вдаємося до настільки стандартних розваг, які так мало вимагають задіяння розуму й ініціативи. Додайте таке дозвілля до такої роботи і отримаєте в сумі бездоганно порожній день, дотягнути до кінця якого вже величезне полегшення.
Отруюючи себе такими методами, наша цивілізація легко може докотитися до передчасного маразму. Демократичне суспільство, з настільки атрофованими через бездіяльність мозком і душею, суспільство, яке нагодоване настільки штампованими розвагами, зачепити яке здатна лише більш явна демонстрація насилля і жорстокості, –таке суспільство ризикує захворіти смертельною хронічною нудьгою.
Цілком ймовірно, що воно піде шляхом древніх римлян – римлян, які, зрештою, теж так само, як і ми зараз, втратили здатність себе розважати; римлян, які, подібно до нас, теж почали жити на готових розвагах, не беручи в їх організації жодної участі. Нестерпна нудьга змушувала їх вимагати більше гладіаторів, більше слонів, які вміють ходити по канату, більше екзотичних тварин, яких можна зарізати на очах у публіки.
Наше суспільство потребує не меншого, проте завдяки існуванню небагатьох ідеалістів, не отримує всього, чого йому хочеться. Найжорстокішими видами розваг зараз насолоджуються лише таємно; щоб задовольнити свою тягу до вбивств і кровопролиття, ви повинні стати членом ку-клукс-клану. Втім, не слід впадати у відчай: швидше за все, ми ще побачимо, як кров тече по арені іподрому. Приборкання людей, спраглих за всяку ціну заглушити нудьгу, може виявитися непосильним завданням навіть для ідеалістів".
