Блог | Культура як системна дія: чому експертні ради справді працюють

Чудово, що в Україні активно впроваджується інститут експертних рад у сфері культури.

У час, коли кожна гривня державної підтримки має значення, культура потребує не лише фінансування, а й зважених професійних рішень. Саме експертні ради дають можливість ухвалювати їх не інтуїтивно, а на основі досвіду, розуміння процесів і реального впливу проєктів на суспільство.

Саме тому я щиро радий стати частиною цього процесу.

Мене обрали до Експертної ради Українського культурного фонду у секторі "Перформативне та сценічне мистецтво" на 2026–2027 роки. Для мене — як директора-художнього керівника Київського академічного театру ляльок — це логічне продовження багаторічної роботи з митцями, командами та культурними менеджерами. Але водночас — це новий рівень відповідальності.

Український культурний фонд за підсумками 2025 року підійшов до важливої межі.

За весь період своєї діяльності Фонд наблизився до трьох тисяч підтриманих проєктів, загальний обсяг інвестицій у культуру перевищив два мільярди гривень, а сумарна аудиторія реалізованих ініціатив — десятки мільйонів людей в Україні та за її межами.

Це означає, що навіть в умовах війни культура не просто виживає — вона працює як системний інструмент стійкості, самоідентифікації та міжнародної присутності України.

Для мене ці цифри — не абстрактна статистика.

За ними стоять живі вистави й репетиції, гастролі та фестивалі, нові формати, робота з дитячою й дорослою аудиторією. Стоять державні театри, незалежні колективи, освітні програми і ті самі ризиковані, але необхідні експерименти, без яких культура не розвивається. Я бачу це щодня — у роботі свого театру та колег по всій країні.

Саме тому, працюючи в експертній раді, я планую зробити акцент на кількох принципових речах.

По-перше — інновація у сценічному мистецтві.

Досвід театру ляльок навчив мене: сучасний глядач тонко відчуває де фальш, а де мистецтво. Йому потрібні нові мови, нові образи, нові способи розмови про складні теми. Я за проєкти, які не бояться виходити за межі звичних форматів і чесно працюють із формою та змістом.

По-друге — підтримка регіональних ініціатив.

Культура не має центру й периферії — вона має живі точки росту. І вони є в кожному місті України. Завдання державної підтримки — не зводити все до столиці, а давати можливість регіональним голосам звучати на рівних.

По-третє — міжнародна взаємодія та культурна дипломатія.

Українське мистецтво сьогодні цікаве усьому світові. Це вікно можливостей не буде відкритим вічно. Нам важливо не втратити момент і підтримувати проєкти, здатні представляти Україну за кордоном гідно, глибоко й професійно.

Я переконаний: культура — це не привілей і не розкіш.

Це базова потреба суспільства, яка формує цінності, тримає людей разом і допомагає вистояти у найскладніші часи.

І якщо експертні ради допомагають цій системі працювати чесно, прозоро й ефективно — значить, ми справді рухаємося у правильному напрямку.