Блог | Козацька морська слава
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Та Fleet in non-being
Частина 1.
Преамбула 2026 року
Ця стаття, написана у співавторстві з Сергієм Махуном, була опублікована в "Дзеркалi тижня" у 2010 році і одразу ж перепублікована на сайтах ВМС України та ВМФ РФ. Відтоді минуло багато років, і відбулося багато битв. У тому числі й морських, між російським та українським… мало не написав – флотами, але в тому-то й справа, що в Україні немає флоту!
У 1690 році англійський адмірал Артур Герберт запровадив концепцію Fleet in being (флит ин бин, флот у бутті) – це стратегія на морі, коли військовий флот впливає на ворога лише фактом свого існування, навіть якщо він стоїть у порту і не вступає в бій. Це часто робив слабкий флот, щоб не програти сильному ворогу, але при цьому залишатися серйозною загрозою. Ворог боїться бути влучним у будь-який момент. Через це він змушений зосереджувати свої сили і витрачати багато ресурсів на охорону, а не на атаки.
Але повторюю, що Україна практично не має флоту. Чи настав час ввести концепцію Fleet in non-being (флоту в небутті)? Ні, настав час визнати, що безпілотні літальні апарати (БПЛА) та морські(БЕК) дрони докорінно змінили ведення дій як на суші, так і на морі. Тепер, коли я пишу ці рядки, я отримав повідомлення про знищення двох російських радарних станцій на узбережжі Криму безпілотниками "Магура", а позавчора стало відомо про потоплення ними великого (100 тисяч тон) контейнеровоза Росатому у Чорному морі, за 130 миль від Новоросійська.
Куди сховалися залишки того, що чотири роки тому називали Чорноморським флотом Російської Федерації. Тепер вони виходять у море лише на 10-15 миль, щоб стріляти "Калібрами" по Україні – і одразу ж ховаються. Але навіть у гавані їх атакують українські БПЛА та БЕКи! Саме для них, до цих залишків, поняття флоту в небутті є цілком застосовним.
Якщо пам'ятаєте, вже початок бойових дій було ознаменовано потопленням крейсера "Москва", флагмана ЧФ РФ 14 квітня 2022 року, а зараз, на початку серпня 2026-го, російські судна викинуті з Азовського моря і викидаються з Чорного. Порти Криму, окрім Керчі, давно втратили практичне значення, а Новоросійськ та Туапсе швидко йдуть до того. І все це зробила Україна, яка не має флоту! Після цієї необхідної преамбули можна переходити власне до статті, я переклав її також українською.
***
На початку XVII століття Османська імперія пройшла апогей своєї гучної слави. Та й у кінці цього століття турків ледве зупинили під стінами Відня і під Чигирином! Лише постійні їх війни з персами рятували Європу від повного завоювання. Про важливість оттоманського фактору в європейській політиці свідчить поведінка іспанського короля Філіпа II в відношенні Нідерландів. Варто було Блискучій Порті злегка послабити тиск у Середземномор'ї – і він одразу посилював гоніння на єретиків-протестантів. Але навіть мале посилення турецької активності відволікало увагу Іспанії від бунтівних провінцій!
Європейці з величезними труднощами протистояли могутньому османському флоту, тим більше що єдності в їх рядах не спостерігалося, і Франція здавна виступала мало не союзником Османської імперії. Знаменита битва при Лепанто в 1571 році не мала вирішального значення в протистоянні воїнів Хреста і Півмісяця, і незабаром після неї Венеція остаточно втратила Кіпр. Стамбул швидко відновив свій флот і повернув панування в Середземномор'ї. Після підпорядкування 1574 р. Тунісу, а 1576 р. Марокко вся Північна Африка стала турецькою. Імперія простягалася від марокканського узбережжя Атлантики до Перської затоки, від берегів Дунаю, Дніпра, Дністра та Дону до порогів Нілу.
Але чи тільки перси врятували Європу? Саме в момент кульмінації її експансії виклик найсильнішої державі, що сягнула на три частини світу і піднімала в походи трьохсоттисячне армії і величезний флот, кинули нікому не відомі запорожці. Їх число ніколи не перевищувало 15-20 тисяч чоловік, базувалися вони на річкових острівцях посеред Дикого Поля і все ж двісті років успішно воювали з турками і їх васалами на суші і на морі!
Історики часто наголошували піратський характер морських походів запорожців, заперечуючи політичний підтекст і цілі степових лицарів-корсарів в боротьбі з турками і татарами, а також перебільшували міцність союзу останніх. Але не раз і не два запорожці збройною силою допомагали претендентам на ханський престол з татарської династії Гераїв (Гіреїв), висаджуючи морські десанти в портах Криму. Пірати? Корсари? Не без того. Час був такий, та й зараз не краще. Але у великій мірі морські, і сухопутні походи запорожців були превентивними акціями самозахисту, напад – кращий спосіб оборони! Масовані козацькі атаки руйнували імперську інфраструктуру на Чорному морі, підривали престиж Порти і обмежували її домагання. При цьому козаки звільняли бранців-християн (ось вам і політичний аспект, дуже важливий в ті часи), багато з яких в свою чергу ставали запорожцями.
Сер Арнольд Тойнбі у праці "Осягнення історії" не без підстав називав козацькі республіки річковими цивілізаціями. Дніпро, Дон і Волга, Урал, Кубань і Терек століттями давали притулок вільним людям. Але не тільки притулок знаходили там вони від неволі жорстко централізованих держав і від диких кочівників, не лише захист. Ні, вони використовували річки як базу для активності і самі постійно атакували! "Козаки являли собою напівчернече військове братство на кшталт братства вікінгів, еллінського спартанського братства або лицарського ордена хрестоносців" – писав Тойнбі. І найгострішою зброєю запорожців був флот.
Він задовго до адмірала Ушакова панував на Чорному морі якщо не стратегічним, то оперативно. Запорізькі, а незабаром і донські козаки виводили на море сотні чайок і стругів. Запорожець, який ні разу не бував у морському набігу, не вважався справжнім козаком! "Про мету походу рядові козаки знали лише у загальних рисах… Кожен учасник морського походу мав шаблю, дві рушниці, шість фунтів пороху, відповідну кількість куль і шроту. На чайці розміщувався екіпаж від 50 до 70 козаків, кілька фальконетів (невеликих гармат), один нюрнберзький квадрант… Брати з собою і вживати спиртні напої заборонялось категорично. Коли ж таке траплялося, то винуватців викидали за борт" (Арнольд Сокульський, "Морські походи запорожців"). Ось вам і відчайдушна "вольниця", ось вам і розхлюстані "корсари"!
Першою перемогою флоту запорожців вважається вікторія під Тягином в 1492 році, потім вони здобували перемоги біля Тавані в 1502 і 1504 роках, після чого майже півстоліття бойові дії між ними і турками та кримськими татарами проходили в основному на суші. Але 1561 року запорожці спалюють Акерманську фортецю і в союзі з донцями штурмують з моря Азов. Незабаром відбувся і перший похід до Криму. Про нього згадує у листі знаменитий кошовий отаман Іван Сірко: "... року 1575 Богданко з козаками Крим воював і плюндровал..."
У 1575-1576 1578, тисяча п'ятсот вісімдесят два, 1586-1590, 1593-1595 і 1599 рр. козацькі чайки господарювали біля Гезльова (Євпаторії), Кафи (Феодосії), Керчі, Очакова, Кілії, Варни, Трапезунда, Сінопа і Стамбула. У XVІІ столітті ж походи на Чорне море здійснювалися практично щороку. "Запорожці (всупереч забороні короля, який побоювався розлютити турків) взялися за свої морські рейди. Їх флотилії числом від 30 до 100 чайок щороку виходили з гирла Дніпра і прямували грабувати приморські селища на турецьких і кримських узбережжях. Ханський порт Гезльов, що раніше неодноразово потерпав від козацьких нападів, в 1612 році знову був розгромлений з моря, а на наступний рік козаки вдерлися у Крим двічі". (Олекса Гайворонський, "Повелителі двох материків", т. II).
1614 року козаки славного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного взяли приступом, розгромили і спалили добре укріплений порт Сіноп на південному березі Чорного моря. Завантаживши на чайки величезну здобич, "полон" і частку звільнених рабів, запоріжці спокійно вийшли із сінопської гавані. За турецькою версією імперський флот перехопив їх під Очаковом "і там з божою поміччю одні були порубані шаблями, інші в море потоплені, а деякі ... бігли". Але добре поінформований великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський повідомляв, що при повертанні із Сінопу запорізька флотилія втратила убитими і пораненими близько 200 чоловік – з двох тисяч, які вийшли в похід!
Та й двадцяти бранців, привезених в "столицю світу", замало для тріумфу, тож про нищівну поразку козаків говорити якось не доводиться. Султан Ахмед I був розлютований розгромом Сінопа, бив великого візира Назір-пашу буздуганом і наказав повісити.
І нарешті, навесні 1615 року запорожці напали на столицю імперії! На 80 чайках підійшли вони до Стамбула й підпалили порти Мізевну і Архіоку. Султан, побачивши дим, перервав заміське полювання і кинувся в місто. Турецький флот отримав наказ вийти в море, наздогнав запорожців поблизу гирла Дунаю, але в морській битві частина турецьких галер була взята на абордаж, частину потоплено, решта розсіялася по морю. Поранений командир турецької ескадри потрапив в полон до козаків, пропонував їм 30 тисяч золотих викупу, але не дочекався звільнення і помер в неволі.
Навесні 1616 р. дві тисячі козаків Петра Сагайдачного розбили у Дніпровському лимані ескадру Алі-паші, що намагалася перегородити їм шлях, захопили півтора десятка галер і близько сотні дрібних судів, після чого рушили до берегів Криму. Там за допомогою гармат трофейних галер вони штурмом взяли Кафу. Інша флотилія восени того ж року розорила Трабзон (Трапезунд) і повторила розгром нещасного Сінопа, а в порту Мінер спалила 26 турецьких суден. Адмірал Ціколі-паша спробував розбити козаків, але втратив три галери і змушений був відступити.
У 1618 році італійський мандрівник П'єтро делла Бале здивовано писав про козаків: "більше немає місць, підпорядкованих туркам в околицях Чорного моря, які б вони не захоплювали, яких не грабували і не розоряли повністю ... вони сьогодні дуже сильні на Чорному морі, і очевидно, що як би мало їх не було, ніхто ніколи не наважиться заперечувати їхнє панування".
Далі буде.
