"Хотіла б подивитися на людину, яка запустила ці ракети": історія Валерії Карячки та її важкопораненої доньки Марії увійшла до Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

П’ятирічна Марійка вижила під час російського обстрілу. Проте дитина досі не розуміє, чому більше не бачить бабусю і куди поділася її ніжка. Через аутизм дівчинка не може словами передати свій біль та розпач. Історію доньки Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова розповіла її мама Валерія Карячка.

У листопаді 2025 року російський "Іскандер" влучив у звичайний сільський магазин на Дніпропетровщині, де Марійка разом із бабусею вибирала печиво. Про обстріл Валерія дізналася від старшого сина, який був удома. Разом із чоловіком вони одразу побігли на місце прильоту.

"Там просто жах що було. Ми все з чоловіком зрозуміли. Просто переглянулися і почали плакати… Я б хотіла подивитися на ту людину, яка натиснула ту кнопку й запустила ці ракети і "шахеди". Хочеться, щоб їх покарали, щоб вони відчули рівнозначний біль", – каже жінка.

65-річна Тамара Іванівна від отриманих травм померла в кареті "швидкої". Дівчинка вижила, але втратила частину ноги. Весь час у лікарні поруч із Марією були родичі, адже дитина потребує постійної допомоги в обслуговуванні.

Валерія каже, що травма дуже ускладнила прояви аутизму: стався значний відкат у навичках, що ускладнює реабілітацію. Дівчинка важко звикає до протеза та відчуває фантомний біль, який не може пояснити словами.

"З протезом це дуже тяжко. Навіть просто його їй одягнути. Вона без нього на одній нозі стрибає, на колінах ходить. Але це дуже боляче. А мені болить, бо не можу їй допомогти психологічно. Вона усе переживає самотужки", – говорить Валерія.

А ще дівчинка досі не може усвідомити втрату рідної людини. Маленька щодня обходить кімнати в пошуках загиблої бабусі, шукає її очима та кличе.

"Марійка хоч не розмовляє, але вона йде, до неї в кімнату, дивиться… Іде на кухню, дивиться. Шукає. Чекає…", – пояснює мама дівчинки.

Ще до повномасштабної війни родина щодня виборювала для доньки можливість опанувати елементарні навички. Трагедія зробила цю боротьбу в рази важчою. Батьківство в таких умовах – це щоденна колосальна праця, проте успішні результати реабілітації повертають надію і дають сили не здаватися, каже жінка.

Дивіться історію Валерії та її доньки Марійки тут.

Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.