УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Габріеля Запольська: польська письменниця родом з України, яка писала на заборонені теми

Габріеля Запольська: польська письменниця родом з України, яка писала на заборонені теми

21 грудня 1921 року пішла з життя літературна "збурювальниця спокою"

Її називають яскравою представницею волинського бомонду другої половини ХХ століття. На жаль, в Україні донедавна про неї знали мало, та й в енциклопедіях та довідниках вона значиться як "польська письменниця". Твори Запольської не вписувалися у стиль соціалістичного реалізму, тому з численних її творів, які можна було прочитати – і можна було обговорити – за радянських часів, читачам пропонували лише п'єсу "Мораль пані Дульської", яка часто йшла в театрах, і повість "Смерть Феліціана Дульського". Її романи "Кохання на сезон", "Катруся Каріатида", "Про що не говорять", які літературні критики – за масштабом, монументальністю та об'ємністю опису – порівнюють із шолоховським "Тихим Доном", українською мовою не видавали й не видають. За батьківщиною волинянка Запольська сумувала постійно, недарма в один із найскладніших моментів у своєму житті вона писала, що хоче повернутися до Львова – тільки там вона зможе знайти спокій та відчути ґрунт під ногами.

Дочка дворянина та балерини

Габріеля Запольська – Марія Габріеля Стефанія Корвін-Піотровська – народилася 30 березня 1857 року в родовому маєтку в Підгайцях Луцького району. Її батьки були несумісні один з одним, як лід і полум'я, але, мабуть, тому й зійшлися: батько – маршалок волинської шляхти Вінцент Казимир Ян Корвін-Піотровський – заможний волинський дворянин, мати Юзефа Карська – колишня прима-балерина Варшавського театру опери та балету. У розкішному будинку-палаці, що збудував у своєму маєтку батько, панувала атмосфера свята: тут часто влаштовували бали, на які приїжджали імениті гості. При цьому батько був людиною побожною, він щодня кілька годин поспіль молився в каплиці, яку побудував на території маєтку. Батько також мріяв вирушити паломником на Святу землю, але на його шляху до Єрусалима – в буквальному значенні цього слова – стала мати. Тоді Вінцент розв'язав проблему по-своєму: щоранку він проходив кілька кілометрів околицями свого маєтку доти, доки не пройшов відстань, що відділяла його від Святої землі. Матір Габріелі, яка вважала себе дворянкою, хоча відповідного походження в неї не було, обтяжувала необхідність проводити свої дні в провінції, тому вона часто їхала туди, де почувалася як риба у воді, – до Парижа чи Варшави. Її марнотратність негативно позначилася на добробуті сім'ї – Корвін-Піотровські ледве не втратили свого маєтку, але батько, всерйоз злякавшись, обмежив її витрати.

Непокірна дочка

Габріеля з дитинства була для батьків справжнім покаранням – вона постійно сперечалася з ними за будь-якої нагоди й завжди чинила по-своєму, чим відрізнялася від інших дітей у сім'ї – свого старшого брата, який здобув юридичну освіту, й молодшої сестри. Найбільше батьків дратував той факт, що їхня непокірна дочка часто втікала в навколишні села і дружила з дітьми наймитів, серед яких знаходила прототипів для героїв своїх майбутніх творів. Там же вона насолоджувалася волинськими краєвидами: старовинний парк поруч із маєтком, ліси та луки, річка Стир – усе це вона згодом опише у своєму романі "Мелашка".

Габріеля здобула чудову домашню освіту, завдяки якій вільно розмовляла французькою і чудово грала на фортепіано. Потім дівчина потрапила до монастирської школи ордена Серця Ісуса, яка розташовувалася у Львові на площі святого Юра, де їй довелося зіткнутися з неймовірною і небаченою нею жорстокістю вихователів (атмосферу, що панувала там, згодом опише у своєму творі "На порозі пекла"), і зрештою настала черга Львівського університету.

Невдале заміжжя

Першим чоловіком майбутньої письменниці й акторки став лейтенант царської армії Костянтин Шніжко-Блоцький. Вони одружилися 1876 року, але заміжжя Габрієлі тривало недовго: як згодом із гіркотою говорила сама Запольська, її чоловіка цікавила не вона, а щедре придане, яке обіцяли дати її батьки. Випадково підслухана напередодні шлюбної ночі розмова між батьком і чоловіком про те, що Шніжка-Блоцького обдурили (він розраховував на 100 тисяч, а отримав лише 17), як напише в "Щоденнику молодої жінки" закохана у чоловіка Габріеля, "розбила їй серце". Втративши віру в любов і людей, наполягла на розставанні – корисливий чоловік її рішенню не противився. Минуло кілька років, і – 1888 року – вони офіційно подали на розлучення.

Польща Франція Польща

Ще бувши заміжньою жінкою, Запольська мріяла про сцену, а залишивши чоловіка, але ще не розлучившись із ним, почала втілювати свою мрію в життя. З 1882 року вона часто виступала на сцені польських та галицьких театрів – у Кракові, Познані та Львові. Акторська кар'єра не принесла Запольській того морального задоволення, якого вона від неї чекала: Габріеля вважала, що керівники труп, у яких вона перебувала, не цінують її гідно, через що часто конфліктувала з колегами – особливо тими, яких вважала більш везучими.

У 1889 році Запольська, яка тільки звільнилася від шлюбних оков, переїхала до Парижа, де, як їй здавалося, їй пощастить більше. І вона досягла багато чого: завдяки популярному на той час модерністському "Вільному театру" вона досить швидко перетворилася на відому у французькій столиці акторку. Ось тільки примою на драматичній сцені Запольська так і не стала – їй заважав польсько-український акцент. Через п'ять років Габріеля повернулася до Варшави, де ще якийсь час виступала в театрі. Дні та вечори вона проводила в театрі, а ночами писала – і це негативно позначилося на її здоров'ї. Якось під час виступу Запольська знепритомніла і на два дні впала в летаргічний сон. Почувши від лікарів, що це через перевтому, вона вирішила зосередитися на одному захопленні й вибрала літературну діяльність.

Габріеля Запольська: польська письменниця родом з України, яка писала на заборонені теми

"Збурювальниця суспільного спокою"

Вже в 1883 році Запольська представила на суд публіки свою першу розповідь "Один день із життя троянди", яка мала успіх. Прочитавши твори письменниці-початківиці, відомий літератор того часу Юзеф Крашевський писав: "Невже на нашій землі може народитися така жінка, яку в дитинстві заколисувала волинська дума!" Саме в цей час Марія Габріеля Корвін-Піотровська стала Габріельою Запольською – такий псевдонім придумала собі письменниця-початківиця. Габріеля не обмежувала себе якимось одним жанром – вона писала новели, повісті й п'єси. Мабуть, найбільшу популярність їй принесла саме драматургія – її п'єса "Мораль пані Дульської" стала класикою світової літератури.

Багато в чому завдяки цьому твору Запольську вважають викривальницею міщанства, хоча, звісно ж, сенс її творчості цим не обмежується. Вона також набула популярності письменниці, яка у своїх творах зачіпає заборонені теми – яскравим прикладом є її повість "Про що не говорять", у ній ідеться про таке соціальне явище як проституція та пов'язані з нею венеричні захворювання. 1914 року черговий її твір – п'єса "Про що не хочуть навіть думати" – призвела до того, що письменницю почали звинувачувати в аморальності. У ній письменниця на прикладі двох героїнь – мадам Рами та мадам Генрін – розповідала про безправність жінок у сучасному їй суспільстві, що дало можливість критикам та публіці звинуватити її у фемінізмі, від якого сама Запольська і не відмовлялася, і назвати її "збурювальницею суспільного спокою".

Габріеля Запольська: польська письменниця родом з України, яка писала на заборонені теми

Осягнути неосяжне

Запольській також були близькі соціалістичні ідеї, хоча далеко вона цим шляхом не зайшла – цією невгамовною жінкою рухало бажання осягнути неосяжне. Її цікавила світова історія – особливо боротьба Польщі за незалежність, що знайшла свій відбиток у її творах "Сибір" і "Той". Запольська не залишилася осторонь і єврейської культури, яку відважно захищала від гонінь. Найяскравішим її твором на цю тему стала повість "Антисеміт", опублікована у польському тижневику Życie. Про проблеми євреїв так чи інакше розповідається і в її п'єсах "Йойне Фірулкес" та "Малка Шварценкопф".

Як Габріеля не намагалася, повністю викреслити театр зі свого життя вона не змогла – і згодом знову почала виходити на сцену як акторка. Ба більше, в 1900 році вона організувала у Варшаві свій власний Незалежний театр, а ще через три роки при ньому почала працювати акторська школа, в якій сама ж і викладала.

Габріеля Запольська: польська письменниця родом з України, яка писала на заборонені теми

Світ благородних чоловіків

Запольська довго заліковувала моральну травму, яку пережила під час свого першого заміжжя: саме тоді вона вирішила, що джерелом усіх бід і прикрощів жінки є чоловік. Минуло багато часу, перш ніж Габріеля, зіткнувшись із більш гідними і шляхетними чоловіками, змінила свою думку.

Чернівецький актор і, за сумісництвом, директор театру Петро Возняковський не лише морально, а й матеріально підтримував її у скрутні часи, коли батьки, які не вибачили Габрієлі втечі від чоловіка, відмовили їй в утриманні. Тоді, щоб добути кошти на їжу, вона змушена була займатися дрібним бізнесом – шити й продавати одяг для ляльок.

Редактор "Тижневого огляду" Адам Віслицький не покинув Запольську, коли її за книгу "Акварелі" звинуватили у плагіаті: він продовжував її друкувати і при цьому, за її словами, ніколи не "калічив" її твори, скорочуючи та переписуючи їх. Багато в чому саме завдяки Віслицькому Габріеля спромоглася вистояти і не кинути улюблену справу, яка довгий час не приносила їй коштів для існування.

Але головним чоловіком у житті Запольської став її другий чоловік – художник Станіслав Яновський. Він був на одинадцять років молодшим, до того ж до моменту знайомства з ним здоров'я Запольської різко погіршилося – далися взнаки пережиті нею нервові потрясіння. Вона почала втрачати зір, через що їй – щоб відновити його хоча б на деякий час – доводилося проводити більшу частину часу в темному приміщенні й закапувати очі кокаїном. Їхні стосунки були далекі від ідилії: дві людини, які любили одне одного, не могли вирішити, хто з них становить більшу цінність для мистецтва, через що часто сварилися, причому Габріеля зовсім не поступалася чоловікові. М'якший за характером і зговірливий Яновський, як правило, відступав і жертвував собою заради дружини, яка постійно хворіла на застуди й мучилася від ревматизму. І навіть дізнавшись про її роман із молодим львівським лікарем-окулістом, який допоміг дружині частково відновити зір, Яновський, хоч і з'їхав із вілли, на якій вони з 1904 року жили у Львові, піклуватися про свою кохану не перестав. Під час Першої світової війни Станіслав пішов на фронт, по-геройськи воював і домігся того, щоб Запольській, як дружині ветерана, платили пенсію.

Сумний фінал

В останні роки життя Запольська продовжувала писати, але з кожним днем це заняття давалося їй усе важче. До того ж фінал її життя був затьмарений неприємною подією: її лікар виявився шахраєм і підробив заповіт письменниці, переписавши все її майно на себе.

Габріеля Запольська: польська письменниця родом з України, яка писала на заборонені теми

Померла Габріеля Запольська 21 грудня 1921 року у Львові – її поховано на меморіальному Личаківському цвинтарі, її могила збереглася до наших днів.