Чотири роки болю та пам’яті: історії очевидців авіаудару по Драмтеатру в Маріуполі, зібрані музеєм "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова

16 березня 2022 року Росія здійснила жорстокий акт проти цивільного населення у Маріуполі. Ворожа авіація скинула надпотужну бомбу на Маріупольський драмтеатр, який слугував укриттям для сотень цивільних, попри величезні написи "ДІТИ" на фасаді будівлі.

Тоді, за різними підрахунками, загинуло щонайменше 600, а можливо й більше осіб. Відтоді щороку пам’ять про загиблих вшановують по всій Україні та світі. Цей день – нагадування про безглузду жорстокість війни, ціну, яку платять мирні люди, і необхідність пам’ятати кожне життя, обiрване трагедією.

Наталія досі пам’ятає білий спалах, після якого впав купол, і її з сином підкинуло на підлогу вибуховою хвилею по Драмтеатру. Свого чоловіка жінка бачила за три хвилини до вибуху, як виявилося, востаннє. Він загинув під завалами.

"Ми перебували метрів за десять від вибуху. Як ми з сином залишилися живі, я не знаю. Через вибухову хвилю була така, знаєте, пилова буря з усіх цих будівельних матеріалів. Син витяг мене з-під пилу, почув, що я почала задихатися. Потім син знайшов батька. Він був за метр від дверей, трохи не встиг сховатися…". Історія жінки тут.

Юлія – одна з тих, хто вижив під час обстрілу Драмтеатру. Жінку врятувало те, що вона спустилася на перший поверх. Її мама теж вижила, але отримала відкриту черепно-мозкову травму. Юлія зі сльозами згадує той страшний день:

"Відбувся вибух. Летіла штукатурка, стояла пилюка. Я побігла, кричала: "Що з моїми батьками?" Мама була вся в крові. У мене з собою був перекис водню, я обробила рану, як змогла, приклала бинт, і люди почали кричати, що Драмтеатр горить, виходьте. На вулиці обстріли продовжувалися". Історія жінки тут.

Василь разом із родиною переховувався у Драмтеатрі 10 днів. У момент удару по будівлі їх врятувало те, що частина даху над ними не обвалилася. Лише травмувало лоб жінці. Найважчим для чоловіка було дивитися в очі дитині, яка шукала тата, що опинився під завалами.

"Після того, як дах обвалився, все було у пилу. Було страшно, нічого не видно, ми не знали, куди тікати, де ховатися. Я спершу не відчував ніг. Потім якась жінка забігла і почала кричати, щоби ми тікали всі з бомбосховища, але почався обстріл. Ми були у шоку", – пригадує чоловік. Його історія тут.

Надія на власні очі бачила, як з глядацької зали Драмтеатру виносили тіла. Вона нарахувала 936. Пізніше від вибуху жінку контузило. 

"Я жила недалеко від драмтеатру. Бомбили дуже страшно. І я ніколи не забуду, як мій чотирирічний онук, плакав і кричав: "Бабусю, я не хочу помирати", – розказує жінка. Її історія тут.

Понад 140 000 історій уже зібрано Музеєм "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це найбільший у світі архів історій мирних жителів, постраждалих від російсько-української війни. Серед них – близько 12 000 історій маріупольців.

Читайте, слухайте, пам’ятайте: civilvoicesmuseum.org.