Відео дня
Чому в СРСР так хотіли потрапити на Венеру: що приховує планета
У другій половині XX століття СРСР активно вивчав планету Венеру, покладаючи на неї надії як на майбутню колонію людства. В той час як США більше зосереджувалися на Марсі та Місяці, радянські вчені бачили потенціал у другій від Сонця планеті.
Планувалося навіть створення довготривалих баз або поселень, спочатку на поверхні, а згодом — у верхніх шарах атмосфери. Науковці вважали, що Венера може бути схожою на Землю, а подорож до неї займає порівняно небагато часу. Проте в міру досліджень ставало зрозуміло, що планета приховує чимало неприємних сюрпризів.
Початкові дослідження та сміливі гіпотези
З 1950-х років існували припущення, що під густими хмарами Венери ховається величезний океан чистої води. Ця гіпотеза породила ідею про тераформування планети за допомогою синьо-зелених водоростей. Вважалося, що, живлячись вуглекислим газом, якого в атмосфері Венери до 97%, ці водорості могли б за 200-500 років наситити її киснем до рівня, придатного для дихання людини. Крім того, передбачалося, що діяльність водоростей значно знизила б температуру на планеті з 460 до 100 градусів Цельсія всього за століття.
Радянські дослідження Венери розпочалися у 1961 році, і до 1983 року до планети було відправлено 16 автоматичних міжпланетних станцій. Саме завдяки цим місіям, особливо після успішної посадки першого космічного апарату 15 грудня 1970 року, було зібрано до 90% усієї наявної інформації про Венеру.
Крах надій на колонізацію планети
Перші обнадійливі гіпотези про Венеру були розвіяні з отриманням більш точних даних. У 1967 році космічний апарат, увійшовши в атмосферу планети, передав інформацію, яка остаточно поховала мрії про тераформування атмосфери за допомогою водоростей. З'ясувалося, що океану під хмарами не існує, а води на Венері практично немає, що унеможливило використання водоростей для виробництва кисню. Також стало відомо про екстремальні умови на поверхні: високий тиск, що перевищує земний у 100 разів, та температури понад 460°C. Ці умови робили неможливим довготривалу роботу будь-яких космічних апаратів і тим більше будівництво надійних куполів для проживання людей.
Попри непридатність поверхні, вчені не полишили ідею колонізації. Оскільки через щільний хмарний шар вивчити поверхню Венери із Землі було неможливо, дослідники звернули увагу на самі хмари. Виявилося, що на висоті близько 60 км над поверхнею Венери, у суцільному хмарному шарі товщиною понад 10 км, температура сягає лише -25°C, а тиск близький до земного. Крім того, хмари Венери, як і земні, складаються з крихітних крижаних кристаликів, що вказувало на наявність води, нехай і в невеликій кількості. Ці умови дозволяли б людям перебувати там без скафандра, потребуючи лише спеціальної маски для вироблення кисню та теплого одягу.
Комфортніші умови на висоті породили сміливу концепцію літаючих "островів". Передбачалося, що колонізатори могли б проживати у спеціальних бульбашках-дирижаблях, які дрейфували б у хмарах. Атмосфера Венери, що на 97% складається з вуглекислого газу, який у 1,5 раза важчий за повітря, дозволяла б таким дирижаблям, наповненим повітрям, легко "плавати" у хмарах.
Подальші дослідження виявили нові перешкоди на шляху колонізації Венери. Апарати, що прибули до планети у 1978 році, зафіксували надзвичайно високу кількість електричних розрядів-блискавок в її атмосфері. Ще сумніші новини приніс 14-й космічний апарат у 1982 році, повідомивши про дуже сильні вітри саме на висотах, де розташовуються хмари, здатні зруйнувати будь-який літаючий об'єкт. Ці відкриття призвели до відмови від ідеї "літаючих міст".
OBOZ.UA днями писав, що у планетній системі TRAPPIST-1, яка розташована за 40 світлових років від Землі, можуть бути великі запаси води.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.