Чому в СРСР не будували житлові будинки вище 9 поверхів: пояснення

Типова забудова часів пізнього СРСР має одну особливість – будинки висотою понад 9 поверхів трапляються у таких районах геть нечасто. Дев’ятиповерхівки прийшли на зміну п’ятиповерховим хрущовкам і стали справжнім залізобетонним стандартом житлової забудови для мільйонів радянських громадян.

Але чому ж архітектори Союзу зупинились саме на цій позначці, не бажаючи тягнутися вище до неба? Причина була незмінною – тотальна економія на всьому, що не є військовими витратами. За монотонними дев'ятиповерховими краєвидами ховався суворий прагматизм радянської епохи: точний розрахунок пожежних інженерів, сухі економічні нормативи та банальне прагнення держави не витрачати забагато на масовій житловій забудові. OBOZ.UA розбирався, які технічні та фінансові обмеження змусили радянську владу зробити саме дев'ятий поверх верхньою межею.

Евакуація та пожежна безпека

Це був вирішальний фактор. Стандартні механічні пожежні драбини, які тоді масово виготовляли в СРСР (найчастіше на базі вантажівок ЗІЛ), мали максимальну довжину 28-30 метрів. Цього якраз вистачало, щоб дістати до вікна чи балкона 9-го поверху. Якби будинок мав 10 поверхів, за нормативами в ньому вже вимагалося проєктувати спеціальні незадимлювані евакуаційні сходи (з окремим відкритим балконом-переходом) та встановлювати системи автоматичного димовидалення. Це суттєво здорожчувало будівництво.

Вимоги до ліфтів

Згідно з радянськими будівельними нормами (БНіП), у житлових будинках висотою до 9 поверхів включно достатньо було встановити лише один пасажирський ліфт. А от починаючи з 10-го поверху, закон вимагав монтувати вже як мінімум два ліфти – пасажирський та вантажопасажирський. Це забирало частину корисної житлової площі в під'їзді. І, звісно, збільшувало витрати на обладнання та подальше обслуговування ліфту, а в СРСР зайвих витрат намагались уникати всіма способами.

Водопостачання та сантехніка

Стандартні водяні насоси, які встановлювали в підвалах житлових масивів, могли без надмірних навантажень "проштовхнути" воду вгору приблизно на 30 метрів – тобто знову ж таки до 9 поверху. Для вищих будівель доводилося будувати потужніші насосні станції, прокладати міцніші труби та створювати складніші технічні поверхи, що знову ж таки тягнуло за собою додаткові витрати.

Особливості ґрунтів і фундаментів

Зведення типових панельних будинків вище 9 поверхів вимагало значного підсилення фундаменту та використання абсолютно інших, міцніших будівельних конструкцій через зростання вітрових та вагових навантажень. А це, знову ж таки, потребувало витрат, яких в СРСР всіма способами уникали.

Саме тому радянська влада, яка прагнула забезпечити житлом якомога більше людей за мінімальні кошти, прорахувала: 9 поверхів – це оптимальна верхня межа, при якій собівартість одного квадратного метра залишалася найнижчою і водночас дозволяла заселити якомога більше людей. Все, що вище, автоматично переходило в категорію "висотного будівництва" і потребувало додаткових коштів на зведення, які виділяли вкрай неохоче.

Раніше OBOZ.UA розповідав, чому в СРСР вигадали практику відключення гарячої води на профілактику влітку.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.