Відео дня
Чому традиційні методи не працюють із дітьми з аутизмом і як музика вирішує цю проблему
Педагогиня з Києва Анастасія Гладиш розповіла, як класична музика та сенсорні методики змінюють життя дітей з особливими освітніми потребами.
Інклюзивна освіта стає невід'ємною частиною української шкільної системи, але питання якісної роботи з дітьми з особливими потребами залишається актуальним. За даними Міністерства освіти і науки України, сьогодні в школах, садочках і профтехах країни навчаються понад 60 тисяч дітей з особливими освітніми потребами. За останні п'ять років кількість інклюзивних класів зросла вдесятеро. Однак головний виклик залишається незмінним: як ефективно працювати з кожною особливою дитиною, щоб розкрити її потенціал. Для дітей із розладами аутистичного спектра головна проблема не в тому, що вони не вміють читати чи рахувати. Проблема у відсутності комунікації, впевнена українська педагогиня Анастасія Гладиш, яка зараз продовжує кар'єру в США. Вона змогла знайти спосіб, як налагодити дітям цей важливий зв'язок із зовнішнім світом.
Дитина з аутизмом не може висловити, що вона відчуває, не розуміє емоції інших людей, уникає контакту. Для багатьох сімей це звучить як вирок: дитина не зможе самостійно зав'язувати шнурки, добиратися до школи, спілкуватися з однолітками. Традиційні методи корекції працюють не завжди, бо неможливо навчити того, для чого немає базового інструменту спілкування, вважає Анастасія Гладиш. Педагогиня відійшла від традиційних вербальних методів, запропонувавши використовувати класичну музику як свого роду невербальну мову.
"Музика стала рішенням, тому що вона обходить заблокований вербальний канал. У багатьох аутичних дітей є труднощі з опрацюванням мови; слова для них – це шум, який викликає тривогу, – пояснює педагогиня. – Натомість ритм, мелодія та гармонія обробляються іншою частиною мозку, часто більш доступною".
Цю методику Анастасія впровадила в дитячому садку Fantasia Day Care у Брукліні. Діти, які проходять таку терапію, починають виявляти інтерес до спілкування, вчаться самостійно справлятися з тривогою, освоюють базові навички самообслуговування. Те, що дитина може сама показати картинку з емоцією замість істерики або застосувати дихальну техніку, коли хвилюється, – це вже перемога на шляху до соціалізації. Але щоб досягти стабільного результату, потрібна допомога з боку батьків. І на цьому етапі може виникати одна з головних проблем, з якою стикається фахівець, – брак знань у батьків про те, як підтримувати розвиток дитини вдома.
"Іноді батькам складно зрозуміти, наскільки важливо дотримуватися єдиного підходу до поведінки, використання візуальних підказок чи сенсорних стратегій, – каже Анастасія Гладиш. – Тому доводиться не лише працювати з дитиною, а й м'яко навчати батьків простих методів".
Педагогиня активно співпрацює з колегами з України, спільно впроваджуючи інноваційні методи навчання та обмінюючись досвідом. Результати її роботи та методики вже застосовуються в обох країнах, хоча поки що не опубліковані офіційно – Анастасія систематизує їх для майбутнього методичного збірника. Результати її роботи вже довели – творчі підходи виявляються потужним інструментом у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.