Чак Паланік: знаменитий письменник, який вигадав псевдонім на основі імен своїх українських бабусі та дідуся

У письменника та журналіста-фрілансера Чака Паланіка, романи якого – "Бійцівський клуб" та "Уцілілий" – прославили його на весь світ, українське коріння – його дід емігрував до Сполучених Штатів через Канаду, оселився в Нью-Йорку 1907 року. Українське прізвище Палагнюк письменник трансформував у Паланік не лише тому, що воно звучніше та зрозуміліше для вуха американців, – це також поєднання імен його українських бабусі та дідуся, яких звали Пола та Нік. На своїй історичній батьківщині письменник поки що не був, але тут живе його брат, тож цілком можливо, що він одного разу відвідає Україну. Паланік також далекий родич іншого знаменитого американця українського походження – актора "золотого віку Голівуду", власника "Оскара" Джека Пеланса (Володимира Палагнюка).

Відео дня

Дитинство у трейлері

Чак народився 21 лютого 1962 року в містечку Паско, розташованому на Північно-Східному узбережжі США. Звідти сім'я переїхала до Бербанку, де батьки і четверо їхніх дітей – сам Чак і троє його братів і сестер – жили в трейлері, оскільки стаціонарного будинку у них не було. Коли хлопчику виповнилося 14 років, батьки розлучилися. Матері було важко виховувати чотирьох дітей, тому вона відправила їх до своїх батьків, які проживали та працювали на скотарському ранчо. Зараз у це важко повірити, але в школі однокласники називали Паланіка розумово відсталим, настільки він відрізнявся від загальної маси школярів. Він досі згадує, як допоміг красуні Гленді Хаас, яка була новенькою в їхньому класі, зібравши намисто, що розсипалися через порвану нитку. "Ти такий милий! – сказала вона, посміхнувшись. – А мені казали, що ти ідіот". Дві намистинки тоді Чак залишив собі – на згадку.

Посібник з ремонту вантажівок та волонтерство

У 1986 році, закінчивши факультет журналістики Орегонського університету, Паланік переїхав до Портленду, де працював журналістом у місцевих газетах та на радіо. Однак це заняття не виправдало його очікувань: воно було малоцікавим, абсолютно не творчим і до того ж мало оплачувалося. Щоб заробити на пристойне за його марками існування, Чак почав ремонтувати дизельні двигуни, найнявшись на роботу до виробника вантажівок Freightliner, встигнувши написати посібник з ремонту вантажівок. Він залишив цю роботу лише заради письменницької кар'єри. У журналістику він повернувся тільки після того, як став відомим письменником.

Водночас письменник – за його словами, щоб набути сенсу життя,– зайнявся волонтерською діяльністю. Він працював у притулку та хоспісі, супроводжуючи невиліковно хворих людей до місця групових зборів. Там Паланік потоваришував із одним із пацієнтів. Його смерть, хоч Паланік і був морально готовий до такого результату, стала для нього серйозним ударом, але волонтерство не кинув.

Песимістична література

До літератури Паланік прийшов, коли йому було вже за 30. Він відвідував письменницькі майстер-класи Тома Спанбауера, який, як вважають критики, і надихнув Паланіка на написання мінімалістичної прози. Сам письменник називає стиль, в якому написані його твори, трансгресивною фантастикою. Також його стиль відрізняє вміння писати про події минулого так, начебто вони відбуваються нині. До того ж твори Паланіка надають чарівну дію на людей, особливо коли він сам читає їх уголос. Під час його презентаційного туру присутні на зустрічі з Паланіком буквально не дихали, коли він читав свою розповідь "Кишки". Справа в тому, що він починався з прохання оповідача затримати дихання, оскільки "розповідь продовжується доти, доки читач зможе не дихати". Від нестачі повітря свідомість тоді втратили 73 особи.

Зміст перших його творів був настільки песимістичний, що їх відмовлялися друкувати: видавці побоювалися, що вони негативно позначаться на внутрішньому світі читачів – зроблять їх більш недовірливими, тривожними і навіть підштовхнуть до суїциду.

"Бійцівський клуб": роман…

Проте 1995 року йому таки вдалося опублікувати одне зі своїх оповідань у літературному альманасі. Саме викладену в ньому історію він, розвинувши та доповнивши зміст оповідання, перетворив на найзнаменитіший свій роман – "Бійцівський клуб", опублікований у 1996 році. За нього Паланік був удостоєний премії Асоціації книготорговців Тихоокеанського Північного Заходу та Книжкової премії штату Орегон за "Найкращий роман" 1997 року. "Бійцівський клуб" багато в чому ґрунтується на реальних подіях – наприклад, репліки та вчинки Тайлера Дердена повторюють слова та дії його друзів: звичку героя вставляти порнографічні кадри у дитячі фільми він "списав" зі свого однокласника, який працював кіномеханіком. А про подробиці виготовлення вибухівки йому розповів його брат Мегг, який працює інженером-хіміком у Chevron, сам Паланік перебував у групі під назвою Cacophony Symphony, яка любила влаштовувати масштабні розіграші.

…і екранізація

Успіх роману привернув до нього увагу кінематографістів: керівництво студії 20th Century Fox звернулося до літературного агента Паланіка, Едварда Хібберта, який і допоміг письменнику укласти договір на екранізацію "Бійцівського клубу" – авторські права було продано лише за… 10 тисяч доларів. Фільм Девіда Фінчера, головні ролі у якому зіграли Бред Пітт, Джаред Літо, Едвард Нортон та Хелена Бонем Картер, вийшов на екрани у 1999 році. Цікаво, що спочатку він провалився в прокаті, але згодом набув популярності, а потім і зовсім став культовим. Сам письменник зізнається в інтерв'ю, що кіноверсія йому подобається набагато більше, ніж написаний ним роман.

Нові романи як сублімація драматичних переживань

У тому ж 1999 році Паланік опублікував ще два романи – "Уцілілий" та "Невидимі монстри". Його письменницька кар'єра йшла на зліт, коли у житті письменника сталися трагічні події. Спочатку помер його батько Фред, якого застрелив патологічний ревнивець – колишній чоловік жінки, з якою він зійшовся: він пообіцяв, що не пробачить їй зради, і дотримався слова. Тіла знайшли в згорілому гаражі неподалік Кендріка в штаті Айдахо. Драматичність цієї історії надав той факт, що батько Паланіка в дитинстві став свідком того, як батько вбив матір, а потім наклав на себе руки, – через багато років ситуація програлася в його власному житті і призвела до його загибелі.

Через кілька років померла і мати Паланіка Керол Адель – причиною її смерті став рак. Те, що сталося, не тільки посилило "похмурість" його творів, але й змусило його з головою поринути в роботу – щоб відволіктися від песимістичних думок. В цей час один за одним вийшли його романи "Задуха", за яким Кларком Греггом було знято однойменний фільм, "Колискова", "Щоденник", "Пихата мова", "Нюхальний тютюн", "Розкажи все" та "Прокляті" .

Важке зізнання

Чак Паланік є відкритим геєм – у цьому він зізнався на своєму веб-сайті, а потім і в інтерв'ю Advocate після розмови з репортером Entertainment Weekly Карен Валбі, оскільки побоявся, що вона розкриє його таємницю, яка стала їй відомою через відверте спілкування. Зізнання, за словами самого письменника, було важким, але необхідним: воно не залишило приводів для чуток та домислів. Ім'я свого партнера Паланік не назвав, але розповів, що познайомився з ним ще під час роботи у Freightliner і відтоді вони мешкають разом. За словами письменника, у минулому вони дуже багато і важко працювали, а тепер заслужили спокій та комфорт.

Посилки, перев'язані кольоровими стрічками

Зараз Чак Паланік живе у Ванкувері, він продовжує літературну діяльність – пише художні та науково-популярні твори, серед яких такі, як "Втікачі та бродяги: прогулянки Портлендом, штат Огайо", "Фантастичніше за вигадку", "На затравку: моменти мого письменницького життя, після яких усе змінилося". Крім нагород за "Бійцівський клуб", він був номінований на премію Брема Стокера двічі – у 2002 та 2005 роках.

Він любить розсилати своїм фанатам подарунки, які упаковує у великі та маленькі коробки: як правило, його презенти непередбачувані, і читачі можуть знайти в них все що завгодно – від цукерок "Вишня у шоколаді" до штучних собачих екскрементів, гумових качечок і намист, складених самим Палаником з намистин із літерами – іменами адресатів. Посилки письменник перев'язує яскравими стрічками, а його помічник відносить їх на пошту – від 75 до 100 відправлень на тиждень.