Абрам Іоффе: український "батько радянської фізики", який стояв біля витоків атомної програми

Абрама Іоффе часто порівнюють з Альбертом Ейнштейном, з яким він був знайомий – два видатні фізики зустрілися 1907 року. Іоффе був членом Американської, Берлінської та Геттінгенської Академій наук, почесним членом Академій наук Німеччини та Італії, почесним доктором наук Каліфорнійського університету, Сорбонни, університетів Бухареста, Мюнхена і Граца, почесним членом фізичних товариств Франції, Великої Британії та Китаю. Престижних звань Героя соціалістичної праці, заслуженого діяча науки, а також двох державних премій він був удостоєний і в своїй країні – Радянському Союзі. Його називали – і називають – "батьком радянської фізики", а почалася історія його життєвого шляху в невеликому українському місті 145 років тому.

Відео дня

Уродженець Полтавщини

Абрам Федорович Іоффе народився 17 жовтня за новим стилем (29 жовтня за старим) 1880 року в місті Ромни Полтавської губернії в сім'ї купця другої гільдії Срола-Файвіша Вульфовича Іоффе і домогосподарки Рахіль-Гені Вайнштейн. Там же він закінчив реальне училище, після чого став студентом Петербурзького технологічного інституту, де здобув професію інженера-технолога. На літній практиці, яку Іоффе проходив на Путиловському заводі, він привернув до себе увагу його керівництва, і його запросили на посаду інженера зі збирання й установлення деталей вироблених там мостів.

"Яке відкриття ви принесли мені цього разу?"

Перед Іоффе відкривалася чудова перспектива зробити кар'єру технічного працівника, але 1902 року він, несподівано для всіх, поїхав до Німеччини, щоб знову стати студентом. Абрам вступив до Мюнхенського інституту, де незабаром почав працювати в лабораторії Вільгельма Конрада Рентгена. Знаменитий учений дуже швидко оцінив оригінальність, з якою фізик-початківець вирішував поставлені перед ним завдання – він вивчав фізичні властивості кварцу, чим займався на той час і сам керівник лабораторії. Іоффе вдалося зробити кілька важливих висновків, після чого Рентген став зустрічати його словами: "Яке відкриття ви принесли мені цього разу?" Наукові статті, написані за результатами роботи лабораторії, виходили в серйозних журналах під двома прізвищами – Рентгена та Іоффе.

Повернення до Петербурга

Захистивши дисертацію з оцінкою "найвища похвала", Абрам Федорович повернувся в Петербург і поступив на службу завідувачем фізичної лабораторії Політехнічного інституту. Це було одне з небагатьох місць, де міг займатися дослідженнями і викладати випускник реального училища – диплом доктора наук Мюнхенського університету і публікації у престижних наукових журналах йому такої можливості не давали. У Політехнічному інституті Іоффе захистив спочатку магістерську, а згодом і докторську дисертацію, і тепер уже ніхто не міг заборонити йому займатися улюбленою справою.

Академіком обраний одноголосно

У складні голодні й холодні роки Абрам Федорович не припиняв наукової діяльності: 1918 року він став членом-кореспондентом, а 1920-го –дійсним членом Академії наук, причому – рідкісний випадок – академіки проголосували за його кандидатуру одноголосно. З огляду на всю важливість його відкриттів і притаманний йому талант ученого і дослідника, зарубіжні виші звали його на роботу – так, Каліфорнійський університет у Берклі звертався до нього з такою пропозицією двічі, але Іоффе незмінно відповідав відмовою. Американцям довелося задовольнятися присвоєнням Іоффе звання почесного доктора наук свого навчального закладу.

Перший у світі інженерно-фізичний факультет

Абрам Федорович Іоффе заснував перший у світі інженерно-фізичний факультет при Державному рентгено- і радіологічному інституті, що згодом був перетворений на Фізико-технічний інститут. У ньому на запрошення Іоффе викладали навіть такі світові величини, як Альберт Ейнштейн, Нільс Бор і Фредерік Жоліо-Кюрі. Такі ж інститути – знов-таки з ініціативи Іоффе – були створені в Харкові, Дніпропетровську, Свердловську, Томську і Самарканді. Він також заснував радянську фізичну школу, з якої вийшли такі видатні вчені, як Петро Капіца, Ігор Курчатов, Юлій Харитон, Матвій Бронштейн, Лев Ландау, Яків Френкель, Борис Константинов, Гасан Абдуллаєв і багато інших, серед яких є і лауреати Нобелівської премії.

Створення Лабораторії напівпровідників

Іоффе став творцем Лабораторії напівпровідників, що стала основою для заснування 1954 року Інституту напівпровідників Академії наук СРСР. Роботи з вивчення властивостей напівпровідників, які в ньому проводилися, призвели до справжнього прориву у світовій науці. Саме Іоффе відкрив випрямляючу властивість переходу метал-діелектрик, яку пояснив за допомогою теорії тунельного ефекту. Він також першим у світі припустив, що світло можна перетворювати на електричний струм.

Нескінченний список відкриттів і досягнень

Перераховувати відкриття і досягнення Абрама Іоффе можна довго, але передусім потрібно сказати про те, що він стояв біля витоків радянської атомної програми, в якій Радянський Союз, багато в чому завдяки Іоффе, був на паритетних засадах зі Сполученим Штатами. Серед його досягнень також називають відкриття внутрішнього фотоефекту кристалів, відкриття механізму електропровідності іонних кристалів, розробка теорії термоелектрогенераторів, розробка ідеї плазмової електрики, створення сірчисто-металевого фотоелемента з ККД вище за один відсоток і багато іншого. Тим, хто не дуже обізнаний у фізичних процесах, досить сказати, що без відкриттів Іоффе неможливо було б уявити собі багато чого з того, чим ми користуємося щодня: мобільні телефони, комп'ютери, телевізори, холодильники, пральні машини.

Смерть і пам'ять

Великий учений Абрам Федорович Іоффе помер 14 жовтня 1960 року в робочому кабінеті, не доживши кілька днів до свого 80-річчя. Причиною його смерті став серцевий напад. Він похований на Літераторських містках Волковського кладовища. Ім'я Іоффе носять місячний кратер, відкрита астрономами Кримської обсерваторії мала планета №5222 і загальноосвітня школа №2 у місті Ромни Полтавської області, яка за часів юності вченого була реальним училищем.