За гучними подіями війни в Ірані доволі непомітним виявився виступ прем'єр-міністра Вірменії Ніколи Пашиняна у Європарламенті у Страсбурзі 11 березня 2026 року. Тим часом Вірменія, будучи країною Кавказького регіону, розташована критично близько від бойових дій на території Ірану, однак, виступ голови вірменського уряду був зосереджений зовсім на іншому напрямку.

Відео дня

У своїй промові прем'єр-міністр Вірменії говорив не тільки про мирний процес з Азербайджаном, а й можливість вступу до Європейського Союзу, майбутні парламентські вибори та внутрішньополітичну ситуацію.

Мирна угода з Азербайджаном дозволяє Вірменії поступово позбавлятись російського впливу

По суті, його виступ став сигналом про трансформацію зовнішньополітичної стратегії Вірменії – довгоочікувана мирна угода з Азербайджаном дозволяє переорієнтуватись із проросійського на проєвропейський напрям, адже безпекова залежність від Росії в умовах мирного часу фактично нівелюється.

Саме тому у своїй промові Нікол Пашинян представив мирну​​​​ угоду з Азербайджаном як історичну подію, тобто шанс, який може з'являтися, умовно кажучи, лише раз на сторіччя. Однак не менш важливою частиною виступу став інший сигнал: вірменський прем'єр відкрито попередив європейських депутатів про спроби зірвати мирний процес.

Так, за словами Пашиняна, проти мирного курсу виступають деякі соціально-політичні сили всередині країни, прямо чи опосередковано пов'язані з Росією. Йдеться про частину опозиції та деяких представників духовенства, які намагаються дестабілізувати ситуацію напередодні червневих парламентських виборів в країні.

Таким чином, глава вірменського уряду публічно позначив лінію розколу, яка сформувалась в суспільному житті Вірменії: мир та європейська інтеграція – з одного боку, або нескінченне протистояння з Азербайджаном та проросійські політична орієнтація – з іншого.

Євроінтеграція Вірменії значно залежить від аналогічних процесів у Грузії

Відповідно, наступну частину свого виступу Пашинян присвятив перспективам європейської інтеграції його країни. Зокрема, "головною проблемою на шляху інтеграції Вірменії до ЄС зараз є заморожений політичний діалог між Євросоюзом та Грузією. Грузія для нас – шлях до Європейського союзу", – зазначив він з трибуни Європейського парламенту.  

Пашинян також нагадав про ухвалений рік тому парламентом країни закон про початок процесу вступу Вірменії до Євросоюзу, наголосивши, що це сталося після того, як Грузія набула статусу кандидата на членство в ЄС. Тому, за його словами, "це зробило перспективу членства Вірменії в ЄС відчутною. І ми очікуємо та просимо продовжити конструктивний процес між Євросоюзом та Грузією".

Відтак прем'єр Вірменії зазначив, що зараз перед його країною стоїть завдання продовжити реформи для відповідності критеріям членства в ЄС. Усвідомлюючи, що розширення ЄС є питанням, яке потребує політичного рішення, він наголосив що навіть якщо його країна не стане членом Євросоюзу, все одно опиниться у виграші, оскільки буде державою, яка повністю відповідає стандартам ЄС.

Виступ Пашиняна сигналізує про зміну зовнішньополітичної стратегії Вірменії

Відтак, можна констатувати, що виступ Нікола Пашиняна в Європейському парламенті свідчить вже не про окремі сигнали, а про явну стратегічну і системну переорієнтацію зовнішньополітичного курсу країни. Фактично після початку повномасштабного вторгнення  Росії в Україну Вірменія все більше нарощує контакти з Європейським Союзом, розвиває політичний діалог з європейськими структурами та все частіше дистанціюється від зовнішньополітичних організацій та інститутів, пов'язаних із РФ. Тому для Кремля це означає набагато більш серйозну проблему, аніж чергове дипломатичне охолодження відносин з офіційним Єреваном. Геополітична втрата Вірменії може стати черговим символом того, як Росія поступово втрачає минулий вплив на пострадянському просторі, особливо в Кавказькому регіоні. Причому чим далі просувається цей процес, тим менше залишається історичних шансів повернути колишню конфігурацію відносин.

Можна підсумувати, що однією із суттєвих причин такого стану речей у відносинах із країнами пострадянського простору стала саме повномасштабна війна проти України, розв’язана Росією в односторонньому порядку. Саме тому країни пострадянського простору шукають зараз нові безпекові можливості. Якщо країни Балтії стали членами колективної безпеки в Північноатлантичному альянсі, то Кавказ і Центральна Азія тільки починають цей процес. Центральноазіатські республіки сподіваються на вплив Китаю у своєму регіону, а от на Кавказі ситуація набагато складніша. Азербайджан у цьому плані випереджає сусідів, маючи тісні безпекові зв’язки із Туреччиною,

Грузія вже мала свою війну із Росією у 2008 році та зараз переживає проросійський політичний "відкат", а Вірменія лише починає свій шлях у напрямку звільнення з-під російського зовнішньополітичного впливу.