Україна отримала нові "козирні карти" і Трампу це не подобається. Інтерв'ю з Безсмертним

Політична сила президента США Дональд Трамп дедалі більше стикається з парадоксом власної стратегії: чим гучніші погрози – тим слабший ефект. Світ, який ще рік тому намагався підлаштовуватися під імпульсивний стиль Білого дому, поступово адаптувався до головного правила Трампа – він рідко доводить справи до ефективного кінця. Саме це усвідомлення й стало поворотним моментом. Іран відкрито ігнорує його дедлайни, Китай використовує хаотичність рішень для посилення свого глобального впливу, а союзники США вже не маскують роздратування і починають діяти автономно.

Продовження "перемир’я" з Іраном у фактично односторонньому порядку лише підсилило це враження: ультиматуми Трампа дедалі більше виглядають як елемент політичного театру, а не реальний інструмент тиску. Аналогічна ситуація і з санкційною політикою проти Росії – гучні заяви змінюються кулуарними відкатами, що підриває довіру навіть серед партнерів. У підсумку формується нова реальність: глобальні гравці більше не бояться ескалації з боку США, бо не вірять у її завершення.

Це вже відчутно і в українській риториці. Президент Володимир Зеленський фактично відмовляється від дипломатичної гри в персональні симпатії до Трампа і переходить до прямого визначення: він не є гарантом миру. Європа паралельно зменшує залежність від США, а нові економічні й безпекові альянси формуються без огляду на Вашингтон.

Таким чином, головна проблема Трампа сьогодні – не опір опонентів, а втрата страху перед ним. А в міжнародній політиці це означає втрату ключового інструменту впливу.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Завзятість Ірану, який відмовився їхати до Пакистану на переговори зі США без виконання своїх "вхідних" вимог, призвела до того, що Трамп в односторонньому порядку продовжив "припинення вогню". Які причини цього? Чому президент США не продовжує військову операцію аби змусити, як він каже, владу, яка вже розкололася на частини? Можливо, це пов’язано з тим, що 28 квітня спливає 60 днів від початку конфлікту, і після цього треба отримувати від Конгресу дозвіл на продовження цієї військової операції?

– Тут є декілька компонентів, які впливають на те, що Трамп рухається синусоїдною кривою – і він уже давно це показав. У нього немає глибокого розуміння ситуації, тому він маневрує, очікуючи розвитку подій і затягуючи час. Існує необхідність поповнення арсеналів. Я б звернув увагу на інформацію з Ізраїлю про проблеми, пов’язані з довготривалою військовою операцією і дефіцитом певних компонентів. При цьому не можна беззастережно вірити Дональду Трампу щодо того, чи є ці ресурси у США. На даному етапі серйозний дефіцит спостерігається саме в Ізраїлі – це ключ до відповіді.

Трамп змушений грати у складну гру – імітує погрози, потім відступає, даючи Ірану можливість рухатися у певному напрямку. Іран цей маневр розгадав після першої зустрічі – вони зрозуміли, що Трамп компенсує слабкість інформаційним тиском, бо: а – операція не підготовлена належним чином, б – він різко перервав дії Ізраїлю.

І третє – внутрішня ситуація в США: протест проти нього наростає як у Конгресі, так і поза ним, включно з Республіканською партією. У нього є кілька варіантів дій: або домовлятися з Конгресом і рухатися паралельно двома напрямками – і голосування, і діалог. Або обмежитися дипломатією. Трамп щиро хоче угоди, але не має механізмів для тиску, бо не впевнений у підтримці Конгресу, а Іран у діалог не вступає. Іран затягуватиме процес, щоб Трамп увійшов у формальний конфлікт із Конгресом через відсутність рішення.

Чи здатен Іран на активні військові дії? Ні – наразі він цього не робитиме. Іран формує наратив, що він "переміг", бо зірвав плани Ізраїлю і США. Ця теза активно нав’язується суспільству. Якщо ширше – Трамп потрапив не лише в пастку Ірану, а й у пастку Росії. За діями Ірану стоять Москва і Пекін. Ситуацію вже не можна розглядати лише як протистояння Тегерана і Вашингтона – це ширше геополітичне зіткнення.

– До речі, щодо Китаю, як ви вважаєте, чи не стане одним з результатів "синусоїдної кривої" політики Трампа те, що Китай поступово витісняє США як глобального регулятора, виглядаючи більш стабільним та притомним партнером? Прямо зараз китайська дипломатія дуже активізувалася на європейському напрямку. Та ж Італія, яку Трамп атакував і через Папу, і Через Мелоні, отримала певні пропозиції.

– Китай дійсно намагається інформаційно позиціонувати себе як глобального арбітра. Але це неможливо, бо він залишається ідеологічно жорсткою державою.

– Чи може Китай трансформуватися?

– Ні – навпаки, Сі Цзіньпін відходить від політики реформ і посилює централізовану модель. Він діє як класичний авторитарний лідер. Минулого тижня до Китаю приїздили представники Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару. Сі Цзіньпін просуває ідею відкритих торговельних маршрутів. Це сприймається як претензія на більшу роль у світі. Але Китай не має для цього ресурсів: економіка нестабільна, фінансова система обмежена, юань не є глобальною резервною валютою, військовий потенціал переоцінений.

Китайська стратегія – чекати і використовувати можливості, не вступаючи відкрито в конфлікти. Але є важливе "але": Китай активно співпрацює з Росією. Він нарощує допомогу Ірану і підтримує російську економіку та ВПК. Це означає, що він не є нейтральним гравцем. Попри діалог із Європою, Китай залишається в цій осі і не планує з неї виходити.

– Тоді коротко, якщо підсумувати – це можливе голосування в Конгресі є пасткою для Трампа і проблем йому не уникнути?

– Безумовно, проблеми будуть – і дуже великі – я не вірю, що Конгрес проголосує в нинішній ситуації. Від нього потрібні рішення, які могли б аргументувати такі кроки. А їх немає – є лише один варіант, який дозволяє рухати ситуацію – це роль Ізраїлю. І якщо він вступить з Конгресом у діалог – питання можна вирішити.

– Але чи дозволить це Трамп, який ігнорує будь-яку зовнішню допомогу?

– Так, він переоцінює власні сили – тому відносини з Конгресом лише ускладнюються. У Конгресі достатньо людей, які розуміють, що таке Іран і чому ситуація найбільше вдарить по Ізраїлю – а Трамп цього не розуміє. Він сприймає Конгрес як тягар – як і Європу – хоча саме вони можуть допомогти. Він поводиться як технічно слабкий боксер – закрився в обороні, його б’ють з усіх боків, а він ще й відштовхує тих, хто намагається допомогти. Проблема значною мірою в його нерозумінні ситуації – поруч немає людей, які можуть сказати йому діяти відкрито. Він веде політику хаотично – часто через нічні заяви, які суперечать одна одній. Тому проблеми в нього будуть серйозні.

Загалом, американська аналітика говорить про два сценарії розвитку подій щодо Ірану: варіант А – затягування у новий "В’єтнам", варіант Б – прийняття умов Ірану. Але тоді постає питання підтримки Ізраїлю. У підсумку Трамп зараз у пастці – він затягує час, не маючи чіткої стратегії. І вже за 2–3 місяці ситуація почне керувати ним, а не навпаки.

– Ви згадали, що Росія допомагає Ірану – це очевидно. З іншого боку Трамп фактично допомагає Росії – ми бачимо продовження послаблення санкцій. Напередодні цього рішення, ви говорили, що продовження не буде, бо Трамп не отримав того заробітку на російській нафті, на яке розраховував. Що змінилося?

– Зверніть увагу – тоді ми говорили про перебування спецпредставника Путіна – Дмитрієва у США – він привіз новий механізм заробітку на нафті. Очевидно, що інтерес Трампа переважив навіть позицію уряду. Міністр фінансів США Бессент озвучував речі, які не були погоджені – тобто це не була остаточна позиція адміністрації. Фактично це результат роботи Дмитрієва разом із Віткоффом – і коли процес уже запустили, рішення довелося змінювати. Показово, що після цього Бессент уникав коментарів – бо пояснити ситуацію було складно. Це прямий наслідок кулуарного переговорного процесу у Вашингтоні.

– Якщо перейти до України – ми бачимо зміну риторики президента Володимира Зеленського щодо Трампа – від позитивних оцінок до відкритої критики. Що це означає – дипломатичну помилку чи реальну зміну підходу, яка давно назріла?

– Зміна відбулася не в позиції України – вона сталася через зміну зовнішніх обставин. Після провалу Орбана в Угорщині почалися активні домовленості України з Європою – підписані угоди на десятки мільярдів. Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія – а також країни Перської затоки – почали активніше підтримувати Україну. Фактично ситуація змінилася після того, як Трамп потрапив у геополітичну пастку, створену Москвою, Пекіном і Тегераном. І в цей момент позиції України різко посилилися. Трамп заявляє про можливий вихід із Європи – і тоді Україна стає ключовим фактором безпеки. Він провалюється на Близькому Сході – і Україна стає важливим партнером для нафтових монархій. Орбан зазнає політичної поразки – знову ж таки на українському питанні. Паралельно зростає інтерес до українських технологій – і з боку Європи, і навіть у США

На цьому фоні Трамп конфліктує з союзниками. У результаті Україна отримує більше можливостей – і це пояснює зміну риторики Зеленського. Але тут є ризик – важливо, щоб успіх не призвів до переоцінки власних можливостей, хоч би корона не виросла на голові Зеленського. Бо тут така штука теж можлива.

– Тобто, є загроза перегнути палку…

– Абсолютно правильно. Тут нинішня ситуація дуже своєрідна, і до неї треба ставитися більш м’яко, з розумінням того, що зараз доведеться працювати і з Мадяром. Треба буде вибудовувати відносини з Руменом Радєвим. Необхідно буде шукати контакти з Фіцо, хоч які-небудь, бо все-таки там контракти чималі. З Радєвим контракти не менші, тому що військову сферу теж треба вибудовувати. Я переконаний, що болгари їх не відмінять, бо це дуже значний дохід для бюджету Болгарії. Але ж говориться дуже багато. Тому в цьому відношенні насправді ситуація для воєнно-політичного керівництва України достатньо неприємна. І тепер треба сподіватися, щоб нею розпорядилися належним чином.

– Чи можемо ми говорити, що роль США в врегулюванні війни в Україні звужується і стає менш масштабною?

– Переконаний у тому, що роль Сполучених Штатів в усіх процесах буде зменшуватися. І це, як на мене, на жаль. І для нас, і для США, і для світу загалом. У нас є перевага – з нами Європа. І тут ситуація така: поєднання Європи і України є найнебезпечнішим для Росії. Зверніть увагу, що відбувається в угодах – уперше з’явилися постачання ракет для систем Patriot. Раніше про це взагалі не йшлося. Але вже підписані угоди навіть із кількома країнами. І це говорить про те, що Америка Америкою, але Європа поступово перебирає це на себе.

Крок Макрона, коли за тиждень до виборів в Угорщині відбулася зустріч із Зеленським і було підписано перелік документів, свідчить про те, що він добре розуміє ситуацію. І коли він разом зі Стармером зібрав 50 країн – це фактично формат "Рамштайн", якщо подивитися на перелік. Якщо класичний "Рамштайн" ведуть міністри оборони, то цей умовний "Рамштайн-2" ведуть політичні лідери – Стармер і Макрон.

Світ потребує нової моделі глобальної безпеки. Можливо, навіть без формального статуту, але без цього вже не обійтися. Якби біля Трампа були адекватні радники, не варто було б відштовхувати Макрона. Він же пропонував допомогу. А у відповідь отримав відмову.

– Це ж стиль Трампа. Він визнає лише великі держави – такі як Росія і Китай – як рівних собі.

– Він може вважати що завгодно. Але розвиток подій такий, що він за це може постраждати. І проблема навіть не тільки в ньому. Питання – у США. Чому країна має нести наслідки такого керівництва? У нинішній ситуації поруч із Трампом має з’явитися людина, яка скаже: давайте працювати з НАТО, з Європою, з Україною, з Ізраїлем. А не відштовхувати всіх, демонструючи силу там, де її вже не бачать.

– Виходить, Трамп продукує проблеми, а платить за все будуть Сполучені Штати...

– Трампу це байдуже – він швидко змінює позиції. Проблема в тому, що його дії дійсно мають наслідки для США.

– Чи не здається вам, що за останні тижні Трампа стали менше боятися і менше сприймати? Іран відмовляється від переговорів, угорці голосують показово навпаки, Україна змінює риторику, Європа починає більш активно відстоювати власні інтереси і всередині США теж проблеми. Це справді тенденція? І чим це небезпечно?

– Наближаються вибори, які можуть зафіксувати початок кінця Дональда Трампа. Чи це одразу перейде в імпічмент, чи буде пауза – побачимо. Але підготовка вже ведеться. Є законопроєкт із 13 обвинуваченнями, і вони серйозно обґрунтовані. Після виборів Палата представників може запустити процес. У Сенаті все залежатиме від кількості голосів. Не виключено, що це може завершитися усуненням з посади.

По-друге, економічна ситуація може погіршитися. Зростання цін на паливо вже відчутне, і це формує напруження в суспільстві. По-третє, світ шукає нові економічні баланси. Якщо рішення знайдуть без участі Трампа, йому доведеться їх прийняти. Можливий варіант, коли Китай тисне на Росію, Європа шукає компроміси, і формується нова конфігурація без активної ролі США. Тому ситуація багатофакторна. Але очевидно одне – вплив Трампа поступово слабшає.

– Тобто, страх перед Трампом у світі все-таки зник? Бо рік тому, коли він прийшов до Білого дому, ми бачили відео з Овального кабінету – коли до нього приїжджали і Зеленський, і європейські, і інші світові лідери – вони буквально на краю стільця сиділи, боялися перебити, погоджувалися з його словами. Зараз це все кардинально змінилося.

– Його не тільки не бояться, пане Романе – з нього вже сміються. І тут уже питання – як далі з ним поводитися. Його можна було "врятувати" ще років 25 тому, якби він умів слухати і просити допомоги. У нинішній ситуації, коли він знову говорить про "паперового тигра" та інші речі, всім стає байдуже. І питання вже не тільки в ньому – а в тому, що буде з Америкою.