Трамп прийшов по Мадуро: які наслідки для світу й України та чому спецоперація у Венесуелі стала найгіршим сном для Путіна

Операція США проти режиму Мадуро у Венесуелі – це значно більше, ніж чергова історія про "поганого диктатора" й "відновлення демократії". Насправді йдеться про один із найнебезпечніших і водночас найпоказовіших епізодів сучасної геополітики, де переплелися внутрішня політика США, енергетичні інтереси, боротьба з антизахідним блоком і фактичний злам усе ще ніби існуючих правил світового порядку. На цьому тлі пролунали й погрози на адресу Мексики, Колумбії та Куби. Здається, операція у Венесуелі вписана в ширший контекст перегляду правил гри в регіоні.

Відео дня

Формально Вашингтон пояснює свої дії необхідністю боротьби з наркотероризмом, корупцією та злочинними мережами, які, за версією США, безпосередньо пов’язані з венесуельською владою. Фактично: Трамп, згідно з раніше опублікованою Стратегією національної безпеки США, почав зачищати Західну півкулю. Для американського виборця ця логіка зрозуміла й прийнятна: Мадуро давно перетворився на зручний символ усього, проти чого Трамп обіцяв боротися ще під час передвиборчої кампанії – нелегальної міграції, наркотиків і хаосу біля кордонів США.

Однак за публічними формулами стоїть значно глибша причина – енергетика. Венесуела володіє найбільшими у світі запасами нафти, і зміна режиму відкриває шлях для повернення західних корпорацій та масштабного зростання видобутку. Це може радикально вплинути на світовий нафтовий ринок, знизити ціни й ударити по країнах, чия економіка критично залежить від енергоресурсів, насамперед по Росії, КНР та Ірану.

Разом із тим операція проти Мадуро створює небезпечний прецедент. Уперше за тривалий час силовий тиск застосовується настільки відкрито, без мандата міжнародних інституцій і без спроби зберегти ілюзію глобального консенсусу. Це означає, що боротьба триває вже не лише за Венесуелу, а за саму модель світового порядку, де правила поступаються місцем праву сили. Подальший розвиток подій залежатиме від швидкості й масштабу дій США, а також від того, чи перетвориться Венесуела на приклад "керованої зміни режиму", чи на ще одну зону тривалого хаосу.

Про те, що стоїть за операцією США у Венесуелі з усунення Мадуро та наслідки для світу, – у матеріалі OBOZ.UA.

Причини операції

Внутрішньополітична логіка: для адміністрації Трампа Венесуела – зручний і майже ідеальний об’єкт тиску. Режим Мадуро давно маркований як: наркотерористичний, корумпований, пов’язаний із транснаціональною злочинністю, джерело міграційного тиску на США. Це дозволяє подати будь-які дії не як "війну", а як відновлення порядку та захист американських інтересів, що добре продається виборцеві.

Політична мобілізація і фактор "переможної кампанії": на тлі падіння рейтингів і внутрішніх криз Трампу потрібен зовнішньополітичний успіх, який: не потребує масштабної війни, має зрозумілого ворога, може дати швидкий результат. Історично такі операції працюють на електоральну консолідацію. Це цинічно, але ефективно.

Енергетичний фактор – ключовий: Венесуела має найбільші у світі доведені запаси нафти – понад 303 мільярди барелів (значно випереджаючи Саудівську Аравію, запаси якої становлять близько 267 мільярдів барелів), а також величезні запаси природного газу, золота й інших корисних копалин. Уже після захоплення Мадуро Трамп чітко дав зрозуміти одне: ця військова операція була спрямована не лише на повалення лідера, якого звинувачують у торгівлі наркотиками, а й на розширення доступу США до нафтових запасів Венесуели. За його словами, США мають намір відновити венесуельську інфраструктуру й "продавати дуже багато нафти".

Перехоплення влади у Венесуелі змінить багато чого: і ціни на нафту, і структуру нафтових контрактів, витіснення Китаю та Росії з американського континенту, стосуватиметься багатьох зацікавлених сірих схем.

"Ми побудували венесуельську нафтову промисловість за допомогою американського таланту, напору та вмінь, а соціалістичний режим вкрав її у нас. Прийшов час усе повернути", – вже фантазує Трамп.

Ставка ва-банк

Для самого Трампа операція у Венесуелі – ризикована ставка. Він ішов на вибори з гаслом проти "вічних воєн", обіцяв не повторювати сценарії зміни режимів і зосередитися на внутрішніх проблемах. Тепер же він отримав жорстку реакцію всередині США.

Конгрес обурений відсутністю санкцій, демократи й частина республіканців називають операцію незаконною, а мейнстримні ЗМІ – імперіалістичною авантюрою. Ключові сенатори прямо заявляють, що у США немає життєво важливих національних інтересів, які виправдовували б війну з Венесуелою. Порівняння з Іраком і Лівією лунають дедалі частіше. Трамп відкидає звинувачення, пояснюючи, що не повідомив Конгрес заздалегідь через ризик витоків. Але головна проблема залишається: падіння режиму Мадуро не гарантує стабільності. Якщо Венесуела зануриться у хаос, то це може стати для Трампа не тріумфом, а початком політичних проблем удома.

Американський сценарій: управління без пояснень

Після того, як Дональд Трамп влаштував у Венесуелі ніч шоку й трепету, тепер йому, схоже, доведеться зайнятися "держбудівництвом". Принаймні він зазначив: "Ми будемо управляти Венесуелою".

Пресконференція Трампа після удару по Венесуелі не дала відповідей на ключові питання, але чітко окреслила нову логіку американських дій. Фактично Трамп заявив про намір Сполучених Штатів узяти Венесуелу під зовнішнє управління – принаймні на перехідний період. За його словами, США керуватимуть країною "разом із групою людей" доти, доки не буде забезпечено "безпечний, правильний і розсудливий перехід влади". Хто саме входить до цієї групи, якими будуть її повноваження і на яких юридичних підставах вона діятиме, Трамп не пояснив. Що саме означає його намір "керувати країною доти, доки не зможемо здійснити безпечний перехід", незрозуміло. За його словами, вибори у Венесуелі відбудуться, коли настане слушний для цього момент.

Риторика президента США зараз є максимально прямолінійною: Америка, за його словами, зробить венесуельців "багатими, незалежними й безпечними". Паралельно він заявив про намір домогтися компенсації для американських нафтових компаній і не відкинув можливості розміщення військ США у Венесуелі. Трамп також наголосив, що американська військова присутність уже пов’язана з нафтовим сектором, однак ані її масштабу, ані формату розширення окреслено не було.

Показовим став і політичний сигнал венесуельській опозиції. Трамп фактично відмовив їй у праві автоматично претендувати на владу після зникнення Мадуро, поставивши під сумнів сценарій приходу Марії Коріни Мачадо та заявивши, що США з нею не контактували. Тож Вашингтон залишає за собою право самостійно формувати перехідну конфігурацію влади.

Що далі

Арешт Ніколаса Мадуро не означає автоматичного контролю США над Венесуелою і не гарантує стабілізації країни. Державні інститути формально продовжують існувати, а реальна боротьба за владу лише починається. За конституцією, вихід із кризи можливий лише через дострокові вибори, й автоматичної передачі влади опозиції не буде. Не виключено, що Мадуро замінить інший антиамериканський лідер, і країна збережe чинний політичний курс.

Другий негативний сценарій – занурення Венесуели в хаос і фрагментацію, коли у вакуумі влади різні збройні угруповання встановлюють контроль над регіонами країни. Ідеальним варіантом залишається перемога Марії Коріни Мачадо на вільних виборах: її "Маніфест свободи" є одним із найпереконливіших проєктів майбутнього країни. Втім, адміністрація Трампа наразі не робить ставку на цей сценарій.

Суперечливо виглядають заяви Трампа про контакти з віцепрезиденткою Венесуели Делсі Родрігес. З одного боку, він стверджує, що вона готова виконувати вимоги США, а з іншого – сама Родрігес публічно називає Мадуро "єдиним президентом" і дії Вашингтона актом агресії. Після жорстких погроз США її риторика стала м’якшою, однак ситуація лишається підвішеною: у Вашингтоні говорять про фактичний контроль, Каракас це заперечує, а механізму легітимного транзиту влади немає.

Наслідки для міжнародного порядку

Операція проти режиму Мадуро – це не лише історія про диктатуру чи нафту. Це публічний вихід США з системи міжнародних правил. Інтервенція здійснюється без мандату Ради Безпеки ООН, без широкої коаліції та навіть без спроби створити ілюзію глобального консенсусу. Фактично діє принцип: "можемо – значить маємо право".

Мадуро справді диктатор, але міжнародний порядок тримається не на симпатіях, а на процедурах, які й було зламано. Найнебезпечніший наслідок – нормалізація такого підходу. Венесуела стає прецедентом для всіх ревізіоністів. Росія зможе апелювати до цього в Україні, Китай – у питанні Тайваню, Туреччина – у курдському питанні, Іран – у регіональних ударах. Хаос стає легітимним, а США – головним аргументом у руках тих, хто руйнує міжнародний порядок.

Парадокс для України

З одного боку, зміна курсу Венесуели й удар по союзнику Путіна – плюс: ослаблення Росії через нафту – нам вигідне. З іншого: знищення світових правил гри країною, яка їх і встановлювала, б’є саме по країнах, які на них спираються. Україна критично залежить від принципу суверенітету й міжнародного права. І для нас це дуже небезпечно у контексті зазіхань Росії та реагування на цей фактор адміністрації Трампа.

Росія: геополітична поразка

Попри заяви Трампа, що операція у Венесуелі не вплине на відносини з Росією та Китаєм, на практиці йдеться про серйозний удар по всьому антизахідному блоку. Венесуела була ключовим вузлом альтернативної економіки: Китай отримував дешеву нафту, Іран обходив санкції, Куба жила за рахунок субсидій, а Росія мала політичний і фінансовий плацдарм у Латинській Америці.

Зникнення режиму Мадуро означає для Москви втрату одного з небагатьох відкритих союзників у регіоні та різке скорочення впливу. Під загрозою опинилися й нафтогазові інтереси РФ: контроль США над венесуельським енергетичним сектором посилює можливості Вашингтона впливати на глобальні ціни на нафту й, відповідно, на російський бюджет. Недарма в російських елітах лунають побоювання щодо штучного обмеження ціни на рівні близько 40-45 доларів за барель.

Венесуела входить до топ-3 боржників Росії (3,15 млрд доларів мають бути погашені у 2027 році), а загальний обсяг фінансової підтримки з боку Кремля сягав 17 млрд. Після втрати Сирії Москва ризикує втратити другу ключову зону капіталовкладень у нафтопроєкти. Крім того, історія з Мадуро стала ще одним сигналом: Кремль, як би не кричав про союзництво та не підписував договори про співпрацю, сьогодні не гарантує ні стабільності, ні геополітичної віддачі.

Страшний сон Путіна

Операція США виглядала не лише військовою, а й політичною. Відсутність серйозного опору та поведінка охорони Мадуро вказують на домовленості з частиною еліт і силового блоку. Для Путіна це найгірший сценарій: приклад того, як режим може впасти не під тиском вулиці, а через зраду власного оточення. І Венесуела в цьому сенсі – не виняток.

Китай: уроки Венесуели

Повалення режиму Мадуро означає і для Китаю суттєві економічні й політичні втрати. Венесуела була одним із ключових джерел пільгової нафти для КНР, а зміна влади веде до втрати преференцій, витіснення китайських компаній і зростання енергетичних витрат. Під загрозою опиняються понад $60 млрд кредитів та інвестицій, прив’язаних до попереднього режиму. Політично Китай втрачає опору в Західній півкулі й зазнає репутаційного удару, демонструючи обмеженість своєї здатності захищати союзників.

Паралельно, арешт Мадуро викликав активну дискусію в Китаї, де подію миттєво почали порівнювати з Тайванем. Частина коментаторів прямо зазначає, що США продемонстрували модель силового втручання, яку Пекін може вивчати – або як загрозу, або як інструкцію. Венесуельська криза стала для КНР політичним кейсом: як швидко можна змінити режим, якщо поєднати військову силу й політичні домовленості.

Куба: наступна в черзі

Заяви Дональда Трампа після операції у Венесуелі чітко показали: Білий дім розглядає Кубу як наступний елемент регіональної конструкції. Президент США прямо пов’язав повалення Мадуро з наслідками для кубинського режиму, заявивши, що "обов’язково поговорить про Кубу" і що США хочуть "допомогти її народу" в дуже схожий спосіб.

Держсекретар Марко Рубіо зробив цей сигнал ще жорсткішим. За його словами, кубинська влада має сприймати події у Венесуелі як попередження. Фактично Вашингтон дає зрозуміти: епоха енергетичної та безпекової "парасольки", яку Каракас десятиліттями забезпечував Гавані, завершується. Венесуельська нафта була критичною для виживання кубинської економіки – її втрата означає не просто кризу, а системний удар по всій моделі режиму.

У цьому сенсі Венесуела була не лише союзником Куби, а її економічним донором. Демонтаж цього ланцюга різко звужує простір маневру для Гавани й підвищує вразливість кубинського керівництва до зовнішнього тиску та внутрішньої нестабільності.

Для Росії та Китаю – це удар. Для України – більше позитиву

Головна причина подій у Венесуелі – нафта. Але не менш важливий чинник – реалізація оновленої Стратегії національної безпеки США, фактично нової версії доктрини Монро. Західну півкулю розглядають як ключову зону американських інтересів, і всі режими, які не орієнтуються на Вашингтон, автоматично потрапляють у зону ризику – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив директор центру прикладних досліджень "Пента" Олександр Леонов.

За словами експерта, Венесуела була майже ідеальною мішенню: відверта диктатура, системні порушення прав людини й зовнішньополітична орієнтація на ворогів США – Росію, Іран і Китай. Особливо тісними були зв’язки з Іраном. Венесуела, за неофіційними даними, стала важливим елементом обходу санкцій не лише для Москви, а й для Тегерана. При цьому сама операція мала формат спецоперації, а не класичного військового вторгнення: мінімальне застосування сили, придушення ППО й точкова робота спецпідрозділів без захоплення територій чи нафтових родовищ. Формально блокада триває, але прямої окупації немає.

"Для Дональда Трампа це ще й внутрішньополітичний кейс у стилі Make America Great Again. На тлі старту виборчої кампанії до Конгресу він демонструє рішучість і силу, адже збереження більшості в обох палатах – питання його політичного виживання. Головне, щоб у Трампа не виникло головокружіння від успіхів, бо ми вже чуємо про Гренландію, Мексику, Кубу, Колумбію", – підкреслює Леонов.

Окрема дискусія – міжнародне право. Світовий порядок, сформований після Другої світової, був зламаний ще у 2014 році анексією Криму, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну фактично перестав існувати. Саме цим пояснюється недієздатність ООН та інших міжнародних інституцій. Показово й те, що Трамп не звертався по дозвіл до Конгресу. Навколо цього в США вже точаться серйозні дебати, що може мати внутрішні наслідки для адміністрації чинного президента.

На думку Олександра Леонова, у самій Венесуелі ключове питання – керованість переходу влади. Армія фактично самоусунулась, а за неофіційною інформацією навіть блокувала можливості російських і кубинських найманців. Усередині режиму тривають розборки, хто саме "здав" Мадуро, але виглядає так, що це був колективний процес.

"Центральною фігурою стає віцепрезидентка Родрігес. Вона змогла стабілізувати економіку й зберегти видобуток нафти попри санкції. Її брат очолює парламент, що створює зв’язку виконавчої і законодавчої влади – важливу для контролю над країною в перехідний період. США, очевидно, зацікавлені саме у такій конфігурації, яка мінімізує ризик хаосу й партизанської війни, до якої Венесуела потенційно готова. Американцям потрібна стабільна влада, орієнтована на США, а не демократичний експеримент із ризиком громадянської війни", – вважає Леонов.

На його думку, ключову роль у перехідному процесі, ймовірно, відіграватиме держсекретар США Марко Рубіо. Саме за його діями варто стежити уважніше, ніж за емоційними заявами Трампа. Якщо модель Венесуели виявиться успішною, це стане сигналом для подальших дій – і Куба тут видається найбільш очевидним наступним кандидатом. Тим більше, з огляду на кубинське походження Рубіо й символічне значення Куби для американської політики.

"У ширшому сенсі ми спостерігаємо демонтаж не лише міжнародних правил, а й трансатлантичної системи безпеки. Коли США допускають можливість окупації територій союзників по НАТО, це ставить під сумнів сам принцип колективної безпеки. Світ входить у фазу турбулентності, де Європа залишається "голосом розуму без кулаків". Щодо України, то ця історія більше позитивний момент: Венесуела була важливою ланкою обходу санкцій для російської та іранської нафти. Її вибуття з цієї схеми послаблює економічні можливості союзників Кремля – і це стратегічно грає на користь Києва", – зазначив Леонов.