Китайське попередження про конфлікт через Тайвань і тривожна "спільна мова" щодо України: що показала зустріч Трампа та Сі в Пекіні. Інтерв’ю з Шамшуром

Зустріч Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна у Пекіні показала головну проблему американо-китайських відносин: попри урочисті церемонії, взаємні компліменти та заяви про "історичну зустріч", сторони фактично говорили про різне. Трамп намагався продемонструвати успіх, стабільність та здатність домовлятися з Китаєм на фоні торговельної та політичної конфронтації. Сі Цзіньпін, навпаки, використав саміт для жорсткого політичного сигналу: питання Тайваню стає центральною точкою потенційного конфлікту між двома наддержавами. Для китайської дипломатії, яка традиційно уникає відкрито жорстких формулювань, така заява стала майже демонстративною. Особливо на тлі того, що сам Білий дім після переговорів взагалі уникав теми Тайваню.

У Пекіні Сі показував силу, статус і довгострокову впевненість. Тоді як Трамп у притаманному стилі більше концентрувалися на телевізійній картинці та символізмі "успішної дипломатії". Не випадково китайці організували Трампу максимально теплий прийом – влада КНР зрозуміла, наскільки важливими для американського президента є особисте ставлення, атмосфера поваги та демонстративна увага. При цьому за красивими кадрами не з’явилося головного – конкретних проривних домовленостей. Не було великої торгової угоди, не було спільної позиції та серйозних рішень щодо Ірану чи Ормузької протоки. Навіть широко анонсовані економічні результати виявилися значно скромнішими за очікування. Загалом, головний висновок саміту полягає в тому, що Китай дедалі впевненіше поводиться як рівний США центр сили – держава, яка прямо попереджає про свої глобальні інтереси і що найголовніше, про наслідки їхнього ігнорування.

Своїми думками щодо цього й інших питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України у США та Франції Олег Шамшур.

– У Пекіні відбулися переговори Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна. Попри позитивні заяви, сторони продемонстрували різне бачення відносин між США і Китаєм. Західні ЗМІ вважають, що Трамп залишився майже без результатів, тоді як Сі посилив свої позиції. Особливо жорстко Китай окреслив позицію щодо Тайваню, натякнувши на ризик конфлікту.

– Зараз можна говорити тільки про враження, тому що лише тепер стає більш-менш зрозуміло, про що говорили і як говорили: дійсно, візит пройшов переважно під диктовку китайської сторони. Я хотів би звернути увагу насамперед на те, що Сі від самого початку цієї вистави окреслив рамки, в яких він готовий спілкуватися з Трампом і американською стороною, коли сказав, що головне, центральне питання – питання Тайваню. Тобто він показав, що готовий і хоче розмовляти з американською стороною на рівних. Є вже такі "червоні лінії" і центральне, принципове для нього питання – Тайвань. І тут позиція китайської сторони буде незмінною.

Разом з тим відчувалося, що обидві сторони намагаються створити таку, я б сказав, ілюзію нового етапу в двосторонніх відносинах. Етапу, який визначається намаганням домовитися, створити нормальні рамки для подальшого якщо не співіснування, то принаймні для якоїсь взаємодії між двома державами. І якщо подивитися навіть на Трампа, як він себе поводив на борту літака – це був, звичайно, Трамп з хамством щодо журналістів, з поразками у вигляді перемог, тобто, як завжди, дуже наступальний, дуже агресивний, дуже енергійний. То в Китаї, якщо поспостерігати за тим, що було показано, він поводився дуже чемно, весь час розхвалював прийом. І було помітно, що йому були приємні ці хлопчики і дівчатка з прапорами, відвідування шикарних залів, подібних до тих, які він хоче зробити в Білому домі. Усе це йому було приємно, і він грав у цю гру, тримав за руку, говорив, очевидно, приємні речі. І, що характерно для Трампа, намагався якщо не звести все до міжособистісних стосунків, то принаймні інтерпретувати через цю призму. Тобто він говорив, що Сі – це надзвичайний лідер, він багато зробив для Китаю, що Трамп його дуже поважає.

Тобто, на зміну діям і поведінці, які відповідають логіці протистояння великих держав, приходить логіка і філософія Трампа – намагатися домовитися. І насамперед, якщо брати Китай, домовитися з питань економічних і до мінімуму звести або зовсім припинити навіть думати про можливе силове протистояння. Загалом таке враження, що дійсно ініціатива була на боці китайської сторони, а ті домовленості, які Трамп розраховував привезти, щоб показати виборцям, залишилися лише потенційними.

Начебто є домовленості щодо продажу американських товарів, закупівлі, зокрема, "Боїнгів", соєвих бобів, але знову ж таки без конкретики і незрозуміло, як це буде виглядати, тому що подібні заяви були й під час попереднього візиту, які, як відомо, поки що закінчилися нічим. І дуже важливо також відзначити, що, мені здається, обговорювалися саме ті питання, які хотіла обговорити китайська сторона. Зокрема, Трамп на борту літака визнав, що питання тарифів взагалі не обговорювалося. А це, як то кажуть, абсолютно незрозуміло і навіть для Трампа скандально, бо йдеться про ключові економічні та торговельні інтереси США.

– Чи можемо ми констатувати, зважаючи на результати, що Китай уже позиціонує себе як рівний за силою Сполученим Штатам? Питання розглядалися переважно ті, які були потрібні Сі. Так, китайці дали обіцянки Трампу придбати 200 "Боїнгів", хоча збиралися 500. Щодо рідкоземельних металів, одна з болючих тем для США, то жодних заяв про домовленості не було, хоча попередньо нібито планувалося, що це питання буде певним чином вирішено.

– І навіть це не конкретизовано, це поки що в повітрі. Безумовно, Сі почувався дуже впевнено, і це також було помітно. З боку Сі це була така впевненість: "ось тут я хазяїн, я господар, ви мене будете слухати". І водночас нехарактерна поведінка Трампа – така, щоб він робив усе для того, аби не зіпсувати атмосферу і говорити приємні речі. Це, знову ж таки, абсолютно нетипово і навіть суперечить звичній поведінці Трампа. І дуже характерно, що у своїх перших заявах Сі згадав про "пастку Фукідіда" – коли взаємодія між державою, яка піднімається, і державою, що перебуває у стані поступового занепаду, може призвести або призводить до війни. Якщо я не помиляюся, Сі сказав, що цього треба уникнути. Але, як на мене, це був дуже прозорий натяк на те, як Сі бачить взаємодію: Китай, який зараз відновлюється і перебуває у стадії піднесення, і Сполучені Штати, які, навпаки, перебувають у стадії занепаду. І тут, знову ж таки, характерна реакція Трампа. Він, якщо не помиляюся, у Truth Social написав, що такі слова і переконання Сі стосуються не Америки Трампа, а Америки часів Байдена, яка перебувала у стані застою і занепаду. А от він прийшов і все змінив. І нібито Сі, як зараз обговорюють журналісти, сказав, що Трамп зробив фантастичну роботу і тепер Сполучені Штати зовсім інші – одна з найбільш динамічних країн світу. Хоча важко уявити, щоб Сі таке справді сказав, навіть неформально, зважаючи на те, що ми знаємо про нього. Але Трамп це озвучив. Це з тієї серії, коли свою поразку або невдачу подають як перемогу.

– Чи можемо трактувати тон Сі Цзіньпіна таким чином: ми можемо з вами співпрацювати, торгувати на певних умовах, які вважаємо прийнятними, а якщо ні – то ми готові до конфлікту?

– Я б не сказав саме так. Очевидно, що Сі хоче цього уникнути, і йому потрібні Сполучені Штати як торговельний партнер, як країна, куди експортується величезна кількість товарів, а також як джерело передових технологій. Це все йому абсолютно необхідно. Але він поводився таким чином, що це справді можна інтерпретувати приблизно так, як ви сказали, хіба що без слова "війна". Тобто: ми готові до переговорів, але у нас сильні позиції.

До речі, майже тотальна монополія Китаю на виробництво критичних мінералів дає йому дуже серйозні козирі. І це, безумовно, має також безпековий вимір, оскільки ці метали потрібні для виробництва високоточної та сучасної зброї. Обговорювали також питання штучного інтелекту. Якщо вірити Трампу, то тут є сфери, де можна домовитися, тому що потрібно встановити певні рамки. Це вже визнається. Але, знову ж таки, мені здається, що це були питання маргінального характеру, а основна увага була зосереджена на Тайвані та питанні війни в Ірані.

– Тайвань. Більшість прочитала слова Сі Цзіньпіна як майже погрозу: якщо все буде не так, як ми хочемо, то конфлікт між Китаєм і США щодо Тайваню неминучий. До речі, багато хто зазначив, що Трамп фактично промовчав у відповідь на цю репліку Сі Цзіньпіна. Чи справді ми можемо трактувати це як погрозу і китайці готові до гарячого протистояння щодо долі острову?

– Так, вони готові. З іншого боку, вже зараз проглядаються дуже серйозні, якщо ще не поступки, то принаймні відступи від традиційної американської лінії. Насамперед у питанні закупівлі Тайванем американської зброї. Йдеться про пакет приблизно на 14 мільярдів доларів, який уже ухвалений Конгресом і має бути підписаний Трампом. Але він сказав, що ще буде думати. І оскільки це прозвучало в контексті заяви про те, що "нікому не потрібна війна", аналітики роблять висновок, що над цією поставкою зброї Тайваню тепер висить дуже серйозний знак питання.

Другий момент. Уперше з часів Рейгана, коли діяв принцип, що питання продажу зброї Тайваню не обговорюється з Китаєм і є абсолютним табу, це питання стало предметом переговорів. І, як визнав сам Трамп, дуже детальних переговорів. А це вже само по собі поганий сигнал для тих, хто підтримує Тайвань, і для самих тайванців.

Третій момент. Коли Трамп говорив про Тайвань у цьому імпровізованому інтерв’ю, він фактично повторив наративи китайської пропаганди – про те, що Тайвань "тисячоліттями належав Китаю", що це "споконвічна китайська територія". Один із коментаторів зауважив, що це певною мірою нагадує те, як швидко Трамп засвоїв російські наративи щодо війни проти України: мовляв, конфлікт був спровокований, Україна мала шукати компроміс і йти на поступки, і тоді війни можна було б уникнути. Тобто є три дуже серйозні тривожні сигнали, які свідчать про можливу, якщо ще не кардинальну, то вже дуже помітну еволюцію американської позиції щодо Тайваню. І, безумовно, це лише стимулюватиме агресивні імпульси як з боку Росії, так і з боку Китаю.

– Тобто, я так розумію, торгівля фактично відбувається навколо долі Тайваню?

– Ще на початку приходу Трампа до влади американські експерти висловлювали думку – і, на мій погляд, цілком правильну – Тайвань може стати розмінною монетою у вибудовуванні нових відносин між Трампом і Китаєм. І, на жаль, зараз усе виглядає саме так.

– Іранське питання для Трампа було чи не найважливішим на цьому етапі. Як зазначають американські ЗМІ, він хотів, щоб Сі підтвердив: Китай не допомагатиме Ірану у військовому сенсі і посприяє розблокуванню Ормузької протоки. Трамп заявив, що Сі з ним погодився: ніякої ядерної зброї, Ормузька протока повинна працювати так, як працювала до війни. Але сам Сі нічого подібного публічно не сказав. Натомість заява МЗС Китаю від 15 травня зводилася до того, що Пекін підтримує збереження крихкого припинення вогню і так далі. Тобто складається враження, що Трамп нічого особливо не виторгував і на цьому напрямку.

– Абсолютно нічого нового. Китай фактично просто підтвердив свою попередню позицію, а Трамп видає це за позитивний результат зустрічі. До речі, Китай також заявив, що цієї війни взагалі не повинно було бути, тобто без неї можна було обійтися. І це такий, як то кажуть, "пінок" у бік Трампа.

Якщо дивитися далі, то Китай, за словами Трампа, виступає за те, щоб війна закінчилася, щоб була досягнута домовленість, щоб Ормузька протока була розблокована, щоб не запроваджувалися додаткові платежі за її використання. Але Китай говорив про це і раніше. І це абсолютно відповідає його інтересам, оскільки він є одним із найбільших споживачів енергоресурсів із цього регіону, особливо іранської нафти. Здається, близько 80% іранської нафти йде саме до Китаю, а зараз, можливо, ще більше. Крім того, Китай – це глобальна держава-експортер, найбільший експортер у світі, тому він, безумовно, зацікавлений у тому, щоб усі морські протоки були відкритими і працювали для світової торгівлі. Тобто це лише підтвердження старої позиції Китаю, яка повністю відповідає його інтересам.

Китай, за словами Трампа, погоджується з тим, що Іран не повинен отримати ядерну зброю. Але тут також немає нічого нового. Це позиція всіх держав "Великої п’ятірки", які хочуть зберігати монополію на ядерну зброю. Для того, щоб це почути, не потрібно було летіти до Пекіна. Щодо тверджень Трампа про те, що Китай нібито пообіцяв не постачати Ірану зброю – було б дивно, якби Сі сказав протилежне. При цьому поставки елементів подвійного призначення тривають. Імовірно, це робиться через треті країни. Напряму Китай цього не робитиме, але ми це добре знаємо і на прикладі Росії: постачаються електронні компоненти, технології, є консультації спеціалістів.

Те саме, очевидно, буде й з Іраном, тому що Іран – ключова для Китаю країна на Близькому Сході. Китай вклав у неї дуже багато і пов’язав із нею низку своїх економічних та геополітичних проєктів. Тому не дивно, що майже всі американські експерти, навіть республіканці, коли їх запитували, чи вірять вони, що Китай припинить підтримку Ірану, відповідали: ні, не віримо. Тобто це знову більше робота на публіку, щоб представити все як історичну дипломатичну перемогу. Насправді ж позиція Китаю не змінилася, і він продовжуватиме підтримувати свого союзника.

Тут важливо розуміти. З одного боку, Китай зацікавлений у стабільності, у вільному судноплавстві, у недопущенні Ірану до ядерної зброї. З іншого боку, він не хоче і не може діяти як партнер США ціною шкоди інтересам власного союзника. І показовий момент: уже після саміту з’являлися повідомлення про удари по двох суднах, які намагалися пройти через Ормузьку протоку. Вони були пошкоджені настільки, що потребують ремонту. Це свідчить про те, що Іран, очевидно, правильно зрозумів сигнали з Пекіна: підтримка продовжиться. І, ймовірно, те саме Китай говоритиме Путіну під час наступних контактів: усе залишиться так, як було.

– Щодо України передбачалося, що обговорення якщо і буде, то дуже дотично. Вже у літаку президент США сказав журналістам, що вони з Сі все ж згадували Україну. І цікаво прозвучала його фраза: "ми обговорювали те, що ми хотіли б бачити вирішеним. До минулої ночі все виглядало добре, але їм завдали великого удару". Йшлося про останню російську атаку, зокрема по Києву, в наслідок чого, загинули люди і був зруйнований будинок. Як ви розумієте ці слова Трампа?

– Якщо спробувати "розшифрувати" Трампа, то, ймовірно, китайська сторона просто повторила свою звичну аморфну позицію: ми за мир, за повагу до територіальної цілісності, але потрібно враховувати причини конфлікту.

– "Зрозуміти причини Путіна"...

– І це також звучало. Тому, скоріше за все, все звелося до загальних фраз: треба припиняти війну, сторони мають домовитися. Для мене тут важливіша інша річ – реакція Трампа на останній масований удар по Києву. Можна було б очікувати жорсткої реакції, засудження, емоцій. Але ми знову почули: "усе йшло добре". Тобто продовжується просування тієї самої логіки – що потрібно домовлятися, поступатися, шукати компроміси. Трамп знову повторив свою постійну фразу про "25 тисяч людей, які гинуть щомісяця". І, якщо дивитися на його реакцію, він просто з’їхав із теми. Тобто Україна в цій розмові явно була другорядним питанням, і навряд чи це обговорення матиме якийсь реальний вплив. І, чесно кажучи, залишається лише вкотре дивуватися повній відсутності емпатії у Трампа – як до України, так і до українців.

– Тобто тезу про те, що Пекін може тиснути на Москву чи Тегеран, щоб ті змінили свою поведінку, можна вважати перебільшенням?

– Мені особисто дивно, що досі є люди, які вважають, що Китай можна змусити змінити позицію щодо Росії. Не можна. Принаймні доти, доки підтримка Росії відповідає китайським інтересам. Я не бачу зараз жодних причин, які змусили б Китай змінити свою політику. І якщо подивитися на підходи Трампа і Сі, то вони не виглядають радикально різними. Логіка приблизно однакова: для великих держав – одні правила, для менших – інші. І це, безумовно, змушує згадувати концепцію поділу сфер впливу.