Блог | Світ – заручник Путіна? Ердоган запропонував забрати у Росії головний козир в ООН

Заява президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана на Генеральній асамблеї ООН – одна з тих, які Україна не має права пропустити.

Ердоган закликав скасувати право вето постійних членів Ради Безпеки ООН. Його аргумент простий: не може бути нормальним світовий порядок, у якому воля понад 190 держав залежить від рішення п’яти.

Для України це особливо важливо, бо серед цих п’яти – рф.

Держава, яка розв’язала найбільшу війну в Європі після Другої світової війни, одночасно має право блокувати рішення органу, покликаного реагувати на загрози міжнародному миру і реакція кремля дуже показова: москва готова говорити про розширення Ради Безпеки, але категорично хоче зберегти право вето. Ось і вся відповідь на питання, кому потрібна ця привілейована система.

А тепер – Дональд Трамп і зустріч із Володимиром Зеленським.

На жаль, ми знову бачимо бажання Трампа превалювати у власному баченні завершення війни, нав’язувати свою логіку і фактично надувати власну дипломатичну бульбашку, у якій головним результатом має стати домовленість.

На зустрічі він багато уваги приділив українським ударам по російських нафтопереробних потужностях і тому, як це позначається на ціні дизельного пального. Сам Трамп назвав удари по російській переробці серйозним ударом по рф і водночас – серйозним ударом по ціні дизеля. Але йому слід нагадати про безумовне, законне право України – на самооборону і що ці удари – це і є реалізація права, а не просто удари. Одначе, тиск – має бути спрямований на путіна, – припинити агресію і виконати рішення Генасамблеї ООН.

Виникає й інше питання, – а де в цій картині війни Україна?

– Де щоденні ракетні й дронові атаки по наших містах?

– Де знищена енергетика?

– Де мирні люди, які гинуть і втрачають домівки?

– Де Олешки – трагедія людей на окупованій території, які залишаються практично без міжнародного захисту?

Ну і ще раз, де чітке засудження дій москви?

Натомість знову звучить: угода, домовленість, припинення ударів.

Звичайно, припинення ударів по енергетичній інфраструктурі України – це те, чого українці прагнуть. І Зеленський чітко заявив: Україна готова до енергетичного перемир’я, якщо москва припинить удари по українській енергосистемі, а не в односторонньому порядку. Але тут є принципова деталь.

Чи здатен Трамп реально натиснути на путіна? Бо санкційний інструмент уже лежить на столі, 18 вересня Трамп підписав Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026. Закон посилює економічний тиск на рф, зокрема щодо енергетики, оборонного сектору та "тіньового флоту", і передбачає можливість високих тарифів для держав, які продовжують купувати російські енергоносії. Ось тут і буде справжній тест. Не слова про угоду чи дипломатичне шоу, не тиск на Україну, щоб вона першою припинила бити по російській військово-економічній машині, а готовність використати американську силу економічного тиску проти москви, якщо путін продовжить терор.

Тоді можна буде говорити про реальний дипломатичний важіль.

Є надія, що Трамп саме так і використає новий санкційний інструмент, але побачимо.

Можна припускати сценарій, за якого Україна погоджується на припинення ударів по енергетичних об’єктах, якщо одночасно припиняються російські удари по українській енергосистемі, але все залежатиме від одного: чи буде Вашингтон готовий у разі порушення домовленостей не просто висловлювати занепокоєння, а реально посилювати тиск на путіна.

Бо мир – це не коли Україна перестає захищатися, а коли агресор перестає атакувати.

І саме тут пропозиція Ердогана про реформу Ради Безпеки ООН набуває особливого звучання.

Світ не може залишатися заручником п’яти держав. Тим більше – коли одна з них сама є агресором.

Пора змінювати правила, повертати міжнародному праву силу, позбавити рф можливості одним голосом блокувати рішення, які стосуються миру, безпеки та відповідальності за агресію, реально обезголовити змію – означає забрати в неї головну зброю.

Для кремля цією зброєю сьогодні є право вето і саме тому слова Ердогана – це не просто чергова заява з трибуни ООН. Це питання, яке Україна повинна зробити одним із центральних у міжнародному порядку денному.