Рік після Анкориджа: гіркий післясмак для України та Європи, цукерки для Путіна і проблеми для Трампа

Рік тому зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці виглядала як спроба домовитися про завершення війни в Україні. Ідея була простою: Вашингтон домовляється з Москвою, після чого Київ приймає болючий компроміс, а бойові дії припиняються або переходять у заморожений стан. Але ця схема не спрацювала. Мирної угоди немає. Припинення вогню немає. Україна не погодилася віддати території, а Росія не відмовилася від своїх вимог. Не відбулося й того економічного зближення із Заходом, на яке розраховувала Москва. Санкції залишилися, масштабного повернення західного бізнесу не відбулося.

Водночас Путін дещо отримав. Росія знову вийшла на прямий рівень переговорів із президентом США. Кремль уникнув негайного посилення американського тиску і дістав час для продовження війни. Для Москви це був важливий тактичний плюс, хоча великої політичної перемоги вона так і не здобула.

Для України наслідки були більш болючими. Після Анкориджа все більше уваги приділялося не тому, як змусити Росію припинити агресію, а тому, на які поступки може піти Київ заради завершення війни. Територіальне питання опинилося у центрі розмов.

Саміт пройшов без України та європейських лідерів, і це показало, що Вашингтон може вести з Москвою окремі переговори про війну та безпеку в Європі. Для європейських країн це стало ще одним аргументом на користь збільшення оборонних витрат і меншої залежності від США.

Власне, через рік "дух Анкориджа" фактично зійшов нанівець. Трамп не зміг швидко завершити війну, Путін не отримав бажаних поступок, а Україна не прийняла нав'язаного компромісу. Але сама зустріч залишила дуже багато негативних факторів.

Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України Андрій Веселовський.

– Зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці подавалася як потенційна змова щодо того, як за рахунок України вирішити питання війни. Через рік очевидно: Анкоридж не став відправною точкою мирного процесу. Війна триває, Росія не погодилася на безумовне припинення вогню, Україна не прийняла територіальних поступок. Власне, що це було, якщо дивитися з сьогоднішнього дня?

– В історії американо-радянських, а потім американо-російських відносин було багато випадків, коли ці дві держави доходили до певної межі напруженості або невигідності ситуації. Напруженості – коли погрожували тими чи іншими збройними ударами. Невигідності – коли бачили, що разом можуть вирішити якусь реальну міжнародну проблему, не тільки між собою, і це допоможе і в економічному, і в глобальному сенсі. Такі випадки були не раз і не два. Не хочу все це перелічувати – це історія. Ми пам'ятаємо зустріч Хрущова з Кеннеді, пам'ятаємо зустріч Рейгана з Горбачовим у Штатах, потім пам'ятаємо "перезавантаження", яка насправді була перегрузкою. Російським дипломатам чи фахівцям, можливо, розвідникам вдалося організувати цю зустріч для того, щоб вирішити питання з Україною.

Останні роки перед цим були роками напруженості – і з Трампом, і з Байденом, і з загальним нерозумінням того, куди рухаються сторони. Були великі зміни у Сполучених Штатах, не завжди на краще, була явна деградація Російської Федерації, особливо на тлі Китаю. І тому було дуже складно умовити американців на таку зустріч, на такий відкидок. У Сполучених Штатах було достатньо людей, які говорили Трампу: "Чекайте, це не Радянський Союз, і це навіть не Росія до української війни, коли вона була впливова, потужна, багата і розвивалася. Зараз інша ситуація". Але Трамп вирішив ризикнути і погодився на таку специфічну зустріч.

– Чи могла ця зустріч бути більш успішною для Путіна?

– Могла. Але важливо те, що поруч із президентом Трампом під час зустрічі сидів державний секретар Рубіо. І від імені американської дипломатії, базуючись на досвіді цієї дипломатії, яка має достатній, хороший і глибокий досвід співробітництва з Росією, вони зуміли переконати Трампа, що з цієї епохальної домовленості насправді нічого не буде.

Перша причина – РФ не запропонувала американській стороні нічого конкретного. Багато говорилося про те, що їздив Дмитрієв, що їздили Віткоффи, і перелічувалися мегапроєкти – Північний морський шлях, якісь видобування корисних копалин у неймовірних масштабах у різних місцях Росії і так далі. Але все це були речі, відірвані від реальності. Це не були конкретні угоди, не були контракти – це були прожекти.

– Тобто цифри на папері вразили Трампа, але не вразили його оточення, і воно йому донесло, що це, більше за все, неправдоподібно?

– Можемо сказати і так. Тим більше на тлі України, яка в цей час уже уклала угоду про корисні копалини, підписала її, і туди вже були внесені перші гроші. Вони там лежать до 23-го століття, нічого не зміниться. Але сам факт, що тут є папір і є реальне місце, де ми будемо копати.

Друга причина – очевидна геополітична неспроможність РФ бути другою країною світу. Великий Китай поруч. Було зрозуміло американським фахівцям, що в разі навіть укладення цих первинних нібито домовленостей, якихось проєктів і так далі, як тільки відлетить Путін додому, йому подзвонить Сі Цзіньпін і скаже: "Ти ж мені це обіцяв". І тоді почнеться те, що часто буває з російською стороною. Вони будуть крутитися, відмовлятися, викручуватися, говорити, що не все ще вирішено, вони будуть тягнути. А за це вже в цей момент, вже в цей день, вже в цей тиждень американці повинні будуть зупинити надавати розвідувальні дані Україні, заборонити використання будь-якої американської зброї проти Росії і, можливо, навіть відключити Starlink.

І тому після всіх запевнень, повторюю, улесливо-запрошувальних запевнень Путіна, які тривали півтори години, Трамп, очевидно, порадившись або, очевидно, послухавши одним вухом тих, хто стояв поруч із ним, сказав: "Добре, ми вас почули, ми подумаємо". І на цьому ми розійшлися.

Далі російська сторона почала спекулювати цими словами: "дух Анкориджа", бо дійсно, вони ж не посварилися. Дійсно, вони не сперечалися, один одному не заперечували. І, власне, всі пропозиції російські, проєкти залишилися в кишені американській. "Ми будемо рахувати, думати", але реальності в цьому флаконі немає.

– Але ж американці після зустрічі вимагали від України поступок щодо Донбасу в цій формулі, яка обговорювалася в Анкориджі.

– Звичайно, американці будуть завжди вимагати. Але нічого не робити, не підтверджувати свої вимоги. А раптом ми поговоримо? А раптом ми скажемо: "Ну добре, люди гинуть, все одно нам ці території не втримати". Також у нас не було в кишені 90 мільярдів від Європейського Союзу. І в цей момент ще образ Зеленського багато в чому асоціювався з 28 лютого попереднього року, коли він був зневажений і вигнаний із Білого дому. Тобто, наша позиція була слабкішою, ніж вона є сьогодні.

– Москва вперто і наполегливо просуває далі "дух Анкориджа" апелюючи до Трампа особисто? Чому продовжує спекулювати?

– Якщо в тебе нічого немає, то продавай хоча б дух. І духу теж немає, але можна сказати, що він є. Путін нагадує ще й тому, що погано Трампу. Ми тобі кидаємо рятувальний круг. Ти ж досягнув фактично закінчення війни. Ну правда, дурні українці цього ще не зрозуміли, і ти сам ще не зупинив. Але може, ти зараз це зробиш? У тебе ж Іран на шиї. У тебе ж погана статистика перед виборами. Тобі зупинили зараз два твої законопроєкти, за якими ти хотів мені змінити вибори. У тебе Сенат точно провалиться. А ми тобі даємо мир. Так що ось такий пас дає Москва сьогодні Білому дому.

– Україна та Європа вважають що "Дух Анкориджа" зник чи він ще може відродитися певним чином?

– Росіяни завжди залишають все десь у резерві і пригадують за потреби. Я не думаю, що зараз російсько-українська війна буде розвиватися для нас у якийсь трагічний спосіб найближчим часом принаймні. Але якби так було, то витягли б цей дух знову, і американці, можливо, за нього б радісно схопилися, щоб пояснити собі і своїм союзникам, чому вони відмовилися від підтримки України.

Дипломати ніколи не відмовляються від минулих позитивів чи негативів. Вони завжди враховують усе, що потім використовуються для зачіпок на майбутнє. Тому зараз цей дух на сьогоднішній день можемо списати. Він не існує, але як інструмент, який може використовувати Москва, він залишиться. Також він залишиться як ганебна пляма на американській дипломатії.

– Європейці фактично основний двигун розвіювання цього духу, тому що після Анкориджа вони вже чітко зрозуміли, що Трамп з Путіним можуть домовитися про Європу без Європи.

– Безперечно, європейці не просто допомогли, а на 90% це зробили. Будемо говорити так: після тих принижень, які демонстративно робив Путін щодо Європи, там панували розпач і розбрат. Після того, як сиділи за десятиметровим столом то один президент, то другий канцлер, здавалося, що Європа вже перестала існувати як суб'єкт. Тому що ці люди не просто очолюють великі європейські держави, а тому що вони разом уособлювали сам Європейський Союз. І це стосувалося не тільки цих політиків. І настала черга України сісти за такий же стіл, тільки не в Кремлі, а в Овальному кабінеті. І оце 28 лютого – це було таке ж саме приниження, яке робив Путін Макрону і Шольцу, таке ж саме приниження американці зробили Зеленському.

Коли це сталося і він полетів звідти, з Вашингтона, то його запросили в Лондон, бо вони зрозуміли: об них витерли ноги, тепер об нього витерли ноги. Вони промовчали, а він не промовчав. Якщо вони зараз теж промовчать, то тоді зникають і вони, і Україна як суб'єкти для світу. Ось тут стався психологічний перелом. Хто з них сказав: "Хлопці, збираємося, підтримуємо Зеленського і будемо битися"? Не знаю. Історія колись скаже, хто сказав це перше. Може, Макрон, а може, Мелоні. Ми не знаємо, але хотілося б знати. І тоді й виникла ця спілка, яка врешті примусила Трампа відмовитися фактично від бажання продати Україну і укласти з Російською Федерацією якийсь пан’європейський договір про те, як вони будуть командувати цією територією.

Якби європейці цього не зробили, якби вони не згуртували фактично весь, будемо так говорити, весь демократичний світ, тому що британці до цього приєдналися, тому що це підштовхнуло Канаду до більш рішучих дій, це віддалило Австралію від США, Австралія дуже на них орієнтувалася, це значно більше і також тривожило японців. Недарма японці після цього обирають прем'єр-міністром різко праворадикальну особу.

Я не хочу тут сказати, що це був якийсь героїчний вчинок Зеленського, який змінив долю світу, але завжди є камінці. Один камінець покрутився, за ним другий, третій – і пішла лавина. І ось ця, можливо, навіть не стільки впертість Зеленського, скільки хамовитість президента і віцепрезидента США, вони освітили для європейців їхнє чорне майбутнє, якщо вони не встануть і не зупиняться. І вони це зробили. То вільна торгівля з Латинською Америкою, потім вільна торгівля з Індією, потім дуже серйозне економічне і політичне зближення з Британією, Канадою і Європейським Союзом. Це ж усе те, чого не існувало. Але ця вся лавина врешті поставила американців у положення: "Стоп, з ким ми залишимося?"

– Фактично, Анкоридж прискорив оцей процес – Європа чи демократичний світ без Америки?

– Я би не сказав "демократичний світ без Америки", або я би сказав так: Америка не має можливості робити все сама. Америка не спроможна, якщо вона хоче керувати світом або якщо вона хоче бути лідером світу, вона не може бути лідером світу сама. Розділена Європа і Америка будуть бити кожна і досить швидко. Ось це стало зрозуміло американській еліті, і вона переконала Трампа сказати: "Ну добре, побачимо".

Те, що Трамп не купився на обіцянки Путіна і не уклав якоїсь серйозної антиукраїнської домовленості в цей час, дало європейцям надію на те, що в Америці, крім емоцій Трампа, існують здорові сили. І на ці здорові сили треба орієнтуватися. І цим здоровим силам треба пояснювати. Якісь американські компанії, якісь виробники озброєнь, 75% озброєння в Європі продає туди Сполучений Штат Америки. Іншого такого ринку немає. Це не просто великий ринок, він стабільний, він перспективний, він назавжди. І обсяг торгівлі між цими двома сторонами – майже трильйон доларів. Немає іншого такого торговельного майданчика. І все це європейці виклали послідовно і наполегливо всім тим, хто у Вашингтоні міг чути і слухати. Не тільки у Вашингтоні, а й на біржах. І воно спрацює.

– Так чи інакше, але плюсів, які отримав Путін після Анкориджа, було чимало. Він роками прагнув прямого контакту з американським президентом, який перервався через війну проти України, і зрештою отримав його, фактично вийшовши з міжнародної ізоляції. Крім того, Трамп пропонував припинення вогню, але після Анкориджа фактично відійшов від цієї формули. Рік тому також ішлося про жорсткі санкції, був визначений дедлайн, але після зустрічі ця тема надовго зникла з порядку денного.

– Так, Путіна нібито реабілітували, але тепер його знову загнали туди ж – на ті ж санкції.

– Але ж не Трамп загнав його назад…

– Зусиллями європейців. Ну і нашої сторони, тому що ми знайшли тактику, його ж зброю і продемонстрували нашу стійкість просто неймовірну. Один тільки нюанс хотів би додати. З моменту свого обрання президентом Трамп ніколи не збирався сваритися з Путіним. Трамп ніколи не збирався якимось чином тиснути, ці розмови, що ми включимо ті чи інші санкції, вони зводилися лише до чисто економічного виграшу на тому чи іншому етапі для тих чи інших цілей. Візьміть простий приклад. "Газпром" є власником мережі нафтопроводів, які розташовані в Сербії. Це компанія NIS. І було сказано, оскільки це відповідає політиці Сполучених Штатів, що "Газпром" повинен розлучитися з активом. Це було зроблено... Зараз уже друга половина серпня. Я не виключаю, що це дотягнеться і до річниці, але навіть якщо не дотягнеться до річниці, це дуже хороший приклад того, що за всіх умов останнє, що буде робити президент Трамп – якимось чином реально погіршувати умови життя й економічну ситуацію в Російській Федерації. Він може використовувати повторні санкції, щоб вибити якийсь проєкт чи якийсь продукт. В певній мірі це звичайна конкуренція між державами, економічна конкуренція. Але завдати, так би мовити, тиску чи проблем РФ в економіці, соціальних питаннях, політиці теперішня американська адміністрація не буде.

– Якщо повернутися до України, то найбільший негатив – це виключно зміна переговорної рамки. Трамп до того погоджувався на те, що Україна пропонувала – припинення вогню, переговори. Потім усе змінив: ніякого припинення війни, переговори можуть тривати під час війни.

– Ось це і є та велика втрата, яка відбулася реально. Зміна, як ви сказали, переговорної рамки, я би сказав, зміна підходу до теоретичної можливості закінчення війни. Це те, що очевидно зуміли переконати Трампа ще до його польоту. Він із цим уже туди летів. Не та людина Трамп, щоби там приймати рішення. Очевидно, оці поїздки Віткоффа і Кушнера, неодноразові, і ось ці обіцянки Росії, вони саме і спрацювали в цьому напрямку. Тобто ми Україну не здаємо, але ми змінюємо підхід. На жаль, так сталося. Це дуже погано.

Хоча, якщо подивитися зі стратегічної, всеосяжної точки зору, то нічого не змінилося. Що мирна угода, що перемир'я – все це з російського боку брехня. Нічого би не було. Ні в тому, ні в другому, ні в третьому варіанті. Уявімо собі, що було б перемир'я. Воно було б порушене на 15-й день або воно було б порушене на другий місяць. І так само Донбас став би ареною далі боїв, які зараз там відбуваються. Ми не повинні вірити російській стороні хоча б з тієї причини, що ми побачили, наскільки їй можна вірити, починаючи з 2014 року, з Мінських домовленостей. Та й сам факт досягнення Мінських домовленостей. Обіцянка віддати Дебальцеве, а насправді не віддати. Обіцянка пропустити українські війська під Іловайськом, а насправді їх розстріляти.

– Умовний Анкоридж-2 можливий чи ні? Є все ще передумови для того, аби ці двоє знову зустрілися аби спробувати таки "вирішити" долю Європи? Адже те, що такі пропозиції будуть надходити з Кремля, це зрозуміло. Трамп зважиться знову?

– Путінізм нікуди не дінеться, він ще довго буде і навіть після того, як помре Путін. Тому погоджуюся, що з того боку такі пропозиції будуть завжди. Але як це може бути за Трампа, поки важко сказати. Ну давайте подумаємо про майбутні вибори в США через два місяці. Варіант №1 – Сенат і Палата переходять до демократів. Варіант №2 – президент США зберігає контроль. Саме від цього дуже багато змінюється. Якщо нічого не відбувається, Трамп ошаліє. За наступні два роки він поламає всі закони, всі правила, все можливе і неможливе. І якщо йому цукерку покаже Путін, реальну цукерку, то може цілком погодитися відродити не тільки дух, а навіть більше.

Але зважаючи на розвиток подій останніх місяців, я би так сказав: Сполучені Штати слабшають по відношенню до решти світу, Європейський Союз слабшає по відношенню до решти світу. Їхній вплив на економічні, соціальні, політичні процеси зменшується порівняно з іншими державами. Не обов'язково тільки Китай, але інші теж є. Є і Мексика, є Бразилія, є Африка, є Індія і так далі. І тому логічне їхнє зближення і їхня взаємна підтримка. І це дає підстави думати, що новий Анкоридж менш можливий, ніж той, що стався. Той, що стався, він був ще за ментальної самозахопленості, самозакоханості американців своєю можливістю. Але після цього сталися події, які їм показали, що їхньої можливості вже далеко не такі, якими вони були, і що їм потрібні партнери. Саме це і може спрацювати на Європу та Україну.