Європейський Союз опинився на роздоріжжі: з одного боку, війна Росії проти України триває, з іншого – ЄС стикається з паливно-енергетичною кризою та економічними труднощами, які посилюють спокусу налагодити діалог із агресором. Частина лідерів, і не тільки в Угорщині чи Словаччині, а й в Італії та Бельгії, публічно або кулуарно закликає до "прагматичного" підходу та перегляду санкцій, аргументуючи це необхідністю забезпечити дешевші енергоресурси. Подібні сигнали створюють для Москви відчуття розколу в ЄС і можуть зменшити тиск на РФ, що загрожує як стабільності європейської безпеки, так і обороноздатності України.

Відео дня

У нинішніх умовах ЄС змушений поєднувати рішучість у підтримці України з внутрішньоекономічною логікою. Європа має діяти як єдиний суб’єкт, щоб зберегти санкційний тиск на РФ, не допустити повторної залежності від енергоносіїв агресора та гарантувати безпеку на континенті. Водночас налагодження діалогу з Москвою без єдиного підходу загрожує створити прецедент, який Росія може використати проти України та ЄС, послаблюючи обороноздатність та політичну єдність союзу.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.

– На ваш погляд, як діятиме Європа в контексті енергетичної кризи. Лунають заяви про необхідність діалогу з Росією заради дешевих ресурсів. Чи означає це, що Європа, попри все, може повернутися до політики "business as usual" з РФ?

– На жаль, такі тенденції справді є. Є політики і навіть цілі країни, які намагаються повернутися до старої моделі відносин із Росією. Прем’єр-міністр Угорщини Орбан, наприклад, відверто шукає преференції від Кремля і фактично координує з ним свої дії. Ми бачили показовий випадок, коли глава МЗС Угорщини Сійярто звітує перед Лавровим – це вже не просто дипломатія, це демонстрація залежності. І це небезпечно як для України, так і для самого ЄС, бо підриває його суб’єктність.

Щодо дешевих енергоносіїв – тут логіка дуже проста і водночас небезпечна. Це як залежність: після певної "ломки" з’являється спокуса повернутися на стару "голку" – газову чи нафтову. Але повернення до російських ресурсів не вирішує проблему, а лише відновлює залежність. А Росія давно використовує енергетику як зброю. І ця залежність означає послаблення Європи - як економічне, так і політичне. Тому такі ідеї – це короткостроковий егоїзм. Спроба отримати швидку вигоду ціною стратегічної безпеки. Наприклад, у випадку Бельгії йдеться не лише про газ. Там є питання заморожених російських активів. І частина політиків, по суті, зацікавлена в тому, щоб ці гроші залишилися в бельгійській економіці. Тобто економічний інтерес знову ставиться вище за безпеку і цінності. І це, відверто кажучи, небезпечна логіка, але вона існує, і з нею доведеться рахуватися.

– Так чи інакше, але є ми чуємо ці глоси звідусіль. Навіть з'явилася екс-канцлерка Німеччини Ангела Меркель поки що з обережним закликом, що Євросоюз має діяти як самостійна сила. Особливу увагу Меркель надала необхідності дипломатичного діалогу з Москвою поряд із підтримкою України. Водночас є й інші позиції: зокрема, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр вважає, що навіть після завершення війни повноцінного відновлення діалогу з Росією бути не повинно. На ваш погляд, яка думку сьогодні буде переважати?

– На сьогодні Ангела Меркель – фактично маргінальний політик. Вона вже не має реального впливу на політику Німеччини. Більше того, вона значною мірою дискредитувала себе своєю попередньою політикою - політикою, яку можна назвати умиротворенням агресора. Мінські процеси – це, по суті, була спроба не дати жорстку відповідь на агресію, а якось її "згладити". І в підсумку це виглядає як зовнішньополітичний провал. Тому її нинішні заяви – це, з одного боку, банальні речі: що Європа має бути більш суб’єктною, більш єдиною.

Це правда, що Європі справді доведеться брати на себе більше відповідальності, особливо після того, як стало очевидно: Сполучені Штати не завжди гарантовано стоятимуть на боці Європи та її інтересів. Це той момент, коли європейці мають згуртуватися і зрозуміти: у критичних питаннях доведеться розраховувати передусім на себе. Але при цьому не можна відмовлятися від трансатлантичної солідарності. Політика – річ динамічна, і цілком можливо, що майбутні американські адміністрації повернуться до більш тісної взаємодії з Європою.

Що ж до "діалогу з Кремлем" – ми це вже проходили. Я особисто пам’ятаю ці аргументи ще з часів повернення російської делегації до Парламентської асамблеї Ради Європи. І тоді, і зараз слово "діалог" використовується як евфемізм. Насправді йдеться про спробу умиротворення агресора. І це ключова проблема.

– Більш за все, що Путін це сприймає як сигнал: якщо з ним хочуть говорити, значить, він усе робить правильно?

– Саме так. І це прямо впливає на продовження війни - на вбивства цивільного населення, на руйнування інфраструктури. Тут працює добре відомий психологічний ефект – confirmation bias, тобто упередження підтвердження. Коли людина сприймає будь-яку інформацію як доказ правильності своєї позиції. У цьому випадку Путін трактує такі сигнали як підтвердження: він діє правильно. І це надзвичайно небезпечно. Кожна подібна заява - це не просто слова. Вона має ціну. І дуже часто ця ціна – людські життя. Тому це не питання риторики. Для Кремля це – сигнал, який підсилює впевненість у продовженні агресії. І саме тому на такі речі потрібно реагувати жорстко.

– Якщо говорити не про "маргінальні" позиції, а про чинну владу: канцлер Німеччини Фрідріх Мерц нещодавно виступав у Бундестазі. Щодо України він сказав дві важливі речі. Перше – ракети Taurus Україні не потрібні. Друге – кредит ЄС на 90 мільярдів, заблокований через позицію Орбана, буде дуже складно розблокувати. При цьому жодних чітких альтернатив щодо фінансування чи військової підтримки він не озвучив. Але для України це критично важливі питання – і далекобійна зброя, і фінансування.

– Щодо фінансування – ми чуємо від європейських політиків, що Україна отримає допомогу в заявлених обсягах. Питання не "чи", а "як". Якими механізмами це буде реалізовано. Зараз немає ні часу, ні політичної можливості швидко змінювати правила ЄС, щоб обійти блокування. Хоча в довгостроковій перспективі це доведеться робити. Тому, найімовірніше, рішення буде політичним.

Моя гіпотеза – після виборів в Угорщині ситуація розблокується. І, цілком можливо, що вже зараз тривають неформальні переговори. Така поведінка – типова для Орбана. Він використовує механізм шантажу, щоб отримати вигоди для себе. Особливо перед виборами. Йому важливо продемонструвати своїм виборцям, що він здатен диктувати умови Європейському Союзу. Але ця тактика давно викликає роздратування в ЄС. І я думаю, що після виборів ситуація стабілізується, і Україна отримає необхідну підтримку.

– А якщо вони завершаться не тим результатом, на який чекають в Україні і в Європі, наприклад?

– Незалежно від того, хто переможе. Навіть якщо Орбан залишається при владі, все одно вибори минули, ця гостра ситуація минула, емоції вщухають. Тобто він дуже прагматичний насправді політик і намагається не перетинати певні червоні лінії, коли це небезпечно, він не хоче втратити владу. Тому після цих виборів я впевнений, що Україна отримає допомогу. Але питання навіть в іншому, тому що він знову і знову, коли замість того, щоб рішуче реагувати на шантаж і карати за це, отримує те, що хоче, апетити починають зростати. Його поведінку бачать інші країни, наприклад, Словаччина. А чому б нам не скористатися? Інші також можуть. Знаєте, це дуже небезпечно – мати такий прецедент негативної, егоїстичної, антиєвропейської поведінки, яку демонструє Орбан. Тому треба вирішувати це питання на більш високому рівні так, щоб це не повторювалося.

– Ще один напрямок, який попри заяви стає все більш проблемним. Марта Кос, єврокомісар з питань розширення, напередодні заявила, що 2027 рік – про який активно говорили - не є реалістичним щодо вступу України до блоку. Ця дата взагалі колись була реальною?

– Чесно кажучи, я й раніше розумів, що 2027 рік – це не зовсім реалістичний термін. Але водночас такі дати потрібні. Тому що, знаєте, в житті часто працює проста логіка: навіть якщо дедлайн не виконується, сам факт його існування дисциплінує, мобілізує і пришвидшує процес. У цьому сенсі ця дата мала радше психологічне значення. І, на мою думку, від амбітних цілей не варто відмовлятися – навпаки, потрібно й надалі ставити високу планку щодо вступу до ЄС.

Інша справа, що об’єктивно ми бачимо: до 2027 року це зробити не вдасться. Причина проста – потрібно виконати "домашнє завдання". Європейський Союз визначив чіткі параметри, які Україна має виконати для набуття членства.

Також важливо розуміти: процес ухвалення рішень у ЄС базується на консенсусі. А це означає довгий, складний і часто бюрократичний процес. Є країни, які щиро зацікавлені в нашому швидкому вступі - це держави Балтії, Скандинавії. Але є й ті, хто не поспішає. Дехто про це говорить відкрито – як, наприклад, Віктор Орбан. Хоча, справедливості заради, це радше позиція його уряду, а не вирок для всієї Угорщини. У будь-якому разі, ми маємо робити максимум зі свого боку. І до певного моменту це, власне, і робилося - парламентом, урядом і, передусім, президентом.

– Проблема більше в нашій внутрішній неготовності чи загальних страхах європейців, які бояться інтегрувати велику країну, яка ще перебуває у стані війни?

– Це, безумовно, комбінація факторів, які між собою пов’язані. Але ключове - політична воля. Якщо вона є, тоді знаходяться і механізми, і рішення, і навіть способи обійти, скажімо, вето Орбана. Проблема в тому, що ця політична воля є не в усіх країнах ЄС, зокрема не в усіх провідних членів ЄС.

Другий важливий аспект – економіка. ЄС – це передусім спільний ринок. І тут починається доволі жорсткий, прагматичний діалог: кожна країна намагається отримати максимум вигоди і мінімізувати власні втрати. Фактично це складні переговори про доступ до ринків. І кожну країну потрібно переконувати окремо. Ми часто дивимося на це через призму безпеки – і це логічно для України. Але для багатьох членів ЄС це не тільки і не стільки безпека, скільки економічний інтерес.

– Якщо дивитися ширше – на сам ЄС. Навіть якщо Орбан піде після виборів, може з’явитися інший "орбан". Чи не є проблема в самій процедурі одностайності? Адже будь-яка країна може заблокувати рішення – не лише щодо України, а й загалом. Чи не потрібно Євросоюзу змінювати ці правила, щоб залишатися ефективним?

– Безумовно, проблема в механізмі одностайності. Він працював, коли ЄС був меншим. Але зараз, коли кількість членів суттєво зросла, цей принцип фактично почав блокувати систему. Ситуація, коли одна країна може зупинити рішення для всіх, виглядає відверто неприйнятною. Це гальмує не лише питання України, а й функціонування ЄС загалом. Тому я переконаний, що Євросоюз буде змушений переглянути цей механізм – і внести зміни до процедур ухвалення рішень, а можливо, і до базових документів.

– Якщо брати тристоронні перемовини, знову ж у контексті Європи, напередодні президент України Зеленський зазначив, що американці фактично вимагають виведення військ з Донбасу, лише тоді вони нібито нададуть гарантії безпеки. Але ж ми не можемо на це погодитися. Тобто тристоронній формат США–Росія–Україна фактично зайшов у глухий кут. Президент Європейської ради Антоніу Кошта заявив, що ЄС має готуватися до того, що доведеться перехопити ініціативу, якщо США не зможуть досягти результатів і відійдуть від переговорів. На ваш погляд, чи можуть європейці перехопити ініціативу і чи прийняти участь у переговорах?

– У Європі немає іншого виходу, як перехопити ініціативу. Нещодавно в журналі "Foreign Policy" йшлося про НАТО – і в цій організації європейці мають проявляти більшу ініціативу, перехоплювати її, особливо коли США не завжди можуть. Тому так, Європа не має іншого виходу, але треба проявляти наполегливість і рішучість. Поки що цього я не бачу, але події розвиваються саме в такому напрямку. Так, це питання безпеки для Європи, тому важливо бути присутніми за столом і мінімізувати ризики.

Тим паче, що ми бачимо, що США трохи відійшли від позиції рівновіддаленого медіатора. Такими заявами Трамп свідчить, що намагається вирішити питання коштом України. Для нас це неприйнятно. Ідеться про виведення наших військ з Донецької області – це неприйнятно політично, юридично та безпеково. Це значно послабить нашу стратегічну безпеку. І що ми отримаємо взамін? Я впевнений, що навіть думки немає погоджуватися. Але навіть теоретично, якщо це станеться, то взамін за що? Які гарантії безпеки? Я не бачу жодних надійних гарантій. Є тільки обіцянки. Гарантія безпеки сьогодні – ядерне стримування. Це єдине, що може стримати іншу ядерну державу. Інших виходів за останні десятиліття не знайшли. Це тільки ядерне стримування може зупинити Путіна. Все інше – не гарантія.

– В Данії відбулися парламентські вибори. Зважаючи на те, що ця країна робить для нашої підтримки, для України не важлива подія. Зараз буде формування нового уряду. Наскільки важливо, щоб саме лідерка країни – Фредеріксен стала прем'єркою? Чи будь-який інший прем’єр-міністр Данії так само завзято і ефективно підтримуватиме Україну?

– Для нас важливо мати підтримку з усіх боків. Але у такій демократичній країні, якою є сьогоднішня Данія, не принципово, хто переможе, яка партія. Данія як держава і політичні партії мають консенсус щодо України, будуть підтримувати нас активно. Але, все ж треба зазначити, що в даному випадку особистість дійсно має значення, бо ми вдячні Фредериксен – вона проявила себе як "залізна леді". Коли бачиш, що політик проявляє дружні та людяні емоції до нашої країни, хочеться, щоб вона залишилась на посаді. Але демократія є демократією. Може прийти інша особа – і вона теж буде другом України. Можуть бути варіації, але загалом Данія твердо стоїть на боці України – це також диктують безпекові інтереси країни.