Конфлікт навколо Ірану стрімко виходить за межі регіональної кризи, перетворюючись на каталізатор глибокої трансформації трансатлантичних відносин. Те, що ще донедавна виглядало як ситуативні розбіжності між США та Європою щодо окремих зовнішньополітичних рішень, сьогодні набуває ознак системного розколу всередині НАТО. Суперечка довкола безпеки судноплавства в Ормузькій протоці стала не просто питанням військової координації, а своєрідним тестом на реальну готовність союзників діяти разом у кризових умовах за межами традиційної зони відповідальності Альянсу.

Відео дня

Риторика Дональда Трампа лише підсилює цю тенденцію. Його жорсткі заяви на адресу європейських партнерів, звинувачення у "бездіяльності" та натяки на можливий перегляд ролі США в НАТО фактично підривають ключовий принцип колективної безпеки – взаємну довіру.

На цьому тлі позиція Європи виглядає максимально прагматичною, але водночас і показово обережною. Формально підтримуючи ідею забезпечення стабільності в стратегічно важливому регіоні, європейські країни уникають будь-яких кроків, які могли б втягнути їх у пряме військове протистояння з Іраном. Фактично формується нова неформальна доктрина: участь – так, але лише за умов мінімізації ризиків і без автоматичного слідування за американською стратегією.

У цій ситуації дедалі очевиднішим стає головне: США очікують від союзників безумовної підтримки своїх глобальних операцій, тоді як Європа дедалі чіткіше окреслює межі власної відповідальності через політику Трампа. Іранський кейс лише оголив це розходження. Водночас, саме зараз воно набуває критичної маси, здатної вплинути не лише на майбутнє НАТО, а й на архітектуру безпеки в Європі загалом.

Для України цей процес має не абстрактне, а цілком практичне значення. Адже ризиком, який дедалі відвертіше обговорюється в європейських політичних колах, є ймовірність того, що Дональд Трамп спробує використати Україну як інструмент тиску на союзників. Його публічні заяви про те, що США "допомагали Європі з Україною", а натомість не отримали підтримки в Ірані, виглядають як прямий сигнал: допомога Києву може стати елементом торгу або навіть формою політичної помсти. У такому сценарії скорочення або перегляд американської підтримки України може використовуватися не лише як зовнішньополітичне рішення, а як засіб дисциплінування Європи, що створює для Києва додаткову зону стратегічної невизначеності.

Своїми думками щодо цього й інших питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.

– Судячи з тональності останніх заяв Трампа щодо союзників, одним із підсумків війни в Ірані може стати остаточний розрив США з НАТО. Американський лідер назвав союзників по Альянсу "дуже дурними" за те, що вони проігнорували його вимоги щодо військової підтримки в Ормузькій протоці. Сенатор Ліндзі Грем, який часто повторює думки Трампа, попереджає, що серйозні наслідки чекають на союзників через їхню поведінку у конфлікті з Іраном.

– Це дуже серйозна проблема, тут ви праві. Після Гренландії це вже другий супер-кризовий момент, який невідомо чим закінчиться. Об’єктивно, розблокування Ормуської протоки відповідає інтересам США – з огляду на ціни на нафту та стан світової економіки. Для європейських союзників це також важливо: вони отримують значну частину природного газу з країн затоки, плюс підв’язані добрива, гелій для виробництва напівпровідників і багато інших критичних ресурсів. Але ж діяти так, як діє Трамп, просто неможливо, особливо щодо союзників. Тут треба було формувати коаліцію, а не чекати, що всі "послідують моїм вказівкам". Наслідки таких дій зараз посилюють роздратування Трампа і Грема, і деякі заяви виглядають неоковирно.

Європейцям треба виробити лінію поведінки, яка б враховувала об’єктивну необхідність розблокування протоки. Від цього залежить, щоб транс-атлантичні відносини не зазнали повного краху. Успіх або провал цих кроків матиме серйозний вплив на відносини з Європою.

– На ваш погляд, сценарій жорсткого розвитку подій з європейською безпекою стає реальнішим після таких заяв Трампа та його команди? Офіційно він, можливо, не виведе США з НАТО, але у випадку російської атаки на країну Альянсу сценарій "ви нам не допомогли з Іраном – ми не допоможемо вам" виглядає дедалі реалістичніше.

– На жаль, єдина більш-менш ефективна гарантія безпеки – це стаття 5 НАТО, яка і так почала дуже сильно просідати. Після Гренландії ніхто не може бути впевнений, що вона буде задіяна і що США допоможуть європейцям, як очікувалось. Позиція Трампа цілком відповідає цьому: погрози про не захист у разі не підвищення витрат на оборону, а потім деяке відступлення – усе це створює невизначеність. Так, вихід з Альянсу прямо зараз навряд відбудеться. Навіть якщо Трамп контролює обидві палати, вихід із НАТО ускладнений законом, ухваленим Конгресом, співавтором якого був Марко Рубіо, і неможливий без відповідної резолюції.

– Але цілком реально, що американці можуть усунутися від виконання обов’язків щодо союзників?

– Так, такий сценарій чим далі, тим більш реально проглядається. США можуть скоротити присутність і свій внесок в оборонні спроможності. Це цілком реалістично, і європейці мали б зробити відповідні висновки. Але виконання рішень відбувається повільно, і зараз це ще посилюється підривною діяльністю Орбана та іншими факторами.

– Ліндсі Грем вже пропонує Трампу вивести війська з баз США в країнах, які відмовилися допомагати у війні проти Ірану. Президент Фінляндії Стубб назвав США "непередбачуваним партнером", який більше не враховує інтереси союзників. Можемо вважати, що така ситуація реальна?

– Процес іде в цьому напрямку. Навіть після проміжних виборів до Конгресу, які Трамп та республіканці можуть гучно програти, зовнішня політика залежатиме від президента. Адже Палата представників та Сенат можуть впливати, але значною мірою – багато в чому цей напрямок все рівно залежатиме від Трампа.

Щодо заяв Грема, то вони все більше демонструють його "трампіфікацію". Але ж до них треба ставитися серйозно, бо вони відображають настрій і напрямок думок Трампа щодо серйозних проблем.

– Що з європейськими союзниками і країнами західного блоку – Японією, Австралією, Канадою? Генеральний секретар НАТО Марк Рютте намагається заспокоїти Трампа і організувати процес розблокування Ормузької протоки. Союзники все ж готові будуть долучитися?

– Щодо Європи, то вона діє як завжди: заявляють готовність, але чекатимуть з конкретними діями. Мерц каже: "участь можлива, але після нормалізації". А Трампу допомога потрібна саме зараз. Європейцям станом на зараз треба зробити три речі: навчитися ефективно говорити з Трампом, виробити чітку лінію поведінки і зрозуміти, що реальність транс-атлантичних відносин дуже відрізняється від їхніх декларацій. Лінія поведінки Рютте… можна сказати прямо: це підлабузництво перед Трампом.

– Ця лінія поведінки вже продемонструвала, що неефективна.

– Так. Вона себе вичерпала, абсолютно. Це було зрозуміло ще до початку війни проти Ірану. Потрібен твердий хребет, перш за все. Саме таких людей поважає Трамп. По-друге, треба виходити з того, що ситуація в Ормузькій протоці є небезпечною і критичною для всіх. Трамп потребує допомоги саме зараз, якщо з ним дійсно вибудовувати якісь стосунки.

Треба подумати, яким чином європейці можуть допомогти саме зараз, а не робити, як колись Стармер: спочатку відмовив, потім погодився, але осад залишився. Європейцям слід займати більш проактивну роль у цьому процесі, щоб зберегти транс-атлантичні відносини. З іншого боку, поведінка Трампа є неприйнятною, авантюристичною. Остання заява про "48 годин – і я все розбомблю" – побачимо, як це відбудеться. Якщо він це зробить, це матиме серйозні наслідки, іранці можуть піти на радикальні дії. Якщо не зробить, лише зміцнить позиції радикалів в іранському керівництві, які явно не хочуть домовлятися зі США.

На сьогодні Трамп сам себе загнав у глухий кут і шукає винних. Одним із "клієнтів" є Європа, а також Україна – за його заявами. Тому ситуація критична для трансатлантичних відносин, і європейці повинні діяти розумно, професійно, з твердим хребтом, але й враховувати реалії та впроваджувати екстраординарні заходи.

– Чого саме хоче Трамп? З одного боку, він заявляє, що переміг Іран і не потребує допомоги НАТО, з іншого – критикує союзників, що ті йому не допомагають. Військова підтримка, можливо, не так важлива зараз, а політична потрібна, щоб розділити відповідальність і показати світові підтримку.

– Тут спершу треба розібратися з початком війни та її цілями. Більшість експертів намагаються знайти раціональне зерно, але рішення Трампа було ухвалене всупереч нарадам і без урахування оцінок щодо Ормузької протоки та можливої реакції Ірану. Його остаточне рішення також відбулося без консультацій із союзниками. Як зазначає Грем, Трамп діє емоційно, ухвалює рішення в режимі імпульсу. До того ж була ейфорія від Венесуельської операції – він розраховував швидко вирішити іранське питання і почав війну.

Трамп – недурна людина, він бачить, що відбувається, і зараз йому потрібно вирішити головне питання – розблокувати Ормузьку протоку. Він розуміє, що без допомоги європейців цього не зробити. Наприклад, балтійські держави мають спроможності щодо розмінування, допомога європейців потрібна і для безпеки в Арктиці.

Треба пам’ятати про три принципи Трампа: ніколи не визнавати поразки, завжди заявляти про перемогу і діяти відповідно. І тут ми спостерігаємо типового Трампа: з одного боку він розуміє, що йому необхідні партнери, з іншого – його "трампівське нутро" не хоче цього визнати, що він таки помилився. Тому починає своєрідний "фейєрверк". Він не бажає, але розуміє необхідність дій. Це ускладнює ситуацію і стосунки з союзниками. Чим більше рухів, тим більше затягує ситуація. Попри перевагу в озброєнні – ракети, бомби тощо – питання Ірану вирішити у бажаний спосіб він не може. І, напевно, навіть на Нетаньягу його розрахунки починають зазнавати поразки, а реалізація виглядає зовсім неочевидною.

– Щодо війни в Ірані вже зрозуміло, що Трамп там застряг довше, ніж розраховував. Це послаблює його політичну позицію як всередині країни, так і зовні. Зазначається, що зовнішня політика може трансформуватися. Чи може це поставити під загрозу ключові напрямки щодо України? Бо вже пролунала фраза: "Ми, США, допомогли вам з Україною, а ви нам з Іраном не допомогли". Зрозумілий натяк. Європейці побоюються, що він може просто відомстити Європі за те, що вони не зробили того, що він хоче.

– Зважаючи на психотип Трампа, питання помсти для нього завжди важливе. Це одна з констант, які визначають його поведінку. Україна зараз у його репертуарі того, чому він не досягнув своїх цілей в Ірані, зокрема через виснаження запасів зброї США через допомогу Україні за часів Байдена. Так, це все із ряду міфології, але ж про це заявляється. Як і про те, що він незадоволений Зеленським, бо йому легше розмовляти з Путіним і так далі.

На мій погляд, а також більшості американських експертів, єдиний, хто виграв від цієї ситуації навколо Ірану, за невеликим виключенням, – Росія. Україна багато втратила і може втратити більше. Тут кілька моментів. По-перше, виснажуються запаси потрібної зброї, ППО і засобів для ураження дальніх цілей. По-друге, це погіршує ставлення Трампа до України. І третій момент – розмивання санкцій проти Росії. Хоч кажуть, що пом’якшення санкцій мало вплине на стабілізацію нафтових ринків, але Росія зможе витрачати більше на власну військову машину. До того ж Трамп ще й дозволив Ірану продавати нафту в морі. Американці порахували, що Іран отримує більше грошей, ніж через попередню американо-європейську угоду. Як це поєднати з планами, наприклад, окупувати острів Харк? Тобто, хаос та ситуативні рішення – це один з головних моментів цієї адміністрації. Відбутися може що завгодно і коли завгодно. Але це характерно для його психотипу: "давайте поради, але я вважаю і буду робити саме так".

– Наскільки логічно, коли Трамп і Гегсет говорять про те, що ви нам мали допомогти в Ірані, тому що ми вам допомагали в Україні? Війна з Іраном – ініціатива США і Ізраїлю, без участі європейців, і вона не загрожує членам НАТО. Війна з Україною – на кордоні НАТО, оборонна.

– Абсолютно нелогічно. НАТО тут ні до чого. Війна з Україною була нав’язана російською агресією. Війна з Іраном обрана Трампом без консультацій із союзниками. Відповідальність за неї несе саме він. Якби він хотів підтримки, треба було будувати коаліцію, домовлятися, визначати рамки і порядок взаємодії. Все це не було зроблено. Тому його поведінка нагадує поведінку підлітка – "я хочу саме так – бо саме так я хочу". Інші думки його не цікавлять.

– Чи можуть союзники зробити так, як зробив би особисто Трамп, наприклад, призначити ціну за допомогу в розблокуванні Ормузької протоки. Європа могла б допомогти Трампу в Ірані, якщо він надасть усю потрібну допомогу Україні, каже фінський президент Стубб.

– Це цілком виправдано. Але треба розуміти, що з Трампом треба діяти обережно і акуратно. Не можна робити це мовою ультиматумів і так, щоб він потім виставив це у соцмережах і сказав: "От бачите, які вони…" Потрібна ретельна, професійна дипломатична робота, можливо, із залученням навіть психолога. І я це кажу цілком серйозно.