На зміну "духу Анкориджа" прийшов "дух Евіана": як це змінює правила гри для України? Інтерв’ю з Долговим

Після саміту G7 головне питання вже полягає не в тому, що записано у спільній декларації, а в тому, як розвиватимуться події далі. Чи буде ця політична підтримка підкріплена конкретними рішеннями. Саме найближчі тижні можуть визначити подальший перебіг війни. Наприклад,  важливим показником стане готовність президента США підписати закон про відновлення американської допомоги Україні, який уже пройшов Палату представників і зараз перебуває на розгляді Сенату. Якщо Дональд Трамп підтримає цей документ, закон матиме високі шанси бути ухваленим. Втім, навіть на саміті Трамп наголошував, що США більше не витрачають коштів на допомогу Україні. Саме тому поки що незрозуміло, чи означає підтримка декларації G7 реальну зміну американської політики.

Для Кремля ситуація поступово ускладнюється ще одним фактором. Завершення гострої фази американсько-іранського протистояння означає, що Вашингтон отримує можливість знову зосередити основну увагу на війні в Україні. Якщо адміністрація Дональда Трампа підкріпить свої заяви новими санкціями, військовою допомогою Україні та жорсткішим контролем за експортом російської нафти, Росія втратить ще більше економічних і політичних можливостей для ведення затяжної війни.

Не менш важливим фактором стає перенесення війни на територію самої Росії. Удари українських безпілотників по Москві, Підмосков'ю, Санкт-Петербургу дедалі сильніше підривають головний міф Кремля про повний контроль над ситуацією всередині країни. Однак така ситуація робить реакцію Кремля менш передбачуваною.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України Ігор Долгов, який очолював місію України при НАТО, був заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.

– Дональд Трамп погодився з закликами європейських союзників більше допомагати Україні та тиснути на РФ. Це, безумовно, позитивний сигнал. Однак головне питання полягає в іншому – чи перейдуть ці заяви до реальних дій і чи стануть останні домовленості кроком до посилення позицій України, чи залишаться лише політичним сигналом про готовність Дональда Трампа тимчасово підтримати позицію своїх європейців.

– Останній час ми дійсно спостерігаємо певну зміну у риториці щодо питань підтримки України та тиску на Росію як президента США, так і представників його адміністрації. Якщо Трамп перейде до реальних дій, це дійсно стане відкриттям нової сторінки. Я був би щасливий, якби на цьому ми поставили крапку і поховали "дух Анкориджа", на який весь час Москва посилалася, а замість цього запанував би "дух Евіана". Дух повернення єдності колективного Заходу, як його називають у Москві. На такий розвиток подій є велика надія, адже єдність демократичних країн, мені здається, після чергового саміту "Групи семи" стала більш реальною. Якщо раніше йшлося про те, що ми не можемо говорити, яким буде майбутнє НАТО, не можемо говорити про те, що Сполучені Штати – лідер Заходу, не можемо говорити про те, що Сполучені Штати розуміють агресивний курс Москви й передбачають агресивні дії Путіна, беззастережно вірячи його заявам, то тепер, сподіваюся, з цим покінчено.

Це нове бачення, яке панувало в Евіані, і те, наскільки воно буде стійким і тривалим, безумовно, залежить від багатьох чинників. Першорядним для розвитку подій у найближчому майбутньому є стійкість української армії та української держави. Бо саме завдяки здобуткам, досягненням і стійкості Сил оборони України, цей перелом вдалося забезпечити. Ніщо інше, окрім стійкості. Плюс до цього я б додав, що за рік Європа чітко показала не лише заявами, а й діями, що вона може, готова і хоче забезпечувати підтримку України на тому етапі, коли від цієї підтримки фактично відмовилися Дональд Трамп і США. Європа повністю взяла на себе відповідальність, і це, я сподіваюся, теж стало важливим аргументом для Трампа. І третє, звичайно, Іран. Нарешті не лише заяви Трампа про здобуття перемоги, а й той факт, що він у Версальському палаці підписав меморандум про припинення війни, бо до мирної угоди ще далекий шлях.

– Згасання конфлікту між США та Іраном – які основні чинники цього процесу?

– Як на мене, таких чинників декілька. І головний із них зовсім не економічний. Трамп зрозумів і практично йде тим шляхом, про який ми говорили із самого початку. Тобто, перше – припинення вогню. Друге – мирна угода. Саме про це Україна та Європа домовлялися з Трампом, поки телефонна розмова з Путіним усе не перевернула. Тепер він на власному досвіді, на власних, так би мовити, шишках зрозумів, що немає іншого шляху, ніж припинити вогонь і посилювати тиск. Бо цей меморандум – результат тиску Трампа з боку Сполучених Штатів – і військовими, і економічними засобами, які зрештою призвели до того, що президент Ірану був змушений підписати цей меморандум разом із ним.

Отже, два висновки. Перший – треба мати силу і тиснути. Без цього не буде припинення вогню. Другий – треба покладатися не лише на військові й не лише на дипломатичні, а також на економічні засоби. Тут, мені здається, Трамп також був вражений, оскільки Іран був спроможний протистояти, протидіяти асиметричними методами, блокуючи Ормузьку протоку. Ця блокада, сподіваюся, показала Трампу й американському керівництву дуже багато. Що не все залежить лише від силового чинника, а є також асиметричні засоби, які дозволяють, зокрема й Україні, показувати такі результати як на полі бою, так і в глибокому тилу Російської Федерації. Тому все це в сукупності й призвело до такого результату, який можна вважати справді переломним, перехідним моментом до нової ситуації вже у російсько-українській війні. Про це говорилося, це переважно використовувалося і в декларації саміту "Групи семи", де з'явився термін "новий імпульс". Це те, про що я вам казав – мені здається, надалі домінуватиме "дух Евіана" замість "духу Анкоріджа".

– Якщо говорити про реакцію Кремля, то після саміту в Евіані ситуація для Москви певною мірою змінилася. Захід продемонстрував більшу єдність, а завершення активної фази конфлікту на Близькому Сході позбавляє Кремль одного з чинників, який відволікав увагу США та їхніх союзників від війни проти України. Чи означає це, що Кремль змушений буде коригувати свою політику і яким чином?

– Я ніколи не виходив із того, що на Кремль дуже впливають будь-які заяви – навіть "Групи семи", Європейського Союзу чи будь-кого іншого. Особливо зараз, коли вони відчувають, що Україна набирає сили й набуває нових і нових спроможностей, коли результативні удари по Петербургу, а потім по Москві демонструють усьому світу, що є не лише декларації, а й реальні можливості. Саме ці спроможності впливають.

На Кремль також вплине те, що ціна на нафту вже впала. На це, до речі, моментально відреагував російський фондовий ринок. Плюс внутрішня економічна ситуація в Росії від цього не покращується. До того ж, коли Ормузьку протоку буде остаточно розблоковано, а фактично це вже так, і буде поновлено всі логістичні схеми, будемо сподіватися, що Трамп дотримається своєї обіцянки й поновить санкції проти російської нафти, особливо тієї, що перевозиться танкерами. Це також поверне ситуацію до статус-кво, який був до війни з Іраном. Це додатковий тиск на Москву.

Плюс додаткові санкції з боку Європейського Союзу. А головне, за чим треба окремо стежити – постачання Україні додаткових засобів протиповітряної оборони та далекобійного ураження. Плюс, найголовніше – ліцензії. Щоправда, із ліцензіями швидко налагодити виробництво власних засобів не вдасться. Це досить тривалий процес – налагодження виробництва й відпрацювання всіх технологічних процесів. Але це саме той шлях, яким потрібно рухатися. Отже, усе це посилить тиск на Москву. Тим більше, що, я впевнений, там не залишилося непоміченим, що йдеться не лише про підтримку України зараз, додаткові засоби ППО чи можливості виробництва. Йдеться також дуже чітко й однозначно про підтримку в галузі енергетики та підготовку до нового зимового періоду.

Тобто для Москви це прямий сигнал – будете продовжувати, ми теж до цього готові й будемо допомагати Україні. Тому не варто чекати, що вже сьогодні чи післязавтра якісь переговорні команди з Москви вирушать до нейтральних країн домовлятися про припинення вогню. Цього не станеться. Але те, що пожвавиться обговорення цих питань як між військовими, так і між дипломатами – факт. Швидких рішень тут не буде. Як їх не було щодо Ірану, так не буде й тут, на жаль.

– Що тоді може реально зламати ситуацію для Москви?

– Я сподіваюся, що, знову ж таки, вплине не декларація і не заяви, а наші дії. Дії України, допомога наших партнерів і санкції. Оце матиме результат. А після декларації розраховувати на швидку відповідь у стилі "ми хочемо миру" – це буде чергова ілюзія. На це розраховувати не варто.

Подивіться, які зараз реакції не пропагандистів, а наближених до диктатора Путіна осіб. Звертаю увагу – очевидно, що все це готувалося заздалегідь. Спроба Лаврова розмістити статтю про Україну, Європу і безпеку у виданні Politico, яке йому відмовило. Там знову брехня. Знову про те, що Росія миролюбна, що Росія хоче контактів і дружби з усіма, але своїх цілей буде досягати будь-якими засобами. Ось у цьому вся Росія. І подивіться, що знову каже речник Путіна Пєсков – що вони продовжуватимуть удари по Україні. А це означає – по цивільній інфраструктурі, по наших містах і селах. Продовжуватимуть руйнування.

Чи є якісь негайні ефекти? Немає. Як тільки вони накопичать необхідний для своїх розрахунків запас ракет, буде черговий удар, на жаль. І до цього треба готуватися. Тут немає якоїсь панацеї. Треба посилювати ППО і посилювати власні удари.

– До слова, у цій статті, Лавров назвав ультиматумом останні пропозиції країн Європи по Україні та пригрозив ядерними ударами у разі прямого зіткнення з НАТО.

– Тому що нічого іншого в них немає. Що можуть і що будуть говорити Лавров, Ушаков та всі інші переговорники й наближені до диктатора особи? Вони повторюватимуть те саме, що говорили ще у 2021 році, коли Москва фактично висунула ультиматум НАТО і США. Ті проєкти угод про глобальну безпеку, які Росія в грудні 2021 року направила до Брюсселя і Вашингтона, вони не збираються переглядати. Тому головне, щоб дух Евіана зміцнювався і зміцнювалося розуміння того, що з Росією зараз не можна говорити як із партнером. Бо вона все перекрутить на рівному місці і знову проводитиме ту саму політику, яку вела до цього. Тобто, якщо вже говорити про переговори з Росією, то потрібно нарешті перейти до прямої мови. Переговори можливі лише з позиції сили.

Тут варто також підкреслити, що Москва має рацію в одному – Європа зараз не є посередником переговорів ні для нас, ні для них. Європа – союзник України. Ми говоримо про те, що позиції щодо нової архітектури безпеки, щодо України і щодо єдності сьогодні зовсім інші, ніж вони були за часів холодної війни чи тоді, коли ще хтось вважав, що можуть існувати сфери впливу. Немає сфер впливу і не буде. Треба, щоб саме таке розуміння панувало в Європі, і щоб ми разом – Україна та європейці – доносили це до Кремля: не буде жодних сірих зон. Буде лише об'єднана, широка Європа і буде агресивна Росія. Домовлятися можна виключно про умови співіснування – і не більше. На цьому етапі іншого, на жаль, немає ні для кого.

– Чи можуть удари по території Росії, палаюча Москва та Санкт-Петербург збільшити зростання внутрішніх проблем усередині та змусити Володимира Путіна дедалі більше ресурсів спрямовувати на підтримання внутрішньої стабільності замість ведення війни? і чи стане цей подвійний – зовнішній військовий та внутрішній політичний – тиск новим фактором, що впливатиме на перебіг війни?

– Треба оцінювати не чиїсь думки, про які ми можемо лише здогадуватися, і не виступи, коментарі чи тлумачення кремлінологів про те, що може бути або чого не може бути. Треба оцінювати дії. А дії ми бачили. Що було перед самітом "Групи семи"? Була наймасовіша ракетна атака на Київ. Ось вам і дії. Тому говорити про якісь зміни підходів поки що немає сенсу. Поки в них є ракети і поки вони щодоби застосовуватимуть таку велику кількість безпілотників проти наших міст і сіл, жодних змін ми не побачимо. Бо все це слова, а потрібні дії.

Але українські атаки останніх тижнів проти Росії, звісно, це новий етап розвитку подій у війні. Але говорити про те, що два удари можуть щось змінити у війні, яка триває вже довше, ніж тривала Друга світова, було б надто сміливо. Тому таких ударів має бути більше. Вони повинні загнати ворога в кут. І тоді, можливо, ми почуємо щось інше, окрім цієї злоби, ненависті та бажання знищити Україну й українців.

– Яка реакція можлива після цих болючих та принизливих для Путіна ударів, особливо по Москві? Це буде подальше загострення? Чи, можливо, вони все ж таки задумаються над необхідністю якихось зустрічей і перемовин?

– Ми це побачимо дуже швидко. По-перше, кажуть, що певні контакти пожвавилися між українськими та американськими представниками – з одного боку, і між американцями та росіянами – з іншого. Це робочі контакти. Вони не є публічними. Про що там говорять, ми не знаємо і, найімовірніше, не будемо знати. Тому треба спостерігати. Ми також побачимо, і вже знаємо, що ресурси Путіна не безмежні. Побачимо, скільки днів їм знадобиться, щоб накопичити ресурси й підготувати нову масовану атаку на Україну. Це вже дасть певний матеріал для оцінок. Знову ж таки, більше інформації матимуть військові. А ми можемо лише спостерігати і сподіватися, що українська ППО ще успішніше впорається з новими атаками. Інших індикаторів я наразі не бачу.

Щодо переговорів, то я можу лише повторити своє ставлення і свою оцінку всього, що відбувалося за весь час цієї війни. Про переговори не йшлося і поки що не йдеться. Наразі немає предмета для переговорів. Для Путіна головне – досягти цілей так званої "СВО", як вони це називають. Для України головна мета – зберегти державу і зберегти націю. Де тут поле для переговорів?