Белград аплодує, Приштина обурюється: чим Україні загрожує косовський скандал. Інтерв’ю з Мережком

Під час першого візиту українського президента до Белграда питання Косова несподівано опинилося в центрі уваги, хоча головним завданням поїздки було зміцнення відносин із Сербією та пошук сфер співпраці, важливих для України. Заява Володимира Зеленського про те, що Україна не визнає незалежність Косова, формально не стала зміною української політики. Київ дотримується цієї позиції ще з 2008 року. Проблема в іншому – у політичному контексті, в якому її було озвучено.

У результаті, Белград отримав дипломатичний бонус, а Приштина – привід говорити про неповагу та подвійні стандарти. Для України це особливо незручно, оскільки Косово після початку повномасштабної війни стало одним із найбільш проукраїнських суспільств на Балканах. Водночас Сербія продовжує балансувати між ЄС і Росією, відкрито ігноруючи західні санкції проти Москви. Тому Київ опинився перед складною дилемою: наскільки далеко можна заходити у зближенні з Белградом, не втрачаючи політичної довіри Приштини та Тирани.

Косовська тема для України набагато складніша, ніж проста дипломатична поступка Белграду. Росія роками використовує косовський прецедент для виправдання власної агресивної політики, намагаючись поставити в один ряд Косово, Крим, Донбас та інші окуповані українські території. Але Косово і російська окупація України – юридично та історично не тотожні ситуації. Косово проголосило незалежність у 2008 році після війни. Станом на 2026 рік країну визнають більше 100 держав - членів ООН. У 2010 році Міжнародний суд ООН дійшов висновку, що саме проголошення незалежності не порушило міжнародного права. Тому порівнювати Косово з російською окупацією України напряму не варто. Це різні конфлікти, різні обставини та різний розвиток подій.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.

– Щодо питання Косова, яке з’явилося під час першого візиту Зеленського до Сербії. Так, позиція України не нова, країна її притримується з самого початку проголошення незалежності Косова, але чи варто було публічно акцентувати на ній саме в Белграді, ризикуючи втрати довіри Косова та Албанії? І головне – чи можна було уникнути скандалу, зберігши незмінною позицію, але не створюючи враження підтримки сербської концепції?

– Насамперед, якщо говорити в цілому, цей візит був дуже важливим. Балкани дійсно залишаються складним регіоном, де треба проявляти особливу дипломатичну гнучкість і дуже майстерно маневрувати. Загалом це вдалося, тому західні оглядачі оцінюють візит президента Зеленського до Сербії позитивно, адже він певною мірою послаблює вплив Росії. Разом із тим була ця заява, яка викликала резонанс. Особисто я не вважаю цю заяву негативною. Я не маю права говорити від імені президента чи інтерпретувати його слова замість нього, тому можу висловити лише власну позицію – як я зрозумів цю заяву. Насамперед президент не сказав нічого нового. Є традиційна дипломатична і політична позиція щодо того, що Україна підтримує територіальну цілісність Сербії. Тут нічого нового немає. До речі, всі ті країни, які визнають суверенітет і державність Косова, також заявляють про підтримку територіальної цілісності Сербії. Це загальний принцип міжнародного права, тому і тут нічого нового сказано не було.

Щодо того, що Україна на сьогодні не визнає Косово окремою державою, це просто констатація факту. Але життя дуже динамічне, ситуація змінюється, дедалі більше країн визнають Косово як окрему державу. Тому ми не можемо передбачити, якою буде ситуація в майбутньому. Водночас дуже важливо правильно балансувати, щоб у нас було якомога більше прихильників і союзників, а тих, хто ставиться до України не дуже дружньо, можна було дипломатичним і політичним шляхом нейтралізувати або перетягнути на свій бік. Зазвичай, коли відбуваються такі візити, особливо в регіоні, де країни мають складні геополітичні відносини, варто охоплювати кілька держав. На мій погляд, можна було б, наприклад, зробити окремий візит до Албанії.

Але загалом я наголошую – нічого політично жахливого не сталося. Багато оглядачів поставилися до цієї ситуації з розумінням. Але це не означає, що ми не повинні працювати далі, щоб не втратити наших союзників і те добре ставлення, яке з самого початку повномасштабної агресії демонструє народ Косова. Ми бачимо, що вони намагаються робити все можливе. Вони запровадили санкції проти Росії – і це, до речі, дуже хороший приклад для Сербії, яка могла б наслідувати цей приклад. Косово також допомагає з навчанням українських військових. Це невелика країна, але її народ твердо на боці України, тому що вони дуже добре розуміють, що означає бути жертвою агресії та геноциду. Тому важливо не втратити симпатії Косова, як і симпатії Албанії.

– На ваш погляд, чи потрібно заради потенційної співпраці із Сербією поступатися у відносинах із Косовом та Албанією? Сербія – важлива країна на Балканах і загалом у Європі. Тут присутні інтереси не лише Росії. Активно працює Китай, звичайно, Європейський Союз, Сполучені Штати. Але чи варто заради цього поступатися довірою Косова та тієї ж Албанії, які вже підтримують нас, запроваджують санкції, голосують за українські позиції в ООН та інших міжнародних організаціях. Наскільки потрібно поступатися інтересами цих країн заради співпраці із Сербією?

– Це якраз і є завдання дипломатії. Дуже складне завдання, яке полягає в тому, щоб, з одного боку, зробити так, щоб Сербія максимально відійшла від проросійської політики та настроїв і рухалася в руслі європейської політики, особливо коли йдеться про санкції проти Росії. Крім того, там дуже поширена російська пропаганда. Наприклад, досі працюють російські медіа, зокрема Russia Today, і це, звичайно, проблема. Тому для нас важливо покращувати відносини із Сербією. Але водночас надзвичайно важливо не втратити довіру та підтримку Албанії і народу Косова.

Це складно. Треба шукати певний компроміс, і в цьому якраз полягає мистецтво дипломатії та політики. На мою думку, я б зробив конкретний крок. Наприклад, наш ворог – Росія, має представництво в Косові, так званий офіс зв’язків, а ми його не маємо.

Як перший крок варто було б подумати про те, щоб налагодити певні відносини з Косовом на цьому рівні. Коли до тебе ставляться по-дружньому, коли країна чи народ хочуть бути твоїм другом, особливо у складні часи, не варто цим нехтувати. Навпаки, треба робити крок назустріч. Можливо, символічний, політичний крок. Але щось потрібно робити, щоб не втратити симпатії та підтримку балканських країн.

– Якщо говорити саме про ситуацію з Косовом, то Україна не визнає країну не для того, щоб просто сподобатися Сербії. Це давня політика, яка пов’язана з позицією Росії та окупацією українських територій. Але чи можна порівнювати Крим, Донбас та інші окуповані Росією території з Косовом, адже країну визнали понад сто держав. Це ж явно не одне й те саме питання.

– Ви абсолютно праві. Дійсно, дуже небезпечно проводити паралелі між Кримом та іншими тимчасово окупованими територіями України і Косовом. Це фактично пастка, яку використовує Росія. Путінська пропаганда постійно посилається на так званий "косовський прецедент", намагаючись виправдати російську агресію. Але для таких паралелей немає достатніх ні міжнародно-правових, ні юридичних, ні політичних підстав. Це дуже небезпечна риторика.

Якщо говорити про Косово з точки зору міжнародного права, Сербія намагається обґрунтовувати свою позицію, зокрема посилаючись на резолюцію Ради Безпеки ООН, у якій ідеться про територіальну цілісність Сербії. Але варто нагадати, що пізніше Міжнародний суд ООН ухвалив консультативний висновок, у якому чітко зазначив, що проголошення незалежності Косова не порушує міжнародного права. Міжнародний суд ООН є одним із ключових інститутів, які тлумачать норми міжнародного права. Тому з цього випливає, що держави, які визнали незалежність Косова, самі по собі не порушили міжнародне право. Це їхнє політичне рішення.

До речі, тут є цікаве політичне питання. Чому, наприклад, Сербія не висловлює такої ж незгоди щодо Сполучених Штатів, Німеччини та інших країн, які визнали Косово незалежною державою? Більшість країн ЄС визнали Косово. Сполучені Штати визнають його незалежною державою. Ізраїль також визнав Косово. Але чомусь саме щодо України Вучич висуває претензії, погрози чи фактично ультиматуми. Це абсолютно неприйнятно. Чомусь такі ультиматуми не лунають на адресу Сполучених Штатів, Німеччини та інших держав, які мають таку саму позицію щодо Косова. Тобто тут я не бачу абсолютно жодної логіки.

– Тобто, з міжнародно-правової точки зору є аргументи, які підтримують незалежність Косова?

– Саме так. Немає жодного протиріччя. У мене таке враження, що Вучич побоюється іншого. Що в рамках Європейського Союзу залишилося декілька країн, які ще вагаються і не визнали Косово як суверенну державу. Якщо Україна визнає Косово, це може стати прикладом для цих країн. Тому що Україна зараз має величезний моральний авторитет. Як країна, яка воює і бореться з російською агресією, ми маємо величезну підтримку і до нас дослухаються інші держави. Тому таке визнання з боку України може стати важливим прецедентом. Думаю, саме цього Вучич і побоюється.

Є ще один аргумент, який я зустрічав у західних оглядачів і який пов’язаний з озброєнням. Є версія, згідно з якою Сербія продає зброю іншим країнам – не Україні безпосередньо, але потім це озброєння опиняється в Україні. Йдеться насамперед про снаряди та озброєння радянських стандартів. Тобто якщо Україна визнає незалежність Косова, Вучич нібито може припинити такий непрямий продаж озброєння Україні.

Це слабкий аргумент. По-перше, Сербія заробляє на цьому гроші. Це економічний фактор. По-друге, якщо це станеться, я впевнений, що це викличе дуже негативну реакцію з боку Європейського Союзу, який сприйматиме такий крок як підтримку агресора і дію проти жертви агресії. Тому Вучич навряд чи на це наважиться. І з цим треба рахуватися. Тому цей аргумент слабкий. Щодо інших аргументів проти визнання Косова, то висловлю свою особисту позицію як юрист-міжнародник. Це, звичайно, суб’єктивна оцінка, я можу помилятися, але я не вважаю ці аргументи достатньо сильними. Щодо кожного з них можна навести контраргумент.

– Ми тоді плавно підійшли до питання перегляду позиції щодо Косова. Наскільки воно назріло і наскільки це можливо? Чи може Україна офіційно переглянути своє ставлення до визнання незалежності Косова?

– Я ставлюся до цього питання обережно, тому що тут є три виміри – політичний, моральний і юридичний. Я намагався окреслити юридичний вимір. Тут проблем немає, хоча є аргументи проти, але є і вагомі контраргументи.

З моральної точки зору я вважаю, що якщо тобі допомагають, якщо хтось хоче бути твоїм другом, а інша країна навряд чи стане твоїм другом, тому що значна частина її населення перебуває під впливом російської пропаганди, то все-таки треба робити кроки назустріч потенційному другу і не втрачати його. Але водночас я розумію, що можуть бути певні ризики, яких я сьогодні не бачу, але теоретично вони можуть існувати. Тому до цього питання треба ставитися обережно і шукати дипломатичні шляхи, які дозволять нам не втратити добре ставлення з боку народу Косова та Албанії і водночас відстоювати власні інтереси.

Україна має бути суб’єктом на Балканах, суб’єктом міжнародної політики. А для цього треба мати нормальні конструктивні відносини із Сербією і водночас хороші, дружні відносини з тими країнами регіону, які хочуть бути нашими партнерами і друзями.

– Стосовно Косова й Албанії, наскільки ця ситуація може вдарити по партнерських відносинах? Знову ж таки, зняття прапора і банера на підтримку України в центрі Приштини – це символічний крок. Була заява представників влади, що підтримка України залишається, але повага має бути взаємною. Те саме зазначило і МЗС Албанії – незалежність Косова і незалежність України є тотожними питаннями, їх не можна розділяти. Тобто, фактично натякнувши на свою позицію щодо цієї ситуації. Чи вдарить це по наших партнерських відносинах?

– На сьогодні трохи, знаєте, вирують пристрасті, але в далекій перспективі я впевнений, що ситуація повернеться до нормального стану. Народ Косова, незважаючи ні на що, розуміє, що треба підтримувати Україну. І коли якась країна чи народ бореться за свої інтереси, іноді треба бути терплячим, проявляти політичну мудрість, не розраховувати на швидкий результат, але наполегливо працювати для досягнення кінцевої мети.

Важливо проявити мудрість. І правильно, що з боку Косова пролунали заяви про те, що вони й надалі підтримуватимуть Україну. Така сама, дуже мудра заява прозвучала з боку Міністерства закордонних справ Албанії. Я вважаю, що це правильний крок. І я впевнений, що ми не втратимо цей вплив і добре ставлення, яке маємо сьогодні. Але з нашого боку також треба робити певні, можливо навіть символічні, кроки, які демонструватимуть нашу добру волю і добре ставлення до цих країн регіону.

– Не секрет, що коли Україна має якісь скандали чи непорозуміння зі своїми партнерами, Москва одразу хапається за ці фактори і намагається максимально роздмухувати ситуацію і збільшувати масштаб проблеми. Наскільки Кремль може це використати?

– Ми маємо вихід із цієї ситуації, якщо проявимо високий рівень професіоналізму і дипломатичної гнучкості. Дійсно, Москва буде використовувати все проти нас. Невизнання Косова, визнання Косова – все буде так чи інакше використано проти України. Але вже сьогодні ми спостерігаємо певну політичну поразку Кремля, тому що покращення відносин між Україною та Сербією – це не на користь Москві. Там дуже нервово на це реагують. Сам факт, що Сербія продовжує продавати зброю, яка потім опиняється в Україні, також не на користь Москві.

Вони нервово на це реагують, навіть лунають заяви про зраду і так далі. Тобто ми бачимо, що нам потрібно робити все, щоб Сербія рухалася шляхом до Європи і справжньої демократії. Це дуже важливо. Ми вважаємо сербський народ загалом дружнім до України, але розуміємо і певні виклики. Тут треба боротися з російською пропагандою, з російськими наративами, які, наприклад, порівнюють Косово і Крим. Треба чітко роз’яснювати ситуацію, насамперед захищати власні інтереси та посилювати свій вплив і суб’єктність у Балканському регіоні.