Життя після війни: "Головне - не опускати руки"

Наполегливість і міжнародний грант допомогли переселенці Тетяні розпочати життя на новому місці. Донорські організації чи не єдині, хто опікується проблемою зайнятості переселенців, кажуть активісти.

З початком війні на Донбасі 40-річна Тетяна з двома дітьми - школярами залишилася і без житла, і без роботи. У рідному місті, в шахтарському поселенні Жданівка жінка мала невеликий бізнес у вигляді магазину секонд-хенду і власне житло. Коли місто відчуло перші вибухи, Тетяна швидко роздала одяг з магазину людям, а сама з донькою та сином виїхала, рятуючи життя. Через п’ять днів після того, як родина залишила місто, снаряд влучив в їх дім та зруйнував квартиру. У пошуках прихистку сім’я опинилася в Запорізькій області, в місті Бердянську. Квартиру довелося орендувати на останні гроші.

Розраховувати на власні сили

Допоміг життєвий досвід, який привчив жінку розраховувати в будь-яких обставинах на власні сили і не розгублюватися. Першою спробою самостійно заробляти на новому місці стало виробництво м’яких іграшок. "Я потрапила в групу переселенців, яка шила іграшки на замовлення. Я навіть не уявляла, які в мене таланти, але мої іграшки, зроблені руками, вже замовляють по інтернету і в Німеччині, і в Англії, і в Америці", - каже Тетяна. Наразі жінка готується до відкриття власного ательє.

Нещодавно Тетяна взяла участь в грантовій програмі для переселенців і успішно захистила свій проект. Доки очікує сучасне швацьке обладнання за грантом, створює на папері власну колекцію одягу для мам та дочок. "Я в Бердянську помітила таку тенденцію: маленькі діти хочуть вдягатися так само, як і їхні батьки. Тому в мене народилася така ідея - створювати плаття та костюми для мам і точні копії таких виробів для дітей, каже Тетяна.

Повертатися нікуди

Взагалі, визнає підприємниця, переходячи від творчих проектів до реальних проблем, працевлаштування - найголовніша проблема і для місцевих жителів, і, тим більше, для переселенців. "Моя подруга повернулася до себе в Горлівку, хоча там і досі стріляють. Вона телефонує звідти і плаче. Але там в неї, принаймні, дім. Я ж розумію, що мені повертатися вже нікуди. І на гуманітарну допомогу я ж не буду весь час розраховувати, хоча її і достатньо", - каже Тетяна.

Дійсно, питання гуманітарної допомоги переселенцям продуктами, одягом, посудом, яке гостро виникло з початком війни, коли люди тисячами були змушені залишати свої домівки і тікати в невизначеність, вже вирішено. Наразі цього вже вдосталь, каже в розмові з DW волонтер представництва міжнародного благодійного фонду "Карітас України" в Запоріжжі, правозахисниця, кандидат юридичних наук Наталія Аляб’єва. "Люди зрозуміли, що вони вже затримуються, і вони не можуть постійно жити тільки в очікуванні гуманітарної допомоги, вони потребують довгострокової роботи", - зазначає співрозмовниця. Ситуація ж на рикну праці в Україні дуже складна, не залежно від того, чи ти місцевий, чи з Донецькою пропискою, каже правозахисниця. Однак, за її словами, існують і привабливі можливості для переселенців з отримання міжнародних грантів для відкриття власної справи, або короткострокові безкоштовні курси для отримання нової професії. Найбільш активно допомогу в цьому напрямку, за словами Аляб’євої, надають донорські організації Німеччини, Японії, Канади та Польщі.

Лише міжнародні донори

На жаль, міжнародні донорські організації чи не єдині, хто опікується проблемою самозайнятості переселенців, зауважує в спілкуванні з DW керівник Всеукраїнської організації зі справ вимушених переселенців Оксана Єрмішина. "Наразі найбільший донорський проект з працевлаштування переселенців на 2016 рік, який здійснюється в рамках ПРООН (програма розвитку ООН) - три з половиною мільйони доларів. Але кількість грантів, за оцінками експертів, розрахована в цій програмі десь на 340 людей. Тому глобально, сподіваючись лише на міжнародних донорів, проблему самозайнятості переселенців не вирішити ", - зазначає Єрмішина. На її думку, гірка правда, що і досі в державі не розроблений дієвий механізм реальної підтримки переселенців - підприємців, тобто найбільш активних людей в суспільстві. "За півтора роки з боку держави ніхто в цю проблему особливо не заглиблюється. Таке враження, що міжнародні донори - це єдині, кого турбує економічна ситуація в Україні", - зазначає керівниця громадського об’єднання.

Однак переселенці в будь-якому разі шукають можливості для інтеграції на новому місці. Вигравши грант на створення ательє, Тетяна записалася і на курси з перенавчання, які запропонував для переселенців "Карітас України" в Запоріжжі. "Мені здається, що головне це - наполегливість і велике бажання. Ті, хто не отримав грант з першого разу, опустили руки. Мій бізнес-план з першого разу теж забракували. Але я його переробила і ризикнула подати його в другий раз. І тепер в мене і нове ательє, і нові творчі ідеї", - каже Тетяна.