Президент Росії Володимир Путін виступив на Генасамблеї ООН вперше за останні десять років. Інґо Маннтойфель коментує його виступ, який очікувався з великим напруженням.

Відео дня

Ті, хто думав, що російський президент представить у своїй промові на Генеральній Асамблеї ООН в Нью-Йорку компромісну пропозицію Росії щодо конфлікту в Сирії і бодай словесно дистанціюється від сирійського лідера Башара Асада, мають бути розчаровані. Володимир Путін дав чітко зрозуміти, що коаліція проти бойовиків "Ісламської держави" (ІД) отримає підтримку Москви в ООН лише за умови участі в ній режиму Асада.

Лише з Асадом

І Путін не дозволить скинути Асада – ні зараз і, можливо, в майбутньому теж –ні. З принципу. Тому що Путін, за його власними словами, проти будь-якого зовнішнього втручання у внутрішні справи держави. За цим ховається не лише турбота про партнера Росії на Близькому Сході – Асада. Таким чином російський президент, без сумніву ,також захищає себе від будь-якої критики Заходу щодо власної суперечливої системи влади в Росії.

Тільки для протоколу: під своїм однозначним засудженням зовнішнього втручання Путін, звісно, мав на увазі не анексію Росією українського Криму, що суперечить міжнародному праву, і не сепаратистів на сході України, яких підтримує Москва.

Такою своєю позицією президент Путін змушує Захід обирати між поганим і ще гіршим варіантом у сирійській кризі – США та Європа повинні визнати Асада як фактичного партнера у боротьбі з терористами ІД. Тим самим не лише відбулася б стабілізація режиму сирійського правителя, а й додатково зросла б роль Росії як глобального гравця у міжнародній політиці. Ізоляція Росії Заходом як санкція за російське втручання у справи сусідньої України була б прорвана.

Або далі, як раніше

Якщо угоди з Путіним не буде досягнуто, нинішня ситуація в Сирії розвиватиметься за колишнім сценарієм: смертоносна війна на Близькому Сході прожене ще мільйони людей, ймовірно, насамперед, у напрямку Центральної Європи. А про третю опцію - ризиковане масоване введення західних військ до Сирії, включаючи наземну операцію, без мандата ООН - поки не хочуть міркувати вголос у жодній західній столиці.

Непростий вибір для Заходу, який досі не хоче визнавати своєї слабкості та безпорадності. У всякому разі, часи самостійних дій США на Близькому Сході минули, про що зазначив і сам президент Обама у своїй промові на Генасамблеї ООН.

Автор: Інґо Маннтойфель, керівник відділу Європи і головний редактор руської редакції DW