Сашко Лірник: війна Росії з Україною потрібна була давно

22.9т

Його добре знають маленькі телеглядачі – усе завдяки цікавим і веселим казкам. Знають і дорослі – через влучні висловлювання про події в Україні, чітку патріотичну позицію і допомогу бійцям АТО.

У короткій, але напрочуд емоційній розмові казкар, телеведучий, волонтер і блогер Олександр Власюк, більше відомий під ім’ям Сашко Лірник, поділився з "Обозревателем" способом, як можна вирішити проблему Донбасу, розповів, чому війни з Росією неможливо було уникнути, і чому питання державної мови надзвичайно важливе в умовах протистояння на сході.

В одному з інтерв'ю громадський діяч Антін Мухарський сказав, що Донбас є гангреною України. Водночас він дав пораду, досить радикальну, як вирішити проблему цієї території – просто відсікти її. Чи погоджуєтеся з цією точкою зору?

– Знаєте, мені такі думки теж приходили в голову. Водночас я там часто буваю і розумію, що не весь Донбас є гангреною України. Велика частина там "в*тного" населення – так, але ж не вся. Тут дуже складно розділити. Тим більше, що військовим шляхом його нереально звільнити прямо зараз – фізично Росія не дасть можливості, адже вона зацікавлена у збереженні такого гнійника...

У цьому питанні я є прихильником етнічного переселення. Справа в тому, що щодня на окупованій території здійснюється виховання людей, дітей і їхня психологічна обробка. Їх треба рятувати від впливу "руського міра" і пропаганди. І ті люди, які відчувають себе українцями, надзвичайно страждають там морально. А найгірше в цьому те, що діти виховуються в антиукраїнському дусі. Новітні яничари виховуються нашим ворогом.

Тому переселення – єдина розумна альтернатива. Не можемо визволити – то треба рятувати. Це має бути державна програма – тільки не фальшива, а справжня – з переселення українців, тих людей, які хочуть жити на території нашої країни.

Водночас у нас є дуже багато "в*тників", які ненавидять Україну. Думаю, в цьому питанні треба перейняти досвід прибалтійських республік. Не підтримуєш українську державу, ненавидиш її, виступаєш за "руський мір"? Так ніхто не примушує тебе бути українцем. Значить, тримай паспорт негромадянина, і живи собі, все. Але не маєш права голосувати, не маєш права служити в державних органах, і так далі, і так далі. Тобто відсікається оця антиукраїнська антидержавна частина населення.

Я взагалі не розумію, чому держава має утримувати своїх ворогів. Вони ж не хочуть цієї держави. То давайте їм допоможемо. Все логічно. Чому я за свої податки маю утримувати і допомагати тим, хто підтримує агресора і сепаратизм? Водночас багато українців, справжніх патріотів, які живуть там, під окупацією, не можуть вибратися – бо куди їм, на голе місце? Я їх розумію. Їхати в пустку? Тому, повторюсь, має бути державна програма.

Фото: joinfo

Але якщо ти засвітився у сепаратистському мітингу – одне попередження. Ще раз – будь ласкавий, здавай паспорт України, отримуй довідку негромадянина, або збирайся, і їдь туди, на територію цього самого лугандона. А українців на їхнє місце приймати.

У цій державній програмі, про яку я говорю, має бути врахована побудова житла, створення робочих місць  – Україна спроможна це зробити. Не красти гроші, виводити мільйони і мільярди в офшори... А щоб це отримували громадяни. Я сам жив за кордоном, у Росії, і вибрав для себе Україну. Переїхав, як і більшість патріотів , що звідти повернулися. Процес реальний і можливий. Це ті люди, які будуть опорою України. От для них і будувати житло, для них створювати робочі місця. Запропонувати: українці, виїжджайте, от на тобі житло, квартиру. Хто хоче – той виїде. Врятувати принаймні молодь, дати можливість їй вчитися, ставати українцями. А "в*тник", сепаратист, хочеш "руський мір" – збирайся і давай туди, за блокпост, там є багато чим тобі займатись. Отак це зробити. Інших варіантів поки що я не бачу. Правда, не знаю, чи можливо це зараз при такому стані чиновництва і взагалі державного правління. Але це треба робити.

– Ви казали, що в нас багато "в*тників". Мали на увазі саме Донбас?

– Територію України взагалі. От, наприклад, щойно прочитав, що в Одесі вийшли на мітинг, скандували "Крим – це Росія", "Слава путіну"... Я впевнений, аби подібне сталося в Росії, дуже швидко таких людей арештували б. Ну, ми люди гуманні, чого їх саджати? Варто було б зібрати і запитати: хочеш у Росію, тобі тут погано – вперед і з піснею туди, паспорт України здав, отримав паспорт негромадянина України… От і все. Наша поліція (яка, до речі, теж наполовину "в*тники"…), Служба безпеки України спроможні це зробити.

– А як бути з Кримом? Чи можливе повернення цієї території?

– Ця територія може повернутися тільки військовим шляхом і під час катаклізмів у Росії. А надіятися, що сам у руки впаде, не треба.

– А як можуть українці посприяти швидкому поверненню півострова?

– Чекайте. Українці зараз не можуть посприяти швидкому поверненню. Зрозумійте – нині Україна не має змоги воювати з Росією, та й не треба. Нам варто утримати те, що в нас є, вичистити від цих "в*тників" – тоді буде могутня країна. А от коли буде монолітна, патріотична держава, з професійною, забезпеченою армією, тоді можна поговорити про повернення. Зараз, наприклад, коли половина хоче туди, половина сюди, третина туди, третина сюди – це нереально.

– Нині триває боротьба за українську мову. Наприклад, якщо взяти до уваги те ж запровадження квот на радіо. От як думаєте, можливо, в часи, коли в країні війна, це неактуальне питання?

– Що значить неактуальне? Неактуально оборонятися, неактуально армію мати, неактуально призов здійснювати, неактуально свою зброю робити... Як це може бути неактуально, якщо навпаки в час війни зростає роль української мови, українського патріотизму? Бо хто тоді захищатиме державу? Що захищати? Зробити тут, скажімо, Росію-лайт, Малоросію якусь? Так а для чого тоді хлопці гинуть, за що? Ясно, що не за російську мову в Україні, бо того самого, тої ж російської мови тут, хоче Росія. Чим тоді відрізняються ті самі "в*тники", ті ж російськомовні від сепаратистів? Нічим. Що вони хочуть? Ну, здохне путін – буде замість нього якийсь там, образно, народно-демократичний російський Пуютін, наприклад. Тоді що, мир, дружба, жуйка? Ні. Україна має бути українською, іншої держави, де може бути українська мова, в нас немає.

Просити квоти для України в Україні – це взагалі принизливо . Я не знаю іншої країни в світі, де панує подібна мовна шизофренія. Квоти – це певні маленькі кроки і маленькі дії, які вже давно треба було зробити. І стільки поколінь зміниться, поки нація одужає... Але для цього треба вживати жорсткі заходи. І тут питання до всієї влади. Вона зараз ніяка, боїться сама себе. І, звичайно, є бажання нахапати і звалити. Це ж очевидно. А нам тут жити. Тому треба боротися за Україну – за українську Україну. Російська Україна нам не потрібна. Я жив у Росії, в російськомовному оточенні – я не хочу в Україні жити в російськомовному оточенні.

Де мені, як українцю, реалізувати свої мовні права? Де? У країні, де дві, три, чотири мови, російське телебачення? Я ось у телевізорі клацаю і не можу знайти українських програм. Те ж саме на радіо з цими квотами: де-не-де щось проскочить. Це трагедія, такого нема в жодній державі світу. Це все залишки колоніалізму.

Цього треба позбуватися, тим більше в час війни. Війна насправді – це поштовх і шанс. Нарешті, про це перестали боятися говорити, у людей очі відкрилися. Адже ті зрусифіковані українці (я не вважаю можливим використовувати придуманий російським ФСБ термін "російськомовні українці"), які мають українські прізвища, очевидно мали україномовних батьків і дідів. Це біда наших українських родин, які відмовилися від своєї рідної мови і стали на якомусь етапі тими самими "російськомовними- зрусифікованими". Це не був свідомий вибір. Це був державний колоніальний примус. Цілі потужні програми з русифікації – через телебачення, радіо, державну службу, школу. Через те ж саме етнічне переселення, через знищення україномовного оточення.

Але цей процес може стати зворотнім і привести до одужання нації. Теж через телебачення, освіту, через виховання дітей. Але не в дусі "какая разніца, на каком язикє".

Є можливість, є власний народ, треба радикальні речі робити. Кому не подобається, хто буде виступати – дуже хороший вихід я на початку розмови сказав: паспорт негромадянина і давай... Хочеш жити тут, але не маєш права впливати на політику – державну, українську. А не подобається – геть, туди дорога, дуже велика, широкий світ, переселення "саатєчествєнніков" у Сибір… Уже ж попробували, "руський мір" прийшов туди, куди його позвали.

Я не закликаю нікого карати за російську мову, я закликаю проводити державну українізацію. Навіть так – дерусифікацію. Ті люди, які за прізвищем українці, батьки українці – вони розмовляють російською мовою не тому, що ця мова краща, а тому що їх змусили. За рахунок російськомовного оточення, за рахунок засобів масової інформації, впливу телебачення, кіно і так далі, і так далі. Треба цей процес запускати в зворотному напрямку. На це потрібен певний час, одразу не буває нічого. Тому добре, що ми погодились на якісь кроки, сяке-таке, але це повинен бути крок постійний і невпинний тільки в певному напрямку, і треба не крок, а швидко йти. І поки війна – це дуже нагальна тема. Дуже добре Мухарський робить – він своєю творчістю якраз це лікує. Надіюсь, і я трішки це роблю.

Фото: UA:Перший

– А як чинити з телеканалами? Наприклад, той же "Інтер", який публічно протестує проти української мови

– Так само, як і з сепаратистами-"в*тниками": перше попередження, друге – примусове позбавлення ліцензії. Є в тебе заклики до сепаратизму, даєш трибуну сепаратистам, проводиш їхню політику в державі під час війни – це називається зрада, іншого слова тут немає. І я не розумію, як це посилати дітей воювати, коли в тилу оці потвори проводять цю антидержавну політику – треба воювати і тут точно так само. Чому там – то ворог, а тут це ніби їм дозволено? Тому що в нього гроші є в кишені? Тільки через це? Я не хочу такого. Телеканали так само... На час війни я взагалі вважаю, що потрібна жорстка цензура. Виступив на боці ворога – закрили канал, усе, до побачення. Так само діють у всьому світі: в Ізраїлі, Росії, Німеччині, Прибалтиці. Повторюся: у нас іде війна. Як її не називай – АТО, не АТО – в нас є війна. І ворог є. З ворогом треба боротися: там – кулеметами, автоматами, літаками, градами, а тут – законодавчо. Для цього всі важелі у держави є. Я, як громадянин, який голосував – я державі ці повноваження дав, держава має захищати мене, українця, свого виборця. Не я для держави, а держава для мене. І в мене потреба зараз – зберегти мою державу Україну, мою українську мову в моїй державі. Я не лізу до сусідів, не вимагаю там державної мови української...

Я жив у Росії дуже довго, ми там пробували зробити факультативний український клас, пробували створити газету – нам це забороняли, просто забороняли. А тут, я так розумію, що проросійське лобі всюди в Україні існує, але це вороги, яких треба позбавлятися. Якщо цього не буде, війна ніколи не буде виграна. Це треба одразу відкривати фронт, здавати зброю і йти в рабство. Люди цього не хочуть, вони показали тим, що піднялися, зокрема і зросійщені українці. Немає терміну "російськомовний українець", є "зросійщений" – запишіть. Це принципово різні речі. Тому так треба проводити політику дерусифікації.

– Як вважаєте, війна з Росією змінила українців?

– Ті, які були патріотичними, стали ще більш патріотичними, ті, які вагалися, вибрали свою сторону – і добре, що їх стало більшість. І війна проявила, хто є хто. Той, хто розказує, закликає до союзу з Росією, за Совєтскій Союз і так далі – це відверто вороги. Вони завжди у спину вдарять, здадуть, продадуть, уб'ють. Ми це бачили на Донеччині, коли зупиняли українські танки, приносили бійцям вибухівку в банках із медом, труїли їх. Чим відрізняється той дід, який приніс гранату, від того, скажімо, вбивці, який із окопу стріляє? Нічим. Тільки гірше, бо ти йому довіряєш.

Треба зрозуміти: або ми хочемо українську державу і боремся за неї, за майбутнє своїх дітей, або ми стаємо рабами. Причому рабами… Це буде гірше ГУЛАГу (Головне управління виправно-трудових таборів, трудових поселень і місць ув'язнення, найважливіший орган системи політичних репресій СРСР. – Ред.) у тисячі разів. Хто цього не розуміє – той дурень або ворог. Це не іграшки, це не культурна, не культурологічна, це не розважальна площина – це стратегічне питання виживання. Як снаряди, як патрони, як танки. Немає сенсу воювати, як тут не буде України... нема для чого. Щоб то був той самий "руський мір" –лайт типу? Демократичний "руський мір"? Мені, вибачте, він не потрібен.

– Як ви думаєте, можливо було уникнути цієї війни?

– Війна, на жаль, давно йшла. Воювати можна по-різному. І не тільки стрільбою. Щоб Україна відбулася як держава, треба вигнати звідси окупантів і колонізаторів. Мирним шляхом, на жаль, це зробити було неможливо. Україна доживала, можливо, останні свої роки. Усе захоплювалося росіянами – промисловість, економіка, інфопростір, усе. Успішні підприємства просто скуплялися за безцінь і знищувались, знищувалась армія і вигадувались усе нові борги перед Москвою, знищувалась сама можливість України досягти якогось успіху. Молоді покоління прирікались на бідність і ставали "м’ясом імперії", яке працювало в Сибіру і на московських будовах. Усе українське знищувалося і чавилося. Та що говорити, якщо міністр оборони був росіянином і за паспортом, і за громадянством? Що ще треба? А що це, як не окупація – коли іноземці займають всі ключові посади, і вся економіка підпорядкована іноземній державі. Так і є. Хіба не так? Я працював і на будівництві, і всюди, я бачив, як все, що можна, підпорядковувалося – і зараз підпорядковано російським інтересам. Що банки, що певні великі корпорації, що засоби масової інформації. Хоч вони називаються українськими, насправді українських я, чесно кажучи, не знаю, кого й назвати. Війна потрібна була і потрібна була давно. Гібридна війна давно велася і не нами. Просто зараз вона перейшла в активну фазу.

Фото: Прочерк

– На вашу думку, можливо, щоб культура була за межами політики? Запитую саме в контексті виступів артистів у Криму.

– Культура ніколи не буває за межами політики. Хто це вам сказав? Виступаєш там – отримуй паспорт негромадянина і їдь собі у Крим. Тоді, коли твій брат, сусід, знайомий, дитина воюють, їх там убивають – ти їдеш у Крим заробляти гроші? Дуже добре. Значить, їдь у Крим і лишайся там. Немає, що тобі тут робить. І рибку з'їсти, і, вибачте, кудись сісти, називається. Це не діячі культури, це заробляли. Я розумію, що в нього ремесло, йому треба гроші заробляти – тоді не називай себе українським патріотом і українським артистом чи співаком.

У нас іде війна. Ти поїхав і там копієчку взяв – за цю копієчку купили патрони і твого сусіда вбили. Чому тоді, кажу, хлопці йдуть воювати, за що вони воюють? Щоб ця потвора  їздила у Крим? А він: "Та я, я на оборону дав гроші!" До с*аки мені твої гроші, що ти дав. Заробив три мільйони, дав три копійки і розказуєш, який ти патріот. Тварюки, ненавиджу!

– А ви часто буваєте в АТО?

– Часто, я там буваю дуже часто. І зараз їду. Хтось же мусить туди їздити. Ці їздять у Крим, а я їжджу на передову.

Читайте всі новини по темі "Війна на Донбасі" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги

Останні новини