Відео дня
Літературний конкурс. Сонячна доріжка для Її Величності
Спекотного полудня від автостанції N до хати своєї бабусі ішла дівчина. Легкий блідо-рожевий сарафанчик розвівався по вітру, босоніжки низенькими підборами цокотіли по бруківці, а яскравий наплічник за спиною доповнювався та пакунком з тортом, купленим в місцевому магазині. Королівською ходою білявка пройшла повз зграйку молоді, що саме лузала насіння на ослінчику край дороги, успішно удаючи, що не помічає їх насмішливих і разом з тим зацікавлених поглядів.
Вперше за довгий час Настя приїхала у село до своєї баби. Останній раз вона була тут у дитинстві і дорогу знаходила за маминими вказівками: від автостанції прямо, два повороти наліво й навпроти великого ставка – двір, з похиленим рідким парканом, за яким завиднілися біленька хатка, обсаджена мальвами, і повне курей-качок подвір’я.
Все у селі було новим: і крики домашньої птиці, і крики баби, коли вона доїла козу, і бур’ян, який треба було полоти, стоячи під пекучим сонцем, і картопля, яку треба було вибирати...
"Нєжні ви там, у своєму Кийові, городські, - казала бабця. – "От ми в колгоспі всю жизнь проробили, дід твій покійний комбайнером був, а я бригадиром у ланці..."
Кілька днів промайнуло одноманітно, але у такому темпі, що в Насті вже крутилася голова і ламало у попереку. Город, повітка, кухня і кімната з телевізором не міняючи своєї послідовності день у день привчали Настю до нового способу життя. Лише інколи, пораючись у дворі, вона кидала погляд на однолітків, що приходили купатися до ставка, не насмілюючись і наблизитися до них. Вона почувала себе чужорідним елементом, привезеним із великого міста і дивним чином вписаним у невідомий раніше світ.
Село затягувало, зомбувало, заважало думати про щось глобальніше за город та картоплю і разом з тим... дарувало нові сили та якесь майже невловиме почуття свободи.
Того дня бабця прив’язала козу пастись на березі ставка, прямо навпроти хати і в обід послала по неї Настю. Дівчина вже відв’язувала мотузку від молодої верби і збиралася вести бідну тваринку через дорогу, коли її шлях зненацька перегородили. Два місцеві хлопці, одні із тих, що щодня приходили сюди купатися, стояли навпроти, не пускаючи Настю до дороги.
- А ти чого ніколи не купаєшся, ма’ть, плавати не вмієш? – хитро посміхнувся, блиснувши зеленими очима той, що повище. Нечесане волосся, старі розтягнені спортивні штани і вицвіла футболка з якимось рекламним написом справили на дівчину не саме приємне враження
Вона відступила на крок, вражена несподіваною зухвалістю і на мить замешкалася. Але тільки на мить.
- Б’ємося об заклад, я перепливу цей ставок швидше за тебе? – раптом заявила вона, не чекаючи від себе такої сміливості. Від того їй раптом стало не по собі, але вона продовжувала гордо тримати голову, згори вниз поглядаючи на хлопців.
- Ти мені кидаєш виклик? – спитав хлопець, ще яскравіше блискаючи очима.
Настя гордо кивнула. Не даремно ж вона два цілих роки займалася плаванням?
- То на що сперечаємося? – жваво поцікавився той, що понижче, і.його усіяне ластовинням обличча розплилося в усмішці.
Знову Насті довелося задуматися. Але на цей раз хлопець виявився спритнішим:
- Пляшку шампанського, якщо Її Величність не проти? – галантно розвів руками в театральному поклоні він. В поєднанні зі спортивними штанями і поношеною футболкою це вийшло комічно, але Настя чомусь того не помітила.
- Домовились, - усміхнулась вона, так само по-королівськи зверхньо. – За кілька хвилин буду.
Дівчина потягнула козу за мотузку. І хоч як тваринка не упиралася, врешті решт зайшла у двір слідом за Настею.
Коли на березі ставка знову з’явилася тендітна міська дівчинка, цього разу вбрана в квітчастий купальник, вона помітила ще двох незнайомих дівчат, що сиділи на березі і про щось впівголоса перемовлялися. Настя мимоволі окинула їх оком. Перша, симпатична кучерява блондинка у яскравому купальнику, була ще зовсім підлітком, років чотирнадцяти, а другій, смаглявій шатенці, з виду було за двадцять п’ять. Щось у обличчі останньої було неприємне – чи то занадто довгий ніс, чи погляд близько посаджених очей...
- Давайте нарешті познайомимось! – той, що повище, підійшов до Насті і досить ввічливо відрекомендувався.
Його звали Влад, друга його – Ігорьок, білявку вони називали просто Малою, а шатенку – Вірою.
- Настя, - назвала своє ім’я новенька, намагаючись тримати себе невимушено, попри ядовиті погляди дівчат, і від того намагання здавалася ще більш гордою і самовпевненою. – Я готова до запливу. Он до того берега пливемо.
- Разз... Дваа.. Три! – відрахував Ігорьок, і Настя з Владом одночасно стрибнули у воду.
Спершу Влад лише насмішливо шкірився і плив повільно, щоб дати дівчині фору. Проте, побачивши її наполегливість і бажання перемогти, що відбивалося на її обличчі разом хз сонячними променями, а головне – швидкість, з якою вона просувалася вперед, Влад прискорив власний темп і під радісні крики дівчат на березі фінішував на якихось кілька секунд раніше Насті. Він спритно вистрибнув на крутий берег і зараз же подав дівчині руку, щоб допомогти їй залізти. Проігнорувавши допомогу, Настя сама вилізла на землю і безтурботним тоном переможиці спитала:
- Де тут у вас шампанське продають?
- В магазині, - розсміявся Влад. – То коли приходити за призом?
- Думаю, увечері вже зможеш забрати. Пливімо назад! – з цими словами вона русалкою пірнула у воду, і Владу лишалось лише кинутися їй навздогін.
В поглядах дівчат на березі з’явилася якщо не приязнь, то принаймні повага. Нехай Настя не перемогла, але вона виявилася дуже достойною цієї перемоги. Ігноруючи ці погляди і викручуючи мокре волосся, дівчина заявила:
- Мені час за шампанським. Приємно було познайомитись!
Коли вона зникла за хвірткою, Ігорьок поклав руку на плече товариша і мрійливо зітхнув:
- Ех, ввечері на нас чекає вино з бульбашками...
- Вибач, друже, але думаю, цього вечора буде столик на двох. А для тебе, в якості компенсації, обіцяю зберегти етикетку!
Влад прийшов до Настиного двору, коли вже сутеніло, і селяни, поробивши всю денну роботу, закривали повідки і приймали водні процедури. Він був одягнений у чисту футболку і голубі джинси. Побачивши у дворі Настину бабу, Влад голосно привітався і запитав:
- А Настя далеко?
Бабуся привіталася, а потім, примруживши очі, дуже уважно стала роздивлятися свого гостя.
- І що це ти, Владику, до моєї Насті ходиш?
- Та я, бабо, за боргом прийшов.
- І шо ж то за борг такий?
З хати вибігла Настя.
- Бабусю, я з усім розберуся, - сказала вона і потягла Влада за рукав у садок.
- Тримай шампанське! – витягла Настя із рюкзака пляшку "С Днём Рождения!". – У мене був вибір між цим і "Дитячим шампанським". Вибач, але я подумала, що ти не дуже любиш лимонад...
Влад посміхнувся і схвально кивнув. Він сів на колоду і, трохи збовтавши пляшку, відкрив її салютом сріблястої піни.
- Ти збираєшся розпити її прямо тут? – жахнулася Настя.
- Звичайно. І ти теж. В мене, до речі, навіть шоколадка є, - сказав Влад, виймаючи з кишені плитку чорного шоколаду. – А у вас в садочку якраз виноград дозрів. Кажуть, шампанське п’ють із фруктами.
- Але ж я не винесла фужерів... – розгубилася Настя.
- Настенько, сонечко, ти життя не бачила, якщо ніколи не пила шампанського з горла! Пропоную перший тост – за мій приз! – сказав Влад і зробив перший ковток. – Твоя черга і твій тост.
Настя взяла з його рук зелену пляшку і застигла в нерішучості. Влад їй все більше подобався, але він залишався в її уяві лише напівдиким сільським хлопцем. Раптом нова думка прийшла до неї у голову і Настя лукаво посміхнулася. Влад помітив, як у світлі щезаючого диску червоного сонця блиснули її очі.
- Пропоную гру. Перед тим, як зробити ковток, кожен має розповісти щось про себе. Щось цікаве... Тож мій тост буде – за відвертість!
- Ти мислиш у вірному напрямку! – засміявся Влад. – Отже, факти з моєї біографії... Народився і виріс тут, вчуся в інституті в Черкасах...
- В інституті? А я думала, максимум – училище... – вражено присвиснула вона. Вона, вчорашня першокурсниця, не думала, що має справу зі студентом. З новим статусом Влад, ніби виріс в її очах.
- А хіба це щось міняє? – підвів брови Влад.
Настя, зрозумівши недвозначний погляд Влада, трохи знітилася.
- І ким будеш? – несміливо продовжила розпитувати Настя.
- Ким буду я не знаю... вчуся на юриста.
- Ого... а я буду екологом... Тобто, на нього вчуся, - виправилась вона, забираючи пляшку.
Вона уже зібралася вікрити рот, як Влад перервав її сповідь:
- А можна питання?
- Інтимне? – уточнила Настя, посміливішавши.
- Не дуже. Ти уперше в селі чи, може... вдруге?
В його словах ловилася іронія, але Настя лише зназала плечима, намагаючись не показати свого збантеження і, відвівши очі, зізналася, що не була тут років з десять.
- У мене інша бабця в Польщі жила, у Кракові. Я в неї все літо раніше проводила.... А що, це так помітно, що я... міська?
- Ще й як помітно! – розсміявся Влад. – З усього. Як ти одягаєшся, як ведеш козу, як зверхньо на всіх дивишся...
- Не правда! – хотіла було заперечити вона, але насмішливий погляд Влада її спинив. – Тут важко. Дуже важко. Але знаєш, мені подобається це відчуття свободи. Свободи від машин, гарячого асфальту, високих будинків... Я вперше тримала в руках кролика, вперше бачила живого їжака і вперше от-так п’ю з горла шампанське з незнайомцем!
Вони проговорили півночі, а коли Настя повернулася у хату, то бабця ще не спала.
- Обережніше будь, дочко, - стомлено сказала вона. – Гляди, принесеш у пелені – що я потім матері твоїй скажу?
- Бабусю! Ну про що ви говорите? Ми просто розмовляли, отут, за хатою...
- Знаю я цих хлопців, доню. Та і молодою була. Ох, гляди, Настуню!
Настя лише відмахнулася. На душі було затишно. Десь знадвору долинали співи солов’я, дурманили аромати матіоли і нічної роси. У вісімнадцять років думаєш про любов, а не про її наслідки.
Наступний день був таким самим, як і всі інші, от тільки сонечко світило якось яскравіше й лагідніше, а кольори у квітів і метеликів стали виразнішими.
- Сьогодні твій Владик погнав череду на інше поле, - зауважила бабця.
Це означало, що дорогою назад він неодмінно мав пройти повз їх двір, і Настя таємно сподівалася, що Влад змінив свій звичний маршрут саме через неї.
Коли настав полудень, дівчина постійно крутилася біля криниці – то воду витягала, то квіти поливала, то прала якійсь маєчки...
Коли за парканом почали проходити корови, Настя зробила вигляд, що заклопотана справами, а сама уважно видивлялася на дорогу. За чередою йшов пастух. Ще за ставком він помітив Настю і здалеку помахав рукою.
- Привіт! Виспалася? На що сьогодні змагатися будемо? – запитав він, підійшовши до хвіртки.
- Уступаю тобі пальму першості, - благодушно відповіла Настя.
- То що, і на ставок не прийдеш?
- Якщо обіцяєш добре поводитися – прийду!
- Тоді зайду за тобою за півгодини.
Того дня компанія на ставку майже не змінилася, лише замість Малої був якийсь довгов’язий рудий хлопець з приїзджих.
Хлопці пірнали посеред ставка, а дівчата засмагали на березі.
- Як пройшла минула ніч? У вас з Владіком вже шось було?
Настя оторопіла. Вона не знала, що відповісти. Їй хотілося сказати, що це не її, Вірина, справа, і що вона їй не подруга, щоб про таке питати. Але чомусь вона відповіла зовсім інше:
- Ні, у нас нічого з Владиком не було. Якщо це тебе так цікавить.
- І він тебе навіть не цілував?
- Ні.
- Навіть не намагався?
- Слухай, я ж тобі сказала. Чого ти причепилася – не твоє діло! – не витримала Настя.
- Спортивний інтерес, - повела бровами Віра. – Повірити не можу, що отак-от нічого не було! Я колись мала нещастя зустрічатися з Владіком... – багатозначно заявила Віра.
Байдуже повівши плечем, Настя відчула неприємний тиск у грудях. Що спільного могла мати груба Віра і такий милий, уважний до неї Влад? Дівчина зробила вигляд, що їй байдуже, але ніби ненароком кинуті Вірою слова не могли не заронити зернятко сумніву у її душу.
Влад прийшов на заході сонця, а Настя вже чакала на нього в дворі.
- Приніс тобі подарунок, - таємниче сказав він.
- Який? – Настя кинула в його бік зацікавлений погляд, і серце її забилося частіше.
- Дивись! – Влад показав рукою на ставок, за яким сідало сонце. – Я дарую тобі ось цю сонячну доріжку!
- Хіба її можна подарувати? – здивувалася від такої несподіванки Настя.
- Я подумав: квіти зів’януть, цукерки дуже швидко з’їдяться, та і дарують їх усім. Банально! А от скажи, тобі коли-небудь дарували сонячні доріжки? Ні? Тепер у тебе є власна! Справжня королівська доріжка, Ваша Величність! – він прогнувся у поклоні, як і тоді, на ставку, і Насті здалося, що вона зараз лусне від щастя, немов перламутрова мильна бульбашка.
- А ще, - продовжував Влад, - враховуючи, що ти в наших краях людина нова, хочу показати собі самі красиві місця і самі красиві речі, які у нас є.
Він уже зібрався вхопити Настю за руку, але вона встигла випручатися.
- Чекай... – невпевнено відказала вона. – Я сказала бабці, що я ненадовго... – застереження бабусі, слова Віри і власний здоровий ґлузд ніяк не дозволяли послухати свого серця.
- Ти відмовляєшся від кращої ночі свого життя? – демонстративно здивувався Влад.
Різні думки роїлися в голові. Тіло нило від денної роботи, а серце пташкою вже летіло десь над головою. Хотілося жити. А коли ще жити, як не в вісімнадцять років?
- Ходімо, - подала руку Владу вона. – Веди!
Настя прокинулася на світанку, коли небо лише починало світлішати. Вона лежала в густій траві на березі річки, а поруч мирно спав Влад.
"Шумел камыш, деревья гнулись…" пронеслось в голові. Рядки про "помятую траву" і "помятую девичью красу" виринули із підсвідомості і розлелися по тілу. Настя замислилася. Вона зловила себе на думці, що хоч пісня і крутилася у голові, вона зовсім не відчувала себе її героїнею. Вона заплющила очі і пригадала минулу ніч...
... вони бігали чужими городами до мальовничого яру на краю села, купалися без одягу у річці при світлі ледь надщербленого місяця, пили вино разом із краденими у сусідки сливами і слухали нічних цикад. Потім були ніжні, але дуже напористі поцілунки, було трохи болю, трохи тепла і всепоглинаючого сну.
Настя торкнулася плеча Влада.
- Мені час додому...
Він ледь поворухнувся, поцілував її у висок і, перевернувшись на інший бік, голосно засопів.
Надворі ставало все світліше. В полі прокинулися перепілки, десь закурікали півні.
Настя стрімко підвелася і необертаючись пішла у напрямку села. Думки сірою хмарою оповили голову, і вона ішла вперед, мов сновида, безсило опустивши руки. Тоненька ниточка, натягнута у серці, мала от-от обірватися від напруження, а очі розлитися потоками сліз. Але раптом, ніби хтось опустив невидимий важіль усередині неї, сіра хмара зненацька розсіялася, і вона подумала: "А й справді, Владик був правий. Це була найкраща ніч в моєму житті!"
Посміхнувшись сонцю, що тільки-но вийшло з-за обрію, Настя розправила плечі, і тряхнула головою, щоб до кінця витрусити з неї всі темні думки.
Раптом, хтось торкнувся її руки.
- Нам сюди, направо. Зараз ми обійдемо ставок з іншого боку – там понад городами найшвидший шлях до твоєї хати...
Голос Влада звучав, як і раніше, впевнено, але він був таки сонним і мав такий нерішучий вигляд, що Настя не витримала і мимоволі посміхнулася.
- Погляньте, Ваша Величносте, ось мій вчорашній подарунок!
По глянцевій поверхні озера стелилася доріжка сонячних променів, що золотавим світлом вітали новий день.