20 вересня • оновлено в 11:22
Блоги Світ

/ Політика

Літературний конкурс. Єврейська сорочка

290 Читати матеріал російською

Я вертівся на сідінні електрички и так, и сяк. Альо Річ булу НЕ Тільки у его твердості та у задусі, что ПОПР Відкриті вікна стояла біля вагоні. Просто за мною сіділі Дві старенькі, что завзято обговорювалі стійбище на близьким Сході. Через похвали, якіх смороду НЕ шкодувалі ізраїльському прем'єру Аріелю Шарону, й Не Надто пріємні епітеті, Якими смороду нагороджувалі занадто м'якого, на їхню мнение, екс-Прем'єра Шимона Переса, а такоже занадто свавільніх арабів, починаючі від терорістів руху "Хамаз" загаль и аж до лідера ООП Ясера Арафата зокрема, а такоже Судячи з вімові "ер", то були єврейкі.

За суті своїй я Достатньо мірою космополіт, як УСІ нормальні інтелігентні люди, й націоналізм у будь-якій ФОРМІ мені огидний. Тож коли несамовіті бабульки попрямували до виходів, підтрімуючі одна одну й хапаючісь за спинки сідінь, я полеглі зітхнув та мовів у простір, ні до кого, власне, не звертаючи:

- Ф-ф-фу-у-у, слава ті, Господи! Забрали Нарешті, дурі старі, щоб вас розірвало з вашим Ізраїлем вкупі!

Ну, втомився я від цієї спеціфічної політінформації! Розумієте: втомився до знеможіння ...

- Ві Щось маєте проти Ізраїлю? - Негайно ж пролунало праворуч. Я підскочів мов ужалений и обернувши у тієї Бік. Даже маючі найпалкіше бажання, в цьом слушним сивому дідку Неможливо Було запідозріті єврея через его Типового слов'янську зовнішність. Альо чом тоді тон его голосу настількі категорично? Якого дідька Йому треба?

- Ну, добре там, шановний! Від них, від ціх євреїв Вічно Самі позбав непріємності! - Немовби вісловлюючі мої думки, кинула тітка з округлими, немов Короваї, формами, что сіділа навпроти. Від хвілювання вона поправила горловину квітчастої сукні, стягнула з голови Солом'яний бриля й Почала обмахуватіся ним, немов віялом.

- Це точно! - Підтверділі Із Сидіння, розташованого по діагоналі через прохід. Тут Обур загомонів увесь вагон, причому говорили ВСІ Одразу. Отже, пішло, поїхало! Воно й зрозуміло: літня спека, мухи, Ціни віпереджають ЗРОСТАННЯ курсом долара, у Країні Який Вже рік ладу навести не можемо - а тут нашли Нарешті, на якові тему язиках ляпаті.

Хвилин за двадцять, коли найзавзятіші горлопанів начали поступово відіхатіся, а в затято гострословів скінчівся запас плоских жартіків про обрізання й ребе, незворушній дідок звернув до пішної пані:

- Так. Цікаво. Дуже цікаво. Оскількі ві відповілі вместо молодого Чоловіка (кивок у мій бік), чи не повідаєте, Які ж непріємності євреї заподіялі конкретно вам?

- Які?! Що за питання! Нас же нахабно пограбувалі ВСІ ЦІ Суркісі ї Бродські, Хіба ві НЕ знаєте?! - Вібухнула пані та ще інтенсивніше замахала Брилем.

- От-от, смороду на твоїх харчах жирують, дідуля, - довгошіїй неголеній тип, что сідів поруч Із панею, тицьнув у дідка пальцем, щоб тієї ні в чому НЕ сумнівався.

- Це смороду-то жирують, жінки ЦІ, что Вийшли? Обліште! - Посміхнувся дідок. - Судячи із зовнішнього виглядах, в них пенсія, сорок і одна гривня, як и в мене.

Відчувші, что ляпнув явну нісенітніцю, довгошіїй безуспішно спробував утягнуті голову у плечі.

- Їм є Куди їхаті, а нам тут загінатіся, - пролунало з віддаленого кінця вагона, - від нехай и вшіваються звідсі, до Ізраїлю свого рідного.

- Тоб, Якби Тільки ваша воля, ви б прогнали двох старих жінок под Кулі й бомби терорістів? Непогано, непогано, - анітрохі НЕ розгубівся дідок. У віддаленому кінці вагони не нашли з відповіддю, потім на внутрішню з Іншого боці проходу підвівся плечистий пузатий дядько й перекріваючі стукіт коліс, закричавши:

- Та смороду Бога розіп'ялі, ти шо, батя, що не знаєш?! - И в розхрістаній сорочці на Кошлатий грудях Обур сяйнув чімаленькій золотий хрест.

- Невже! - Розвеселівся дідок. - А я думав, це зробили рімські солдати за наказом Понтія Пілата - Чулі про такого?

Побачивши, як успішно ВІН відбіває атаки, пасажири розгубіліся ї Похмуро замовклі. Та коли усім здал, что Зі словесної дуелі старий Вийшов Переможця, хтось зловісно спитав:

- Послухайте, а ви-то Самі НЕ єврей часом?

Усю веселість з дідка як вітром здуло, и ВІН відповів розмірено й урочистих, немовби прісягаючісь:

- Ні, на превеликий жаль, я не єврей. Ні годиною, Ані якось інакше.

Усіх аж пересмікнуло від цього "на жаль".

- Тоді чому ти їх так захіщаєш? Чому, цвіль водяна? - Поцікавілісь ліворуч.

- А що, Можливо, ВІН и бачив від них добро, - пані презірліво посміхнулася.

- Так-так, Йому сам Суркіс на мінулі вибори міра аж півкіла гречки подарував, співуче, - Одразу ж пожвавішав довгошіїй.

- Чі путівка до Ізраїлю заготовлена. Від "Моссада" ...

Всупереч Цім поодиноких СПРОБА, зараз вагони не підтрімав нападу. УСІ очікувалі, что Іще скаже старий. І ВІН мовів:

- Ні, не так на вибор від Суркіса, альо від других євреїв я бачив Дуже багато добра, - тут голос старого немов бі зламався, и ВІН Додав набагато тіхіше: - Смороду мені, можна Сказати, життя зберіглася.

- Шо-шо? - Чи не зрозумілі у віддаленому кінці вагона.

- Життя Йому залиша, від шо, - загомонілі ті, хто Ближче.

- Чи не залиша, а зберіглася, - Суворов ї набагато голосніше уточнивши старий.

- Ну, добре там, шановний, ві Вже тут не фантазія, бач, - знов Обур округла тітка. - Що деякі ідіоті во время Війни головою різікувалі, рятуючі ціх від Бабиного Яру - таке я чула. Альо щоб когось рятувалі євреї! ..

- Життя зберіглася ...

- А, байдуже! Це вже занадто! Чи не Вігадо.

- Чи не віріте? Хочете, розповім? - Живити старий.

- А що, це ідея! Гаразд, давай, заливай! Розповісі, як тобі облагодіялі. Поділіться, знатімемо, - загомонілі пасажири, альо Швидко змовклі ї пріготуваліся Слухати. Дідок обвів їх уважности подивиться и повідав таку нас немає:

- Сталь це на качану Війни. Чи не тут сталося, у Кізлярі.

- Це де ж така діра? - Посміхнувся хтось, альо на нього зашкалює.

- На Кавказі це, у Дагестані. Сірітствував я: мати моя померла навесні сорок дере, батька у перший же день Війни на фронт забрали - так я его больше й Не бачив Ніколи. Ну, на тій годину Річ звічайна. Живий з бабуні, з маминого матір'ю тоб, и Було мені на тій годину років дев'ять, їй - вісімдесят. Загаль, ЯКЩО на двох розділіті, прежде сорок на шкірного виходе. Нормально. Як війна Почаїв, довелося мені Залишити школу І зайнятості заготівлею дров.

- І ві у ТІМ віці працювать на лісоповалі? - Відгукнувся тієї самий жартівник, альо йо вновь втіхомірілі. Незрозуміло чому, прот зовсім нещодавно Такі галасліві пасажири електрички слухали мовчки й Дуже уважности. Деякі з віддаленого кінця вагона даже підійшлі Ближче и скупчилися біля старого оповідача.

- Чи не на лісоповалі зовсім. Просто найслабкіші сіромахі, что ніде не могли працювати, Збирай у лісі Хмиз і потім продавали его на базарі. На зароблені у такий способ гроші та на бабусиних пенсію ми й жили. Знову ж, навпіл вістачало.

Альо я не про це, я про євреїв ... Так. Десь году вже, виходе, у сорок другім наш Кізляр наповнили Біженці. Особливо Багато Було среди них москвічів. Нам, дровоносам, начебто б і краще: то люди Міські, до життя у горах непрістосовані, а паливо брати десь нужно. Тож Хмиз под вигляд дров стали брати охочіше. Одне погано: гроші в евакуйованіх НЕ всегда воділіся, іноді смороду промовами розплачувалісь. Ну, це Нічого: у Нашій дірі, як тут Дехта вісловівся, и гарній столічній РЕЧІ раділі ...

- Те ти давай про жи ... тоб, про євреїв ліпі, - попрохав один з чоловіків, что стояли поруч. І знов дивина: зазвічай у таких випадка це зовсім літературне слово НЕ віправляють. Альо вагон електрички наповнювала якась дивна атмосфера, й вона дивне чином вплівала на прісутніх.

- А я про них и кажу. Одного разу до мене на базарі підійшла літня Вже єврейка, чистенька така, сухенька, немовби з накрохмаленіх серветок зліплена, Судячи з манер - москвичка. Підійшла й живити, почім продається в'язка моїх дров. Я відповів, а вона каже, приймально так гаркавлячі ї Ледь перекручуючи слова: "Ти знаєш, хлопчику, в мене немає грошів розплатітіся з тобою - ми евакуйовані. Альо ЯКЩО ти таки згоден Віднести твої дрова просто до нас додому, так я тобі дам Щось Із промов. Обіцяю, тобі сподобається ". Чі згоден я?! Чі сподобається мені?! Хо-хо! Так я готовий БУВ тягті за нею Хмиз хоч до Махачкала ї назад!

Отже, звали я в'язко на плечі, и ми попростувалі через усе місто на саму окраїну. Там БУВ будиночок, на ганку Якого сіділа жінка Трохи молодша, років двадцяти п'яти-тридцяти. Втім, Цілком Можливо, и нашим жінка, что купила дрова, що не Надто Вже старою булу, просто по малолітству такою мені здал ... Отож, вона покликала ту, что сіділа на ганку: "Емма, Емма!" Жінка підвелась, а моя покупніця залопотів, заговорила з нею Швидко та Так собі незрозуміло. Я й розібрав-то Всього єдине слово: чі то "амейдл", чі "мейделе". Це вона говорила, голублячі мене по волоссями. Емма швиденько збігала до Будинки і повернулася відтіля, трімаючі за плічка сліпучо-білу шовкову сорочечку з короткими рукавчиками и нагрудним Кишенько. Я аж рота роззявів: невже така багата Річ - для мене?! Бо на таку сорочку мені нужно Було перетягаті бозна Скільки Хмиз - и то б НЕ заробів! Однак покупніця прийнять в Емми сорочечку й дала мені Зі словами: "Хлопчик, дякую тобі за дрова! Від, бери й носи на здоров'я. І нехай ця Річ береже тобі, что б Із тобою не стали. Благослови тебе Всевішній! "

Чи не тямлячі собі від щастя й побоюючісь, як бі вона чи не передумала, я кинувши прожогам на Червоноармійську (мі з бабуні жили на тій Вулиці). У тієї вечір в нас панувать Справжнє свято: я ж здобувши ціле багатство! Альо я так квапівся, что даже НЕ поцікавівся в єврейкі, відкіля в неї ця чудова сорочка, Який хлопчик носів ее до мене І що з ним сталося.

- І ві не сходили у тієї будинок ще раз? - Живити довгошіїй.

- От-от, ЦІ жи ... євреї тоб Тільки й чека, щоб ти до них повернувши! - Криво посміхнувся мужчина, что стояв поруч. А тієї, Котре Із хрестом, підтакнув:

- Смороду до своєї маци кров Християнська дітінчат підмішують, це усім відомо. От і заманювалі ...

- Чи не кажіть дурніць, - поморщівся дідок. - Яке з мене християнське дитинчам було?! У ті-то роки, коли довкола войовнічій Атеїзм, комсомол та партія! Та ще й у Дагестані ... А не прийшов я тому, что мені нужно Було з ранку до вечора Хмиз займатись. Альо подаровану єврейкою сорочку носів відтоді НЕ знімаючі аж до сорок СЬОМИЙ року. Вже и віріс я з неї, Вже й подерлася тканина - Тільки все одне тяга на тілі вместо піддьовкі. Це вже у сорок восьмому, як мене колгосп одягнув з голови до ніг - тоді Тільки зняв. І добре там, сорочка взяла та Раптена немовби Зниклий! Куди задівалася - хтозна. Так шкода мені потім Було, что Ані Клаптики від ее НЕ зберіг.

- А чого тут шкодуваті! Ви що, носовички з неї Збирай робити? - Спитавшись округла тітка.

- То чи не сорочка то булу, а Справжнє диво! - Старий зітхнув. - Віріте чи ні, но не марав зовсім. У спеку в ній Було прохолодно, у найлютішій мороз - тепло. Від немов гріло Щось душу, слово честі ...

- Це чаклунство їхнє таке, - авторитетно зауважів мужчина Із хрестом, альо Йому заперечілі:

- Ні, просто така властівість натурального шовку: у спеку холодити, у холод зігріває.

- Сорочка НЕ ??Тільки гріла, - продовжував дідок, не звертаючи уваги на діскусію з приводу властівостей шовку. - За Якийсь годину німці бомбіті нас начали, тоді бабуся вікупала мене, нагодувала, Востаннє поцілувала й віддала до якогось дітбудінку, что Збирай евакуюваті. Відтоді до кінця Війни я по всяких усюдах та дітбудінках валандався. І звісно ж, страшенно завшівів. Воші в мене Скрізь були: і в Голові, и в трусах. Альо віріте чи ні - на тій самій сорочці я жодних Ніколи НЕ бачив!

- Це їх пташки по ночах скльовувалі, оскількі На білому відніше, - підпустів хтось шпильку, однак запала у вагоні мовчанка продемонструвала, наскількі недоречнім є жарт.

- Кажу ж, Річ зачарована, - прошепотів мужчина Із хрестом ї осінивши собі Хресна Прапора.

- Альо ві казали про ті, что євреї вам життя врятував, - несміло наворожили зовсім юне дівча.

- Врятувать. Від через ту саму сорочку и врятувать, - підтвердів дідок. - Це Було Вже У січні сорок четвертого у Карачаєво-Черкесії. Якось Глибока Вночі до нашого дітбудінку, де ми спали, увірваліся бандити, чи то черкеси, чі то карачаєвці - Вже й не знаю ...

- Бандити! - обурівся "хрестоносець". - Герої смороду, а не бандити! Борці за незалежність Батьківщини, як и палестінці з "Фатху", якіх твої любі єврейкі люто ненавидять. А ти, батя, завів: "Злий чечен Повз на берег ... ГОСТР свой ??кінджал ..." Ех ти! Ти такий самий велікоросійській шовініст, як и Міша Лєрмонтов.

Проголосуйте безапеляційній вирок, мужчина Із хрестом заходівся продіратісь до вихід: електричка під'їжджала до чергової зупинка. Вагон невдоволено загудів: очевидно, Інші пасажири НЕ поділялі точки зору "хрестоносця".

- Скрізь своих покідьків вістачає, - зауважіла одна з жінок.

- Прінаймні, ті були справжнісінькімі бандитами, Це вже точно, - мовів старий. - Смороду Схопи мужчина сім чі Вісім дітей, у тому чіслі мене, вітяглі на вулицю й відвелі до напівзруйнованої мечеті, что стояла неподалік. І там нас розстрілялі.

- Як це - розстрілялі?! - Жахнувся весь вагон.

- А отак: поставили до стінкі ї відкрілі вогонь! Я знепрітомнів после Першого ж пострілу, впавши. А коли отямився, навкруги стояла темрява, и бандитів Не було. Вітягнув руку - й настромивши просто на Обличчя того, что лежав поруч. БУВ січень, и Тіло Вже встігло охолонуті, альо моя Долоня відразу вімазалася чімось липким ...

Хтось зойкнув, а довгошіїй живити:

- Це правда? Ві Нічого НЕ вігадалі?

- Такими промовами НЕ жартують, - старий БУВ серйозно, немов на сповіді.

- А за що вас ... Стріляли? - Несміло спитавшись округла тітка.

- Це в тихий бандитів Варто Було б Запитати. Напевно, смороду як патріоти й борці за Батьківщину Займаюсь очищених территории від чужінського елементи, Який ми уособлювалі.

- А Куди ж влада дивувалась?

- Війна була. За всім НЕ угледів ...

- Альо при чому тут єврейська сорочка? - Спитавшись позаду.

- Так вона ж на мені булу! А та жінка сказала: Річ буде зберігаті тобі. Так від добре там, что потім сталося? Я Тільки-но зрозумів, что довкола валяються трупи моїх товаришів за нещастие, навпомацкі вібрався з мечеті й дременув світ за очі. Через Деяк годину почув позаду цокіт копит: зрозумів, женуться за мною. Потім грімнув Постріл. Я самє до берега Річки добіг - здається, річечка та Зеленчук кликав. Те коли стріляті начали та куля над вухом просвістіла, я й стрібнув у річку. Уявляєте? У січні, у саму холоднечу - и в ріку! Там, у горах и влітку вода холодна, а тут просто до кісток мороз пропалих. Альо Нічого, відплив подалі, віліз и по дорозі Пішов. У Мокрій ж одежці! Та Якби НЕ сорочка, я б запросто задубів на смерть. А так дістався до житла, постукайте. Відкріла якась жінка, добра душа. Побачивши, что в мене зуб на зуб не попадає, впустила, нагодувала гарячим супом, РЕЧІ мої виправ и ночуваті залиша. То я й Не занедужав даже. Як вам, а?! Ні, недарма все це сталося з мною, недарма! Євреї - це Дуже, дуже особливий народ. І хто до них по-доброму ставитися, того й смороду благословляють. А у благословенні їх - особлива сила.

Ніхто не сказавши Ані слова. Тільки звідкілясь з Іншого боці проходу пролунав жіночий голос:

- А я коли молодою булу и з дитиною сіділа, а мужчина мій дев'яносто карбованців одержував, мене сусід наш Айзек Абрамович, что завмагом БУВ, у підсобку кооперативного магазинчика мене запускав и у борг продукти давав. Так ще й про повернення грошів Ніколи НЕ нагадував. Як бі мі без нього на качану шістдесятіх простягнулі - просто не знаю ...

Дарма ця жінка вкинули свои п'ять копійок! Шоковані розповіддю старого громадяни Із задоволений переключилися на неї і знов з полегшенням Згадаю, что євреї всю країну розікралі, а за це ми їм ще й дякувати зобов'язані. І в тій же година Ніхто прямо не заперечували старому, Котре дивився на галаслівіх пасажирів з мудро-м'якою посмішкою людини, яка Багато чого бачила у цьом жітті.

Альо тут електричка підійшла до кінцевої СТАНЦІЇ, й УСІ рвонулі у тамбур. У штовханіні я спробував НЕ віпустіті старого з уваги, годину від годині озіраючісь через плечі й перевіряючі, де ВІН. На платформі зупинивсь ї затрімався біля дверей. Мені дуже кортіло розпітаті старого про все детальніше. Мені здавай, что в его Розповіді були деякі прікрі пробілі ї Дивні РЕЧІ, Які НЕ терпілося з'ясувати. А головне - чи Було все це правдою? Если так ... то я не знав, что й думати про все Почути.

Пасажири виходе один за одним. Від з'явився довгошіїй, від на платформу ступила навантажена торбами тітка у квітчастій сукні ... А дідка УСІ Не було! Колі Потік пасажирів вщухнув, я заскочивши назад до вагону, переконався, що там Нікого нема, вновь вібіг на вулицю, наздогнав тітку, что згіналась под своєю Божою ношею, й живити:

- Послухайте, ви НЕ бачили, Куди дівся цею Дідусь? Ну, что сідів поруч Із мною, навпроти вас и про сорочку розповідав.

- А навіщо вам здався цею уподобальнік євреїв! - Сердито Мовила тітка, поправила торби й черепашачою ходою пошаркать, попленталася до розташованої неподалік автостанції.

А я остался стояти на спаленій лютим сонцем прокуреній прівокзальній площі. Сам-на-сам Із сумнівамі, что з'їдалі мене.

Ми в Telegram! Підписуйся! Читай тільки найкраще!

Блоги / думки

ads pixel