Літературний конкурс. Ліда: повітря

1,7 т.
Літературний конкурс. Ліда: повітря

Зовні - п'ятдесят п'ять, всередині - п'ять. І ляльки забрали. У п'ятдесят п'ять з раніше п'ять. Ліді виповнилося стільки. Чоловік давно помер від спирту, робота була - конс'єржкою в п'ятиповерховому будинку, населеному людьми похилого віку і що поспішає молоддю. Розмірене частина мешканців прокидалася годин на дев'ятій ранку, після дієтичного сніданку виходила на вулицю - в магазин за хлібом і молоком. Якщо погода була гарною всідалися на лавочці і пряли бесіди з обривків серіалів, снів і політик. До першої години розходилися на обід. Після - легка сієста і знову на лавку. Грали в ігри - гадали, хто з молодих, чим займається, передбачали серіали пророчиці ближніх маршрутів ...

Ліда теж сиділа з ними, але влазила в розмову раптово напливами. Не обговорювала серіали, зрідка вибухала тирадами в сторону неприборканої молоді, яка "ночами ходить" і стежить на свіжовимите підлозі. За півстоліття Ліда встигла стати старою. І при цьому залишитися дитиною. Говорила вона невиразно терпким, гучним, ріжучим слух голосом. Ходила в косинці з гострими кінцями, та й все обличчя її було гострим як перець чилі. Іноді вона, стоячи біля відчинених дверей під'їзду, співала нерозбірливі народні пісні, або якісь свої романси і тільки їй було відомо, про що вони. Віталася з мешканцями через раз. Було настрій - віталася, не було - порожньо дивилася крізь, і від погляду її маленьких знебарвленого очей хотілося зробити крок у під'їзд швидше.

Відео дня

Ліда отримувала середню пенсію шкільної двірнички, невелику платню за чергування і прибирання будинку і збирала пляшки і макулатуру по поверхах. Підприємницька жилка в ній була. Коли хтось виносив речі або стопку газет, вона так і питала: "Чого несеш?" І, переконавшись, що вміст згортка її цікавить, мовчки забирала його з рук мешканця. А тому і краще - на смітник топати не треба.

Напередодні свого п'ятдесяти п'ятиріччя Ліда зустрічала сусідів глузливим поглядом і, безцеремонно оглянувши людину знизу вгору, поки той відкривав зовнішні двері, повідомляла: "У мене завтра день народження. Про подарунки не забудь ".

Лідою то бавилися, то гарячилися від її раптових зойків і рухів тіла. Рухалася вона завжди швидко, з спритністю сільської дівки, немов прагнула повернутися назад, в радянську молодість. Тоді була робота в школі неподалік. Ліда ганяла дітей віником, вичищала всі кути, покращувала ганчіркою звичну шкільну атмосферу. Чоловік Ліди, сантехнік любив закласти за комір. Ліда мовчки терпіла, сама не пила. Коли він в сорок років помер, так і не залишивши потомства, Ліда кілька днів ходила мовчки, в чорній траурній косинці, але потім знову почала гримати на оточуючих і навіть посміхатися. Кажуть, з тієї пори вона перестала співати зрозумілі всім пісні і заводила тільки тужливі, тільки їй одній ведені мотиви.

Через якийсь час Ліда почала загравати з чоловіками. Вона посміхалася їм наполовину вже беззубим ротом і кликала на чай.

-Петька!

- Шо?

- Ходімо до мене чай пити.

Петька неодмінно поводив бровою, кректав, потім посміхався і проходив мимо в квартиру до своєї дружини, яка дивилася сто перше серію сто другий серіалу. Ліда насуплівала брови і щось бурмотіла собі під ніс. Серіали вона не дивилася, та й у ворожіннях на сусідів не брала участь. Тільки викрикувала свої емоції. Або проживала їх мовчки.

- А що ти несеш в сумці? - Любила питати Ліда у Валентини Петрівни, що йде з магазину з кошиком. Валентина Петрівна, колишній медпрацівник, презирливо обводила поглядом кремезну консьєржку і заявляла:

- Молоко і хліб.

Хоча в її пакеті лежала ще ковбаса і кекси, Валентина Петрівна вважала вище свого достоїнства перераховувати Ліді все вміст. А та задоволено кивала.

Вона часто скаржилася проходить молоді на гори пляшок у сміттєпроводу, а угледівши в руках у когось коробку цукерок, кричала:

- Носять і носять, хоч би хто пригостив!

Молодь на це тільки сміялася. Ліда любила прибіднятися. Адже крім пенсії у неї був інший джерело доходів, і цукерки вона могла купити собі сама.

У день свого народження Ліда повинна була чергувати. Завідуюча будинком, добросерда жінка, пропонувала Ліді взяти вихідний, але консьєржка махнула рукою - так, мовляв, зручніше приймати поздоровлення.

Перша спустилася вниз вранці старенька Поліна Сергіївна побачила, що двері підсобки, де сиділа чергова, закриті на засув, причому зовні. Було дев'ятій ранку, і Поліна Сергіївна подумала, що Ліда вирішила виспатися, а тому спокійно пішла далі - купувати хліб.

Наступна вийшла з домашнього притулку мешканка, Надія Пилипівна, теж звернула увагу на Лідине відсутність. Надія Пилипівна встала вранці на обидві ноги, але настрій їй встиг зіпсувати кіт, Нассау в тапки. Власне, замочив він тапки чи не спеціально, він акуратно присів поруч, але м'які шльопанці встигли увібрати вологу. Мрр-рр-ауу - величезні жовті очі - кіт полетів у ванну, тапки слідом. Витерши підлогу, Надія Пилипівна вирішила все ж не порушувати розпорядок дня і відправитися за молоком для каші на обід. Побачивши, що Ліда відсутній на робочому місці, Надія Пилипівна, колишня вчителька тієї ж школи, де Ліда колись служила двірником, вирішила скасувати безлад хоч не у власній квартирі, так в під'їзді і пішла дзвонити в Лідіна двері. Ліда проживала на першому поверсі. Дзвінок був під стать голосу господині, теж різав слух не гірше пилки. Ніхто не відчинив. Відчуваючи все більше обурення, Надія Пилипівна забарабанила у двері кулаком. Ніякої реакції.

Повернувшись, щоб вийти з під'їзду, Надія Пилипівна зіткнулася віч-на-віч з Поліною Сергіївною. Та поверталася з хлібом під пахвою, а її очі були як дві коричневі буханки.

-Ви бачили, Надія Пилипівна, ви бачили? - Залепетала вона.

- Що? - Короткозорі очі Надії Пилипівни подовжилися як травинки.

- А Л-лида там! - Від хвилювання Поліна Сергіївна початку заїкатися.

- Так у чому справа? - Зовсім розсердилась Надія Пилипівна і потягла Поліну Сергіївну на вулицю.

- Дивіться. Геть! - Урочисто вигукнула Поліна Сергіївна і вказала пальцем наверх. На даху стояла Ліда. Вона була без косинки, волосся, ніби наелектризовані розходилися в сторони, що надавало їй схожість з дикобразом. Особа Ліди було урочисто-сумним. В її образі, незважаючи на безглуздість ситуації, простежувалося щось демонічне. Не дивно, за знаком зодіаку вона була скорпіон.

Від здивування, Надія Пилипівна трохи не впустила пакет з молоком, але вчасно схаменулася і заволала:

- Ліда! Що ти там робиш? Спускайся вниз!

Ліда повільно опустила голову і сумно глянула вниз на сусідок.

- А подарунки у вас для мене є? - Раптово гаркнула вона.

Надія Пилипівна безпорадно потрясла прозорим пакетом, в якому лежав прямокутник молока. Ліда зневажливо повела головою і зробила маленький крок вперед.

- Ні-ні, - голосно пробурмотіла Надія Пилипівна - я забула подарунок вдома, Лідун, зараз винесу ...

Але Ліда тільки усміхнулася. У її зовнішності майнуло щось фатальне, з клешнями.

- Мені не потрібні ваші подарунки, - крикнула вона, і в небі від її голосу пронеслося щось схоже на слід від реактивного літака. - Я чекаю Миколая.

Сусідки, не вірячи своїм вухам, перезирнулися. Про померлого чоловіка Ліда ніколи вголос не згадувала. Не в змозі що-небудь вимовити вони глянули вгору. Ліда теж дивилася в небо. Смуром над головами початку розсмоктуватися, оголюючи блідо-блакитних примар пішов тепла. І тут в просвіті з'явився повітряна кулька. Він був білий, навіть безбарвний, можливо просто надутий презерватив. Сусідки як зачаровані перевели погляд з даху на кульку, і в цей момент Ліда зробила крок вниз. У наступну секунду Поліна Сергіївна, краєм ока помітивши що відокремилося від даху тіло, пхнув Надію Пилипівну ліктем у бік. Ще частка секунди. Обидві бабусі моргнули але - здавалося б частка секунди, - відкривши очі, не побачили летить консьєржку. Не почули вони і звуку впав тіла. Під будинком виднівся тільки мішок сірого кольору.

Більш смілива Надія Пилипівна кинулася до нього. З під мішка червоної пащею огризнулася кішка і прошмигнула в підвал. Мішок виявився згортком з купою ганчір'я. Мішок ні Лідою. Ліда зникла слідом за повітряною кулькою. Голубуваті просвіти в небі незабаром затягнулися звичним листопадовим маревом.