Талановиті дизайнери працюють, але є нюанс: легенда моди Вікторія Гресь назвала причину, чому українські бренди не поширені за кордоном

Попри численні згадки про українських дизайнерів у контексті світових фешн-подій, присутність української моди на глобальній арені залишається фрагментарною. Українські митці періодично з’являються на подіумах, їхні вироби одягають західні зірки, а соціальні мережі створюють ілюзію повноцінної інтеграції у світову fashion-індустрію. Однак, як зазначає відома дизайнерка Вікторія Гресь, це радше винятки, ніж свідчення стабільної системи.

Відео дня

Вона не применшує заслуг колег, але наголошує: без виробничої інфраструктури та індустріальної бази, без професійної команди державної підтримки українська мода приречена залишатися у статусі "періодичного явища", а не сталої сили на світовій арені. Про ці деталі Вікторія Гресь розповіла OBOZ.UA.

Як зазначає дизайнерка, після розпаду СРСР Україна мала всі шанси вибудувати власну модну екосистему. Адже саме вона була однією з провідних текстильних республік: десятки швейних фабрик, досвідчені кадри, технічна база. У Києві та Львові працювали Будинки моделей – хоча й радянського формату, але з кваліфікованими спеціалістами. Проте замість модернізації й трансформації легкої промисловості у модну індустрію, країна втратила практично все.

"Усі площі фабрик пустили з молотка під забудову і навіть не під реновацію (звісно, це дорого, та й кому потрібні фабрики у центрі міст?). Але розпродуючи обладнання за копійки та спалюючи лекальні бази, що накопичилися за роки роботи, причепом знищили й цілий клас фахівців високого рангу – інженерів, механіків тощо. Зараз це просто золотий фонд, і я маю відчуття, що їх залишилося вже десяток на всю Україну! Звісно, їх хронічно не вистачає. Тому що модна індустрія – це не лише ідея, і не лише дизайнер. Це величезний механізм, у якому далеко не другорядні та епізодичні ролі виконують кравці, швачки, конструктори тощо", – зауважила Вікторія Гресь.

Окрема проблема – фейки та "тіньові бренди", які маскуються під модну продукцію, але насправді не мають нічого спільного з дизайном. У 1990-х і 2000-х роках чимало швейних цехів, що вціліли, почали працювати на ринки РФ, зокрема харківські виробництва. Вони створювали великі партії одягу для перепродажу – швидко, дешево, без амбіцій. Як зазначає модельєрка, ужгородська фабрика "Парада" змогла переорієнтуватися і сьогодні працює на відомі європейські бренди, але власного ім’я у модній індустрії вона не має. Це приклади, коли є виробництво, але немає моди.

"Сьогодні українські дизайнери працюють переважно в нішевому сегменті. У багатьох є свій голос і унікальний стиль, деякі спираються на глибокі культурні коди й традиції. Але загалом відсутня системна підтримка і державна, і бізнесова. Масштабування вимагає інвестицій, маркетингових рішень, професійних команд, шоурумів за кордоном – всього цього або немає, або хронічно не вистачає. Тому більшість навіть найталановитіших і найуспішніших модельєрів працюють, більше орієнтуючись "на своїх", іноді використовуючи шанс виконати замовлення для клієнтів "звідти", – пояснила дизайнерка.

Проте є й винятки. Деякі українські бренди регулярно одягають світових знаменитостей, їх відзначають у Vogue, Harper’s Bazaar, L’Officiel. Але навіть це не гарантує стабільного попиту і сталого розвитку.

Раніше OBOZ.UA писав, що Вікторія Гресь пояснила, як формується ціна на одяг відомих кутюрʼє. За словами експертки, процес створення одягу складається із великої кількості етапів, від зародження ідеї до її реалізації, тож для того, аби отримати дійсно якісний результат, потрібно вкласти немало ресурсів.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!