Яким був Косів 100 років тому: архівні фото
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
У міжвоєнний період містечко Косів (зараз це Івано-Франківська область) жило одразу двома життями. Вдень тут стукали ткацькі верстати і пахло свіжим деревом різьбярських майстерень. Увечері ж на верандах пансіонатів сиділи відпочивальники зі Львова, Варшави, Кракова і дихали чистим цілющим карпатським повітрям.
Цей період, коли Косів переходив від промислового періоду до туристичного, зафіксували на архівних фотографіях. Знімки, зроблені між 1925 та 1939 роками опублікувала Facebook-спільнота "Мандрівка старим кордоном".
На першому кадрі бачимо міст через річку Рибниця, який веде до виробничих споруд місцевої солеварні. Фото було зроблене у 1925 році. Солеварня була серцем Косова буквально з моменту його заснування – саме навколо неї у XV столітті і виросло місто. За це підприємство навіть велися справжні битви, а косівська сіль була головним товаром і джерелом серйозного доходу.
Втім, у міжвоєнний період соляна промисловість почала поступово занепадати. Видобуток скорочувався, адже традиційне солеваріння не могло конкурувати з промисловими підприємствами ставало дедалі важче. У 1938 році солеварню остаточно зупинили.
Тим часом зростала роль Косова як курорту. Щороку сюди приїжджали близько трьох тисяч відпочивальників – цифра чимала для невеликого гірського містечка. Влітку сюди їхали дихати чистим гірським повітрям. Відпочинок у горах на берегах Рибниці лікарі рекомендували при захворюваннях легень. Взимку ж місто перетворювалося на гірськолижну базу для активної молоді.
Приїхати до Косова було нескладно – місто мало залізничне сполучення, і спеціальні курортні потяги доставляли гостей прямо з великих міст. Мережа пансіонатів, що обслуговувала туристів, була розгалуженою і різноманітною. Тут можна було винайняти скромну кімнату у місцевих господарів або навіть заселитися у впорядковану віллу.
Паралельно з курортним життям Косів залишався важливим осередком народних промислів. Тут діяли одразу кілька килимарень – товариства "Гуцульське мистецтво", а також приватні майстерні Грунковського, Медведчука і Гільмана. Трикотажні товариства Шніберга і Ранда постачали вироби на ширший ринок. Різьба, вишивка і кераміка продавалися на місцевих ярмарках, куди з'їжджалися майстри з усієї округи. Цей статус місто не просто зберегло, але і активно розвиває у наші дні.
Раніше OBOZ.UA показував, яким був Кам’янець-Подільський у ХІХ столітті.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.