Тернопіль на початку ХХ століття: у мережі показали унікальне фото

Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у Тернополі – одна з найвизначніших архітектурних пам’яток міста та пам’ятка національного значення. Його історія віддзеркалює складні суспільно-політичні зміни, що відбувалися у місті, починаючи від XVIII століття й до сьогодення.

Відео дня

Собор і далі залишається центром духовного життя Тернополя, місцем релігійних і культурних подій. У мережі оприлюднили архівні фото храму.

На місці сучасного собору у XVII столітті стояла православна Марійська церква, пошкоджена після татарських набігів.

У 1749 році дідич Тернополя, коронний гетьман Юзеф Потоцький, ухвалив рішення звести тут новий римо-католицький костел разом із монастирем. Будівництво тривало до 1779 року й було здійснене у стилі бароко. Храм отримав назву костелу святого Вінсента Феррера та перебував під опікою домініканців.

У другій половині XVIII століття в монастирських приміщеннях розміщувалися установи Тернопільського округу. 1820 року домініканців змусили залишити монастир, який передали єзуїтам. Вони перебували тут до 1848 року, після чого будівля частково використовувалася під гімназію. У 1851 році храм відвідав імператор Франц Йосиф І.

На початку ХХ століття домініканці повернулися до костелу.

У 1908–1910 роках відбулася масштабна реставрація: архітектор Владислав Садловський спроєктував новий купол, художник Кароль Політинський відновив і створив нові фрески, було встановлено орган, малі вівтарі та проведено електрифікацію.

У квітні 1944 року, під час боїв за Тернопіль, костел зазнав значних руйнувань. Відбудова завершилася у 1959 році. У 1978–1989 роках у храмі функціонувала Тернопільська картинна галерея.

У 1989 році споруду передали Українській греко-католицькій церкві, після чого вона отримала статус катедрального собору Тернопільсько-Зборівської архієпархії. Центральний неф прикрасили нові розписи художника Георгія Журавського.

Собор має розгалужену систему підземель із каменю та старовинної цегли. Існують припущення, що вони з’єднували храм із замком та іншими спорудами міста. Частина ходів замурована чи засипана землею.