Нова хвиля реформ, або Як реформувати нереформіруемое?

Через майже три місяці після інавгурації глави держави більшість українців не тільки не розчарувалися в новому президенті, а й поповнили число його прихильників.

Якщо вірити опитуванням компанії Research & Branding Group, проведеним напередодні 100 днів президентства Віктора Януковича, позитивно його діяльність і роботу його команди оцінюють більше 55% жителів країни (не схвалюють - лише чверть опитаних респондентів).

Безумовно, великим досягненням, на думку експертів, стали розпочаті Віктором Януковичем реформи. Звичайно, якихось проривів у соціально-економічній ситуації не було і бути не могло (а що, до речі, можна зробити за 100 днів?!), Але команді президента вдалося зупинити падіння економіки і закласти певний фундамент на майбутнє.

Звичайно, певний скептицизм є: за 19 років незалежності в Україні "правило" майже стільки ж Кабмінів. Кожен новий уряд починало свою роботу з того, що оголошувало про проведення реформ. Підсумком такого "реформування" став повний хаос як у різних галузях (економіці, освіті, культурі), так і в системі державного управління.

Створений при новому уряді Комітет економічних реформ покликаний допомогти Україні вийти на рівний міжнародний рівень з провідними країнами світу з економічного розвитку. Тому "Обозреватель" і вирішив поговорити з членом цього Комітету, відомим українським експертом, директором Бюро економічних і соціальних технологій Валерій Гладкий

Валерій, перш ніж розпочати реформування держави, державі треба реформуватися самому, зі старими радянськими методами управління зробити нічого неможливо. Може, це і є на сьогодні найголовніша реформа?

За роки незалежності України кожен її громадянин переконався, наскільки застарілою, неякісної, та просто безглуздою є бюрократична система в країні. Це не дивно, оскільки робота рядового держслужбовця, підкреслюю - рядового, є не тільки не престижною, а й малооплачуваною. Сьогодні країна дійсно гостро відчуває нестачу кваліфікованих кадрів у сфері державного управління. І основною проблемою тут є і недолік освіти у чиновників, і відсутність професійної підготовки держслужбовців, і низький, іноді парадоксальний рівень підбору персоналу (і дуже часто, як ми знаємо, відверте кумівство).

Уряд дійсно обіцяє незабаром ряд змін з цього питання, наприклад, була розроблена програма стратегії державної кадрової політики на 2011-2020 рр.. На мою думку, програма підготовлена ??на досить високому рівні. Цей проект включає в себе не тільки визначення основних проблем у кадровій політиці в державному управлінні, в економічній, соціальній, гуманітарній, науковій сферах, а й визначає головні цілі та конкретні кроки, які нас повинні привести до поставлених цілей.

До речі, серед можливих реформ найбільшу підтримку у громадян країни отримали ті, які не стосуються більшості мешканців, а саме - скасування пільг для держслужбовців (43%) і скорочення їх чисельності (34%). Тобто вже зараз необхідні реформи, які обмежують повноваження і беcпредел чиновництва. Ми на власному досвіді знаємо, чим більше держава "дбає" про пенсії, "безкоштовну освіту", "безкоштовну медицину", сільському господарстві та ЖКГ, тим краще живеться державної бюрократії й гірше - частини, що залишилася платників податків.

Реформування державного управління - дійсно найважливіше завдання: ну як без професійних і підготовлених кадрів сподіватися на успішний розвиток держави? Але ініціатива Президента щодо створення кадрового резерву буде реалізована в тому випадку, якщо відбудеться поділ на адміністративні та політичні посади. Нам необхідно сформувати клас кар'єрних чиновників, діяльність яких не залежатиме від результатів чергових виборів у країні.

Починати реформи в Неконсолідоване суспільстві - великий ризик.

Цей ризик врахований?

Я з вами не зовсім згоден. Як показують дані всіх соціальних опитувань, наші політичні "неконсолідовані" проблеми, як-то: мова - два чи один, вступ / не вступ до НАТО, героїзація УПА, і ряд інших, насправді хвилюють населення країни набагато меншою мірою, ніж найважливіші соціально-економічні питання. Запропоновані реформи не зачіпають ті теми, які сьогодні - на мій погляд, штучно, роз'єднують наше суспільство. Спільний знаменник для всіх громадян України - добробут сім'ї, реальна реформа охорони здоров'я, можливість освіти для всіх дітей. Я впевнений, що ідеї економічного зростання країни, підвищення соціальних стандартів, які лежать в основі реформ, можуть стати консолідуючими для всього суспільства.

Як нова команда збирається стабілізувати державні фінанси і фінансову систему в цілому?

У програмі реформ визначені пріоритети: консолідація державних фінансів, перехід до середньострокового планування та впровадження стимулюючих інструментів бюджетно-податкової політики. Під консолідацією державних фінансів мається на увазі всеосяжний, тотальний облік і контроль всіх фінансових ресурсів держави, щоб скоротити практику квазіфіскальній операцій за межами державного бюджету. Середньострокове планування - це інструмент реалізації антициклічної бюджетної політики для досягнення кінцевої мети - керованого бюджетного дефіциту. Нам необхідно якісно підвищити ефективність витрачання державних коштів. Як це зробити? Тут на першому місці - скорочення кількості бюджетних програм, концентрація ресурсів на тих програмах, які відповідають цілям державної політики. По суті, покладено початок їх реалізації, інтенсифікована підготовка законопроектів для виконання програми реформ.

До кінця 2010року нам необхідно: прийняти рамковий закон про державну підтримку, який визначить принципи підтримки підприємств реального сектора, внести зміни до Бюджетного кодексу - йдеться про реалізацію програмно-цільового методу й середньострокового планування, потім треба розробити нормативно-правову базу відбору інвестиційних проектів, які фінансуються за рахунок держави ... Так, це не тупий "піар" і, напевно, це читати нуднувато. Але пошук ефективних шляхів виходу з кризи неможливий без чіткого уявлення про реальний стан нашої економіки і фінансів. Головне, щоб усі наші реформаторські ініціативи стали Законом.

Які пріоритетні напрямки реформ? Ми цього року не отримаємо початок реформи ЖКГ, що не буде пенсійної реформи тощо З чого все-таки почне уряд?

Перші кроки уряду вказують на те, що його пріоритетом є скорочення бюджетного дефіциту. Засобом для досягнення цього - консолідація податкової бази. Кроки в цьому напрямку неоднозначно оцінюються не тільки суспільством, але і в середовищі правлячої коаліції і сформованих нею інститутів влади. Уряд не наважується почати реалізацію програми реформ в напрямку бюджетної економії, усунення штучно створених схем перехресного субсидування в економіці, приведення бюджетних витрат до реальних можливостей економіки.

Тут масштаб і швидкість реформ задають, швидше, політичний фактор майбутніх виборів на місцевому рівні і, поки що, нестійкість правлячої коаліції. Створюється враження, що пріоритетами уряду є заходи, що дозволяють досягти швидкого результату, і відновлення ієрархічної системи інститутів влади на всіх рівнях. При цьому об'єктивно необхідні реформи неприпустимо відкладаються, що створює ризик для уряду - втрати суспільної підтримки непопулярних реформ, без яких об'єктивно рух вперед неможливо.

Нам треба жити за коштами! Так, вирішили збільшити дохідну частину бюджету. А зробити це можна за рахунок декількох факторів, основний з яких - поліпшення адміністрування бюджету. Але, на жаль, так і не почали хоча б якісь дії з урізання витрат.

10 мільярдів гривень - це сума, якої у нас не вистачає кожен місяць! А що завтра? Емісія для покриття дефіциту? Я не бачу у нас поки політичної волі привести витрати у відповідність з доходами. А ось Греція чомусь скоротила дефіцит на 40%. Це ж зроблено урядами Італії, Іспанії та Португалії. Франція вже давно прийняла рішення про скорочення витрат, а уряд Німеччини, у якої дефіцит 3,7% ВВП, (в 4 рази менше, ніж в Україні), теж скорочує витрати. У цьому списку немає України. Сподіваюся, що - "поки немає".

Для того, щоб реформи були підтримані населенням, необхідно займатися їх роз'ясненням, пропагандою, коротше - "піаром". Щось робиться в цьому напрямку?

Коли розроблялася концепція проведення реформ та їх загальні напрям була обрана дещо інша логіка. Замість того, щоб робити "піар" взагалі для підтримки реформ, необхідно було визначити ті проблеми та сфери, які найбільш чутливі для населення. Ось про що говорить статистика: першочергове реформа, яку необхідно провести в країні, на думку українців, є реформа сфери охорони здоров'я, "за" - майже 40%.

Реформування в цій галузі не вимагають "піару", оскільки вирішує давно назрілі завдання. Так само й інші проблеми, наприклад, дерегуляція, яка хвилює велика кількість населення. Тоді, коли реформи спрямовані на вирішення дійсно соціально важливих завдань, вони не вимагають особливої ??реклами. Вони вимагають реалізації заявлених цілей. Нова влада має в своєму розпорядженні достатнім впливом на ситуацію в країні для проведення реформ.

Виконання програми реформ - дуже важка робота. Хто реально в суспільстві може підтримати програму реформ, допомогти уряду: бізнес, середній клас ...

Важко реалізовувати реформи без яскраво вираженого політичного лідерства в середовищі, яка не сприймає ці реформи.

Тандем "президент - правляча коаліція" є ні чим іншим, як політичне лідерство в країні. Але нам тут потрібен тандем "реформатори - суспільство". Так, без реформування "зверху", без політичної волі головних менеджерів країни - нічого не вийде. Але й нічого не вийде, якщо суспільство в цілому не сприйме програму реформ, тоді ніхто інший, ніяка окрема група (бізнес, середній клас) допомогти уряду не зможе.

Парадоксально, але найбільш прогресивною частиною суспільства здаються "олігархи", які зацікавлені в стабільності і передбачуваності державної політики, умов, які гарантуватимуть їм примноження капіталів в довгостроковій перспективі. За останні п'ять років усі без винятку політичні сили доклали руку до того, що в українському суспільстві переважають патерналістські настрої. У нас слабо враховується той факт, що при підготовці будь-яких реформ вирішальним є громадська думка. Абсолютно всі реформи в Україні починалися практично при повному ігноруванні настроїв громадян. Це стосується і "шокової терапії" 1990-х, і реформи пенсійної системи або системи освіти в 2000-х.

Суспільство самоусунулася від участі у прийнятті стратегічних рішень, абстрагувалося від того, що відбувається на політичному рівні. Програму реформ може підтримати найбільш активна її частина - бізнес і економічно активна частина населення. Однак із застереженням: якщо вона побачить очевидні вигоди від її реалізації. Тому труднощі реалізації програми реформ полягає не в діях, а в залученні прихильників, формуванні "суспільної коаліції" на підтримку реформ.

Який буде механізм проведення реформ (навіть не важливо, яких). Плани знову спустять на міністерства та відомства, а там сидить наш чиновник-окатчік. Чи є хоч якась мотивація у чиновників до подібної роботи?

У середовищі чиновницького апарату органів виконавчої влади мотивації до змін недостатньо. За 20 років незалежності сформувався стійкий до змін і вкрай консервативний клас держчиновників. Величезний ризик для програми полягає в тому, що вона не підкріплена реформою системи державного управління, але разом з тим, її реалізація загрожує позбавити чиновницький апарат традиційних джерел влади і приватної вигоди.

Опір державного апарату відчувався на етапі розробки програми реформ. Воно більше посилилося на поточному етапі планування та опрацювання деталей реформ. Очевидно, що на ранньому етапі механізм проведення реформ буде грунтуватися на політичному лідерстві. Благо, що Президент і уряд є представниками однієї політичної сили. Це дає підстави сподіватися на те, що не буде протистояння за прикладом Ющенко-Тимошенко. Темп підготовки програми реформ, створення забезпечують інституційних основ, вказують на те, що на ранньому етапі Президенту достатньо авторитету для подолання опору держапарату.

Разом з тим, передбачаючи слабку мотивацію у чиновників до подібної роботи, Президент заявив про наміри сформувати кадровий резерв реформ з числа амбітних професіоналів, вихідців з органів виконавчої влади та приватного сектора, які зможуть просувати необхідні реформи і при необхідності зможуть замінити тих чиновників, які звикли сидіти на відкатах, або демонструють відсутність мотивації по різними причинами.

Звичайно, будь-яка реформа - порушення status quo. Наївно було б ігнорувати опір реформам з боку чиновників. Ось часто говорять, що корупція є практично в кожній країні. Але у нас вона є основою системи державного управління, а не просто проявом жадібності і недобросовісності окремих чиновників. Прибери корупційну складову, і наші бюрократи не зможуть прийняти жодного важливого рішення. Вони попросту не розуміє, якими іншими мотивами, окрім корупційних, слід керуватися.

Але тут важливо усунути першопричини, а не боротися з наслідками. Корупція в Україні носить часто компенсаторний характер, тобто існує через нерозвиненість політико-економічних інститутів і закритості доступу до них. Головний ворог існуючої корупції - існування чітких і відомих всім правил і публічність роботи держструктур. Коли будуть створені такі умови, корупція, я впевнений, істотно знизиться.

Сьогодні МВФ демонструє кардинальну зміну настрої щодо України. Торік Фонд кредитував бюджетний дефіцит, розуміючи всю згубність такої політики уряду Ю. Тимошенко. Цього року МВФ змінив тональність і демонструє досконалу негнучкість, піддаючи жорсткій критиці план реформ. Які причини такої позиції?

Торік МВФ масованими вливаннями коштів підтримував ліквідність світової фінансової системи. Загалом Фонд досяг мети - запобіг глобальний банківський криза. Меншим пріоритетом Фонду були погрози суверенних дефолтів. Україна з досить низьким рівнем держборгу успішно користувалася тим, що МВФ закривав очі на те, що його кредити використовувалися на нецільове покриття бюджетного дефіциту. Сьогодні ситуація інша. На передній план вийшли загрози суверенних дефолтів держав. Відповідні зміни зазнала політика МВФ.

Пріоритетом Фонду є заходи скорочення бюджетних дефіцитів. По такому шляху і відповідно рекомендацій МВФ пішли країни ЄС, які радикально скорочують бюджетні дефіцити на стороні витрат. У поточних умовах Фонд вибірково підтримує країни, які не в змозі досягти необхідного рівня бюджетного дефіциту, але висловили чіткі наміри домогтися цього в найближчому майбутньому. МВФ критикує програму реформ, оскільки порахував її недостатньо амбітною з точки зору скорочення бюджетного дефіциту. Очевидно, МВФ бачить додаткові можливості його подальшого скорочення і чекає, що уряд України послідує його рекомендацій і це дозволить досягти угоди про кредитну підтримку з боку МВФ.

У програмі реформ великий обсяг пропозицій. Чи не є це певним ризиком того, що велика частина важливих кроків не буде втілена в життя, в той час як менш важливі реформи будуть впроваджені?

"Без реформ Україна приречена. Держава занадто довго перебувало в стані економічного застою та відсутності будь-яких кроків, модернізації та реформування економіки. Реформи потрібно проводити швидко і скоординовано, і ні в якому разі не можна втрачати високий темп "- сказав Віктор Янукович, і я згоден з ним.

Великий обсяг пропозицій відповідає кількості проблем, масштаб яких досяг критичного рівня. Ризики того, що частина важливих кроків не буде втілена в життя, існують. Можна і треба вести мову про етапність, послідовності реформ. Однак, напівзаходи "частина реалізували, а частина - післязавтра" шансів на успіх програми не залишають. Слід враховувати, що програма реформ кінцевою метою ставить створення умов для сталого зростання добробуту нації. Напівзаходами цю мету досягти не представляється можливим.

По-іншому діяти не можна і це розуміють, до речі, як прихильники, так і противники Президента. Прагматика і здоровий глузд повинні перемогти, і працювати потрібно на результат. Ми не говоримо сьогодні про якісь "стахановських" інноваціях. Але майже за 20 років виросло покоління людей, які вже не розуміють: що таке незалежна Україна з точки зору наповнення її конкретним змістом (а ним вже є з чим порівнювати).

Ось така ідеологія закладена в програму, і хочу сподіватися, що це розуміють всі зацікавлені сторони, яким належить реалізувати програму реформ: і суспільство, і бізнес, і політики.