Мільйонер Костянтинівський: Помсти з Москви не боюся

36,8 т.
Мільйонер Костянтинівський: Помсти з Москви не боюся

В Україні триває радикальна зміна еліт. До виборів у Верховну Раду готуються люди, які раніше в політиці не брали участь. Вони були активістами Майдану, тепер воюють на сході країни. Закон про люстрацію, прийнятий нещодавно, допоможе позбавити важелів влади пострадянських чиновників і депутатів, які приватизували Україну в часи правління Януковича. У Москві нових політиків, яких висунув Майдан, бояться, їх заздалегідь вносять в списки ворогів.

Відео дня

Київський бізнесмен В'ячеслав Костянтинівський був учасником української революції, а коли почалася війна на сході, вирішив піти добровольцем до групи швидкого реагування "Київ-центр". "Хто сказав, що воювати повинні одні бідні? Я такого закону не бачив", - говорив він у серпні інтерв'ю Радіо Свобода .

Костянтинівський разом з братом Олександром контролюють Kyiv Donbas Development Group. Серед найбільш відомих проектів бізнесменів - 30 закладів швидкого харчування "Пузата хата" та мережа ресторанів Carte Blanche, пише Дмитро Волчек для "Радіо Свобода" .

У 2013 році журнал "Фокус" оцінив статки братів Константиновських в 355 мільйонів доларів. Велику увагу привернуло рішення В'ячеслава продати автомобіль "Роллс-Ройс Фантом", а гроші витратити на потреби української армії: "В минулому житті" Роллс-Ройс "був символом життєвого успіху. Тепер пріоритети змінилися". 8 серпня В'ячеслав Костянтинівський написав у фейсбуці про те, що автомобіль продано за 2500000 гривень. 500000 гривень бізнесмен пожертвував на потреби поранених в київському військовому госпіталі, на 2 мільйони закупив транспорт та екіпіровку для оснащення підрозділу, що виїжджає в зону АТО.

Через кілька днів у Москві з'явилося повідомлення про те , що брати Константиновські потрапили в поле зору російського Слідчого комітету і, разом з іншими спонсорами українських силовиків, будуть включені в список чиновників, політиків і бізнесменів, оголошених в розшук через війну в Донецькій і Луганській областях. А 13 вересня, повернувшись з району бойових дій, Вячеслав Костянтинівський написав у своєму фейсбуці про намір брати участь у виборах до Верховної Ради. "У разі успіху сподіваюся зробити все, щоб ті страждання, ті жертви, які понесла вся країна, що не були марні! Щоб життя солдата була цінніше зв'язків генерала, щоб чиновники служили людям, а не люди їм, щоб наші гроші замість шкіл і лікарень виділені на армії не крали, а ті хто все-таки це зробив, довго гнили в тюрмі! Все це обговорюють бійці, сидячи біля вогнищ в різних частинах зони АТО, а їхні близькі сидячи біля телевізора в очікуванні новин. Не всі вірять у можливість змін ... але якщо не пробувати, тоді точно нічого ніколи не зміниться! "

В'ячеслав Костянтинівський розповів у програмі "Підсумки тижня" Радіо Свобода про те, що він бачив у зоні АТО, і про майбутні вибори.

- В'ячеславе, ми з вами говорили минулого разу саме в той момент, коли ви збиралися продавати свій "Роллс-Ройс". Ви не шкодуєте, що скоїли цей романтичний жест?

- Звичайно, не шкодую. Але це все сила бренду. Коли ми кеш прямо в ощадкасу принесли і перерахували в Міноборони, що набагато складніше, це пройшло непоміченим. "Роллс-Ройс" - це бренд, він зіграв свою роль, привернув підвищену увагу, хоча насправді позбутися від машини легше, ніж від готівкових грошей в умовах, коли немає ніякого бізнесу.

- Не можна сказати, що пройшло непоміченим, тому що Слідчий комітет Росії пригрозив, що оголосить в розшук спонсорів української армії. Там є і ваше ім'я, і ??ім'я вашого брата.

- Це найкраща нагорода. Слідчий комітет - єдиний, хто помітив наші заслуги.

- Чи не боїтеся помсти з Москви?

- По-перше, я найближчим часом до Москви не збираюся. По-друге, є набагато серйозніші речі, яких слід боятися, - це "Гради", "Смерчі", "Тюльпани" і так далі. Помсти з Москви не боюся.

- Розкажіть, будь ласка, про свій досвід волонтерства. Ви служили в групі швидкого реагування "Київ-центр" ...

- Ця група виникла одразу після Майдану, вона була створена для боротьби з мародерами і з "тітушкамі". А потім ми вже продовжували військову підготовку, а коли почалися події на сході, нас було близько 15 осіб, ми виїхали в зону АТО. Ми формально не входили до батальйон "Київ-1", у нас були свої завдання. Я не все можу обговорювати через питання особистої безпеки. У перший період, коли я там був, ми базувалися з батальйоном "Київ-1", а потім з армійськими з'єднаннями, бо потрібна була база, нам потрібно десь ночувати і так далі.

- Ви відчували підтримку населення територій, звільнених в ході антитерористичної операції, або в основному вони ставилися до вас насторожено або вороже?

- По-різному бувало. Якась частина людей ставилася насторожено, якась частина вороже. Але й достатньо людей було, які дуже дружелюбно були налаштовані, хвилювалися, щоб ми не пішли. Це було в Слов'янську, коли тільки Слов'янськ звільнили. Виходили в вишиванках, приносили воду, розмовляли.

- Чи змінилося у вас за цей час уявлення про противника? Хто цей противник?

- Це комбінація з місцевих жителів, якась частина зомбована, вони впевнені, що прийдуть бандерівці і будуть їх убивати і змушувати говорити українською. Якась частина людей воює за гроші, їм в принципі все одно, з ким воювати. Це люмпени, кримінальна середу, наркотики присутні. Якась частина російських найманців. А останні події - це вже були регулярні російські частини.

- Чи може зараз, після того, як вступили в справу регулярні російські частини, антитерористична операція завершитися успіхом, повним розгромом противника, або про це не доводиться мріяти?

- Армія сьогодні знаходиться в такому стані, що складно про це говорити, тому що і у бойовиків, і тим більше у регулярних частин сучасну зброю, вони набагато краще оснащені, у них системи коригування вогню, вони дуже точно б'ють. Вони обороняються, бетонують укріплення. Я не такий вже військовий фахівець, але знаю, що наступаючих повинно бути в п'ять разів більше, тому що у них в п'ять разів більше втрат. Для того, щоб штурмувати, потрібні зовсім інші сили, зовсім інше оснащення. І найскладніше - це наявність мирного населення. Там неможливо застосовувати важку артилерію, бо гинуть люди, які не винні. У нашої армії дуже обмежений спектр дій. Я думаю, в даній ситуації розгром без глобальних жертв, без знищення всього, що там є, неможливий.

- Координатор батальйону "Київ-1" Євген Дейд днями говорив, що українська армія готова до зими лише на 10%, елементарно нема чого одягти, немає теплих речей. Це дійсно так чи він згущує фарби?

- Я думаю, що це близько, хоча у мене немає статистики. Коли я їхав днів десять тому, ще було тепло, але вже і в Києві відчувається холод, а там вночі напевно холодно. Я впевнений, що є величезний недолік теплого білизни, і взуття потрібна, і зимова форма потрібна. Ця проблема існує.

- Багато хто каже, що вина за те, що армія так погано забезпечена, лежить на корумпованих чиновниках, розкрадачів, а може бути і свідомо працюють на Росію. Це так?

- Плюс ще й байдужість. Є люди, які напевно свідомо працювали проти України, плюс корупція, яка нікуди не могла подітися за кілька місяців. Якщо вона була в армії 23 роки, вона і не зникла нікуди. Плюс це просто наплювацьке ставлення, яке може прирівнюватися і до зрадництва, і до корупції. Коли я екіпірує своїх людей, я вникаю в усі дрібниці. Зрозуміло, що є проблеми, є складнощі, але коли хочеш, ти їх вирішуєш. Звичайно, в масштабах армії це все складніше, повинна бути єдина система, яку потрібно вибудувати, а вона була розвалена. У мене точних даних немає, тому не можу зробити однозначний висновок. Але присутній і корупція, і байдужість, і зрада.

- В'ячеславе, ви зараз вирішили балотуватися в депутати. Чому ви вирішили йти в Раду і з якою політичною програмою?

- Усі ці роки я спостерігав людей, які нами керували, бачив, що багато хто з них взагалі не здатні ставити спільні цілі вище своїх, керуватися інтересами країни. Причому вони це навіть особливо не приховували. На сході я бачив багато всяких речей, які у мене викликали питання: чому так і чому це не виправлено, чому це не зроблено, як привести це все в порядок. Без цього ми далі існувати не зможемо, в тому числі і без сучасної організованої армії. Зрозуміло, що країна перебуватиме у військовому або напіввійськовому стані досить тривалий термін. На це йдуть величезні кошти, які могли б бути витрачені на інші речі - на освіту, на науку, на лікарні, на пенсії. Я вважаю, що, будучи народним депутатом, я зможу як мінімум отримувати відповіді на ці питання, залучати до цього увагу. А перше - це боротьба з корупцією. Тому що у будь-яких реформ, які б вони не були правильні, без перемоги над корупцією немає перспективи.

- Ви задоволені законом про люстрацію?

- Дуже задоволений законом про люстрацію.

- Якщо говорити про простого бійця антитерористичної операції, середньостатистичному людині в окопах, на чиєму він боці, за кого буде голосувати і взагалі чи піде на вибори? Що ваші товариші говорили?

- Там інформації набагато менше, ніж у людей тут, тому що немає інтернету, телевізора, та й мобільний зв'язок по-різному, не завжди поговориш. Але люди чекають змін, чекають, що почнуть думати по-державному, почнуть розуміти, що відбувається і як почувають себе бійці. Я збираюся йти до Верховної Ради й тому, що багато там просто не розуміють, що насправді відбувається і як почувають себе люди, про яких вони забули. Я, напевно, отримаю підтримку від Народного фронту, від мене вони не попросили ні грошей, ні піднімати руку по команді. У них багато командирів в списку, тому для мене Народний фронт ідеологічно найближче. Хоча повинні бути й інші думки, потрібно підтримувати і президента, тому що сьогодні не час для розборок.

- Ви знаєте, що існують плани будівництва стіни, яка відгородить Росію від України. Можна говорити і про стіну невидимою, стіні відчуження. Потрібна така стіна, потрібні такі стіни?

- Я не військовий спеціаліст, але думаю, що однозначно система оборони нам потрібна. Довго ще потенційна загроза буде. Впливати на Україну таким способом - це фактично єдиний шлях для Росії, щоб коригувати наше життя. Якщо вони пішли на відкрите військове втручання і на агресію, це може повторитися. Я думаю, що ЛНР і ДНР будуть таким важелем впливу, в будь-який момент може виникнути новий конфлікт, будь-який привід. Ми розуміємо, що його особливо ніхто і не шукає. Завтра скажуть, що в Херсонській або Запорізькій області погано ставляться до російськомовних. Все можливо, і нам потрібно до цього готуватися.