До чого дітей доводить злидні батьків. ФОТО

Не витримавши образ, 7-класник штрикнув ножем кривдника. Тепер поранений школяр в реанімації, а за маленького злочинця молиться католицька громада Фастова ...

Відео дня

Дзвінок з уроку за звичаєм пролунав радісно. Збиваючи один одного з ніг, діти висипали в шкільний коридор. Крізь веселий щебет техробітниця, що стежила за порядком біля входу в будівлю, не почула образливих слів, сказаних одним хлопчиськом іншому. Та й що тут такого - діти то сваряться, то обзиваються, особливо в 13-14 років. Жінка спохопилася, коли помітила, що хтось із хлопців як підкошений звалився на підлогу. У цей час інший хлопчисько відчинив шкільну двері і щодуху помчав геть.

Ніж для прожитку

Через хвилину над упалим учнем 8-го класу Фастівської школи № 7 (Київська область) схилилася медсестра. З'ясувалося, що його штрикнули ножем під ключицю, можливо, пробита легеня.

- Там Богдан з сьомого класу поранив ножем Влада, - примчавшись в кабінет до завуча Світлані Григораш, пояснювали діти. Маленький закривавлений і брудний ніж хлопці акуратно поклали на стіл.

Потім прибули "швидка", міліція ... 14-річного Владика прооперували у районній лікарні.

- Це сталося в понеділок, 24 січня, - нервово пояснює завуч Світлана Олександрівна. - Богдан сам злякався того, що накоїв. Втік. А через півгодини повернувся, розпатланий і нервовий, кинув підручники. Це, напевно, був протест: мовляв, тепер у в'язниці книги йому не знадобляться. Ми його вмили, заспокоїли, накапали валер'янки, стали розпитувати. Адже він хлопчик замкнутий ... Ніж знайшов у парку і носить із собою давно. "Їм легко метал відколупувати, - розповідав Богдан. - А потім я його здаю і купую їжу. Їсти ж хочеться ".

Потім в школу прибігла і мама "злочинця": лаяла сина і не могла повірити в те, що трапилося. Оскільки Богдану тільки 13 років, його відпустили додому. А з мами взяли розписку про те, щоб до з'ясування всіх обставин з Фастова - ні кроку.

Доросле дитинство

У педколективу на порядку денному тепер тільки ця біда. Вчителі радіють, що Влад живий, але турбуються про безнадійно зіпсоване іміджі школи.

- І Богдан, і Влад з неблагополучних сімей, обидва навчаються за індивідуальним графіком, - розповідає завуч. - У Влада - інвалідність через пороку серця, у Богдана - легка ступінь розумової відсталості. По ідеї, вони повинні вчитися на дому, але ні в одного, ні в другого умов немає, часто в школу голодними приходять. Ось психолог і порекомендував їм більше часу проводити з однолітками ...

Вчителі навперебій розповідають про те, що ці хлопчаки самі заробляють собі на прожиток, ходять у старенькій одязі. Загалом, дитинство без домішки безтурботної радості. До речі, психолог тут на півставки працює. Висновок у педагогів один: в душу кожному дитині не залізеш, та й нікому ...

Інші, більш благополучні учні, вже питають, виженуть чи Богдана зі школи. Але вчителям в райвно наказали поки нікого не ображати. Раз міліція відпустила - нехай вчиться далі.

У надії на Бога

Влада з реанімації у звичайну палату ще не перевели.

- Він у свідомості, переляканий, але про всяк випадок ми його ще понаблюдаем, - пояснюють медики. - Мама приходила тільки в день операції, а потім, крім вчителів, до нього ніхто не навідувався.

Сім'я пораненого хлопчика неохоче спілкується навіть з класним керівником. А з журналістами і поготів.

Зате маму Богдана Ірину ми знайшли вдома. Сива висохла жінка в пошарпаному пуховику, оточена зграєю дворняг, злякано показує хатину, в якій живе з сином.

- Я не п'яниця, просто жебрачка, - як би виправдовується жінка. - Одного разу довелося продати свою комуналку в Києві та перебратися сюди. Працювала довго медсестрою (до речі, в місті кажуть, що до того, як Ірина опустилася після смерті чоловіка, кращого фахівця тут не було). - Богдана тягну, як виходить: на пенсію і дитячу допомогу. Але захистити його від сильніших дітей я не можу. Ось він і розлютився!

Хлопчиська ми шукали по району разом. По дорозі його мати жалісливо розповідала про життя: про докучливих п'яницях, злих багатих сусідів, про душевне здоров'я сина і необхідності відправити його до інтернату. Скаржилася і на настоятеля місцевого костелу отця Михайла, який начебто і допомагає Богдану, але навчити відбиватися від кривдників не може ... Відшукали ми хлопчину в католицькому храмі. Богдан прийшов до настоятеля за порадою. Худенький (на вигляд - 10 років), зі скуйовдженою копицею кучерявого волосся, в брудній куртці і первинних черевиках, хлопчик ласкаво гладив церковного пса.

- Я тут поїв, а громада молиться за мене, щоб на небі простили. Я сподіваюся на прощення, - Богдан проникливо дивиться в очі: - Шкодую про те, що зробив. Але просто не витримав. Влад з друзями мене брудним і смердючим бомжем обізвали, сказали, що мені в школі не місце. По обличчю били. Я здачі дати хотів рукою, а вийшло ...

Поки подальша доля Богдана під великим питанням. В'язниця йому навряд чи світить, а ось інтернат, якого він так боїться (хлопчик одного разу втік звідти), цілком може стати його новим будинком. Він навіть готовий вибачитися перед пораненим Владом, оскорбившим його до глибини душі. Але при цьому боїться, що друзі хлопчика будуть мстити не тільки образливими словами, а й стусанами. А йому знову доведеться відбиватися.

До речі, мама Богдана готова знайти гроші, щоб оплатити лікування Влада (поки вона може купити йому тільки молоко і печиво), а після проситиме про те, щоб її сина забрали в такий ненависний йому інтернат.

- Щоб у в'язницю не потрапив, - виправдовується жінка. Втім, в важку долю таких неблагополучних дітей, як Богдан і Влад, їх батьки навряд чи себе винять.

Вони шукають ворогів ззовні: злого вчителя чи байдужого соцпрацівника. І при цьому не бачать, як же сильно їх дітям, незважаючи на голод і злидні, ще хочеться жити в своєму будинку, поруч з рідними людьми, пише КП.