Елітні автівки "для фронту" та стейки Вагю для дитсадка: голова Держаудитслужби розповіла про найзухваліші схеми та результати роботи

Держаудитслужба за минулий рік виявила збитки для бюджету в розмірі 22,5 млрд грн. Серед численних зловживань зустрічаються особливо зухвалі схеми.

В одному з дитячих садочків м'ясо дітям закуповували за ціною елітних стейків Вагю, як гуманітарну допомогу для ЗСУ в країну ввезли елітні автівки (Audi A8, Lexus, BMW), а на постачанні одягу для військових заробляв "сімейний підряд". І це лише кілька з тисяч виявлених порушень.

Про те, як працюють аудитори, завдяки чому розпорядники бюджетних коштів навчились обходити Prozorro та в якому ДП призначили собі зарплати по мільйону в місяць, читайте в інтерв'ю OBOZ.UA з Головою Держаудитслужби Аллою Басалаєвою.

Про результати роботи

– Наскільки та ефективність, про яку ви кажете під час звітів, співставна з обсягами заощаджених для бюджету коштів. Пам’ятаємо про заяву Мінекоміки, в якій зазначено, що близько 98% виявлених вами порушень – лише описки та технічні неточності. Як правильно розуміти і оцінювати результати вашої роботи, на які цифри варто орієнтуватись?

– Щодо Міністерства економіки, то вони можуть оцінювати нашу діяльність лише в одному аспекті – через моніторинг закупівель. Це лише один із чотирьох інструментів, які має у своєму арсеналі Держаудитслужба:

• Аудити;
• Ревізії;
• Перевірки закупівель;
• Моніторинг закупівель.

Ми працюємо безпосередньо в системі Prozorro, у кожного нашого аудитора є свій особистий кабінет. Чому нашу роботу коментує саме Мінекономіки? Бо це міністерство формує політику у сфері закупівель за публічні кошти. Але коли вони оцінюють нашу ефективність, то роблять це виключно через призму моніторингів, бо лише їх вони бачать у системі. Вся інша інформація про нашу роботу до них просто не доходить.

Моя болюча тема, щодо якої ми ведемо відкриті дискусії з Мінекономіки, – це прямі договори. Вони, фактично, обходять систему Prozorro, суть якої полягає в конкурентних торгах: це база, яка є нормальною для здорової економіки. Якби всі закупівлі проводилися через конкурентні торги, як того вимагає закон, ринок коригував би себе сам.

Що таке прямий договір? Це домовленість замовника та постачальника поза системою Prozorro. Наприклад, я – замовник, мені потрібна звичайна ручка. Я сам визначаю її характеристики та оголошую: "Готовий купити таку ручку за 1000 гривень". У прямому договорі ви мені її за 200 гривень уже не продасте, бо я сам зафіксував таку високу очікувану вартість.

Якби я вийшла на відкриті торги, де є багато гравців, кожен пропонував би свою ціну, ринку було б невигідно вказувати максимум, бо хтось інший запропонує менше за ту саму якість. Ринок сам би відсік переплату. У прямих договорах, на жаль, відбувається навпаки.

Цю дискусію ми починали з Мінекономіки, згодом її підхопили міжнародні партнери. Зараз це питання вже стоїть у бенчмарках: Україна повинна скоротити кількість випадків, що дозволяють укладати прямі договори.

Зрозуміло, що в умовах війни та оперативної необхідності такі механізми потрібні. Власне, так і з’явилася відповідна постанова Кабміну. На початку повномасштабного вторгнення Верховна Рада делегувала уряду право регулювати процедури закупівель. Тепер у нас замість чіткого закону – низка "особливостей", які регулюються постановами. Це зручно, бо не треба проходити через важкі процедури парламенту, перші та другі читання, пошук голосів.

Ми просто вносимо зміни в постанову Кабміну, де є пункт 13-й. Він чітко визначає випадки, коли можна укладати прямі договори.

Якщо йдеться про термінову закупівлю після "прильоту" – це безумовна необхідність. Але в багатьох інших випадках цим пунктом просто відверто зловживають, щоб уникнути конкуренції.

– А навіть у випадку проведення закупівлі без електронних торгів, там же все одно публікується договір, і ви його можете аналізувати?

– У прямих договорах нам, по суті, немає на що дивитися. Загалом за 2025 рік у системі Prozorro відбулося 3 690 660 торгів. Проте закупівлі, де ми маємо повноваження проводити моніторинг, – це лише 423 276.

Тобто, повноваження Держаудитслужби щодо проведення моніторингу поширюється лише на 10% від усієї кількості закупівель. За рік ми реально проводимо 11 тисяч моніторингів.

У прямих договорах публікується лише сам договір та звіт про його виконання. І все. Звідки взялася очікувана вартість? Який реальний стан виконання? Які технічні характеристики?

Коли торги конкурентні, ми бачимо весь ланцюжок: техзавдання замовника, пропозиції учасників, процес акцептування. Ми можемо перевірити, чи правильно обрали переможця і чи відповідає його продукція заданим критеріям. У прямому договорі цей процес прихований.

– Повернімося до початкового запитання: чи могли б назвати суму, яка могла б бути витрачена неправомірно або непрозоро, але ви вчасно втрутились? Є така цифра?

– Одразу внесу ясність у цифри. Реальних збитків – тобто коштів, які вже фактично втрачені державою — виявлено на 22,5 млрд грн. Коли ми фіксуємо шкоду, це автоматично означає кримінальну справу, бо втрачені ресурси.

Але, як свідчить досвід, не завжди наявний умисел заволодіти грошима. Часто це просто помилка. У країнах ЄС нормальна практика, коли суб’єкту дають можливість усунути порушення: "Я винен, дякую, що виявили. Скільки маю повернути?". Повертає – і наслідки вичерпані. У нас все інакше.

Ми проаналізували ситуацію: у 2025 році суми добровільних відшкодувань у бюджет різко скоротилися. Чому? Бо об’єкти контролю (директори підприємств, посадовці) зрозуміли: щойно вони повертають гроші, правоохоронці трактують це як визнання провини та "закінчений склад злочину". Людина хоче наповнити бюджет у дефіцитний час, а до неї приходять із підозрою. Тому вони прагнуть роками оскаржувати наші висновки в судах, аніж платити.

Я обговорювала цю проблему з Офісом Генерального прокурора. Там нас підтримують. Зараз ми підготували проєкт змін до Кримінального кодексу: якщо збитки відшкодовані одразу після або під час нашої перевірки – це не має вважатися злочином.

– Можливо, я профдеформований, але суми корупційних оборудок, які ми чуємо з різних "плівок", виглядають космічними та вимірюються сотнями мільйонів доларів. Названі вами цифри повернених державі сум не завжди з ними корелюють.

– Слід розуміти різницю в інструментах. Наша основна інспекційна функція — реактивна. Ми приходимо тоді, коли порушення вже відбулося. Проактивна ж функція – це внутрішній аудит, який має працювати всередині самих міністерств та відомств.

Саме внутрішні аудитори мають надавати керівнику незалежні та об’єктивні висновки і рекомендації щодо управління ризиками, законності та результативності використання ресурсів.

Ми ж, сидячи тут, не бачимо, що вони підписують прямо зараз – ми прийдемо до них у 2027 році й лише тоді зафіксуємо факт. Тому головна задача для України – побудувати таку систему внутрішнього контролю, яка унеможливить ці порушення в принципі.

Зараз ми ведемо активні дискусії з міжнародними партнерами. Було проведено низку досліджень, зокрема спільною ініціативою ОЕСР та Європейського Союзу SIGMA, яка аналізувала наші методики та глибину контрольних заходів.

Висновки європейців зводяться до того, що наша діяльність є ефективною, і, ймовірно, функцію внутрішнього аудиту слід передати нам. До 2016 року в Держаудитслужбі така функція існувала.

Повернення цих повноважень – дуже правильний і сильний крок. Чому? Бо зараз внутрішній аудитор часто "сидить під керівником" і від нього залежний: керівник платить йому зарплату, призначає премії, і аудитор фактично має враховувати його думку. Тому потрібно змінити законодавство так, щоб аудитор був незалежним і міг реально зупиняти схеми, не боячись звільнення.

– Можемо проаналізувати конкретні кейси. Держаудитслужба провела аудит Львова, і результати виявилися достатньо скандальними: порушення описані на десяток томів. Що відбувається далі? Матеріали передані, але чи є результат?

– Передача матеріалів правоохоронцям – це не формальність, ми очікуємо реальних результатів. Повірте, наші аудитори (а їх понад 2,5 тисячі по всій Україні) перебувають під шаленим тиском і корупційними ризиками з боку об’єктів контролю. Щодо Львова — матеріали передані, і я не скажу, що там зовсім нічого не робиться. Питання поступово виправляються.

У кожного міста своя проблематика, але Львів нас здивував. Його специфіка – величезна кількість міжнародних кредитів. Місто бере їх навіть більше, ніж може витратити на розвиток. А кредити не безкоштовні, за ними треба платити відсотки. Нам ця логіка була незрозуміла.

За результатами аудиту місцевого бюджету ми виявили збитки на багатьох комунальних підприємствах, питання щодо виплат зарплат тощо. Ми надали мерії рекомендації. Це не риторичні побажання – вони підлягають розгляду керівниками, і ми відстежуємо, що саме було змінено. Невиконання наших рекомендацій безпосередньо впливає на наші подальші контрольні заходи.

Про європейські практики та українські схеми

– Україна офіційно завершила процедуру скринінгу відповідності законодавства праву ЄС. Як наші контрольні органи виглядають на фоні європейських?

– Скажу відверто: вимоги до України у Євросоюзу дещо завищені. Я бачу, як паралельно проходить цей процес Молдова, і можу впевнено сказати – ми дуже сильні. Ми настільки оперативно реагуємо на зауваження, що європейські партнери іноді самі дивуються нашій швидкості.

Але є нюанс. Нам, наприклад, кажуть: "Ви маєте покращити моніторинг закупівель". Добре, я як керівник готова вчитися, але нам потрібні якісні приклади. Українська система моніторингу закупівель вже є однією з найпросунутіших у Європі: Prozorro відкриває дані всім, а ризик‑індикатори дозволяють Держаудитслужбі бачити підозрілі тендери практично в реальному часі. У більшості країн ЄС також існують відкриті портали контрактів і системи "red flags", але вони зазвичай менш інтегровані й працюють не настільки масово та оперативно, як українська модель.

В європейських країнах нам розповідали про свої Digital-системи, а ми дивимося і розуміємо: у нас це працює вже роками.

– Ви провели сотні аудитів. Хто з розпорядників бюджетних коштів вас обурює найбільше – за обсягами чи, можливо, за зухвалістю схем?

– Найбільше порушень ми знаходимо там, де найбільше фінансування: це оборона та енергетика. Але обсяги – це одне, а зухвалість – зовсім інше.

Я не втомлююся згадувати дитячий садочок у Житомирській області. Там закуповували м'ясо за такою ціною, що ми перерахували й ахнули: це вартість елітних стейків Вагю. Ви часто їсте Вагю? А діти в тому садочку за документами мали б їсти його щодня. Оце і є зухвалість – наживатися на дрібних, але соціально важливих закупівлях.

Ще приклад. Ми перевіряли гранти від Мінекономіки для створення і розвитку бізнесу (це кошти за програмою Ukraine Facility): на теплиці, садівництво та тваринництво. Умови прості: обґрунтуй необхідність устаткування, покажи витрати – і держава відшкодує кошти.

Заходимо з перевіркою постфактум і бачимо класичну схему: чоловік як ФОП продає необхідне обладнання своїй дружині. Дружина показує державі документи: "Дивіться, купила техніку для сільського господарства, дуже треба, поверніть гроші". В результаті маємо ситуацію win-win для родини: і техніка залишилася в сім’ї, і державні кошти за неї отримали.

Саме тому ми наполягаємо: все, що фінансується за державний кошт, має проходити ретельну перевірку, щоб унеможливити подібні "сімейні підряди".

– Що далі? Як відбувається взаємодія з правоохоронними органами?

– Зараз змінилися правила гри. Раніше матеріали розхоплювали різні органи за принципом "хто перший написав листа". Тепер усе йде через Офіс Генерального прокурора, який розподіляє справи за підслідністю.

Але тут ми зіткнулися з іншою проблемою. Уявіть: наш акт містить 33 епізоди порушень. Ми передаємо його правоохоронному органу. Їх, згідно з повноваженнями, цікавить лише п'ять. А решта 28? Вони залишаються "завислими".

Найгірше те, що через статтю 222 КПК (таємниця слідства) ми стаємо заручниками. Акт долучено до справи, і ми більше не маємо права його нікому передавати без дозволу слідчого. Ми кажемо: "Агов! У нас тут ще 28 епізодів, над якими ми важко працювали, дайте ми віддамо їх іншим!". А нам відповідають: "Не можна, таємниця слідства". Оце ми зараз і намагаємося "лікувати" на рівні процедур.

– Зараз ви завершуєте аудит Агенції оборонних закупівель (АОЗ) та підприємств "Укроборонпрому". Як би ви оцінили ефективність АОЗ за 10-бальною шкалою?

– Якщо порівнювати з тим, що було раніше – я поставлю 7 балів з 10. Створення АОЗ та ДОТ (Державного оператора тилу) – це наша перемога. Саме ми після скандального аудиту Міноборони (кейс із яйцями по 17 грн) рекомендували централізувати закупівлі. Не може кожна військова частина бути окремим замовником – вони не завжди розуміють реальну потребу в межах країни та ринок.

Коли ми йшли перевіряти Міноборони, ми знали, де саме шукати, і вони це розуміли. Проти мене тоді розгорнули шалену медіакампанію: я була і "агентом ФСБ", і ким завгодно. Я тоді попереджала: "Дивіться, щоб ваші прибутки не знайшли у вигляді вілл на Лазурному узбережжі". Що ж, вілли знайшли, щоправда, у Хорватії.

Сьогодні масштаби вражають. Для порівняння: у 2023 році ми перевіряли контракти на 268 млрд грн. Зараз же, на період 2023–2025 років, сума законтрактованого АОЗ становить 5 трлн 122 млрд грн. Це неймовірно великі суми, і вони вимагають відповідного рівня контролю.

– Окрім прямих закупівель, є ще питання гуманітарної допомоги, зокрема автомобілів. Чи є там прогрес?

– Ця система досі не змінена, що і викликає занепокоєння. Минулого разу під час перевірки ми з'ясували, що з автомобілів, які перетнули кордон як гуманітарна допомога з нульовою ставкою розмитнення, лише 20% доїхали до військових частин. Куди поділися 80%? Ми не знаємо.

Тоді для ввезення автомобілів правила були надто простими: будь-який командир чи навіть солдат міг написати гарантійний лист, що армії потрібен той чи інший транспорт. І ця машина заїжджала без мита. Більш того, з’ясувалося, що нібито на потреби ЗСУ завозили Audi A8, Lexus, BMW. Ми не проти – нехай військові їздять на чому завгодно, аби це допомагало справі. Але де ці машини?

Проблема в тому, що існує певний хаос у веденні обліку гуманітарної допомоги. Ми бачимо, що машина зайшла в Україну, але не бачимо, куди вона доїхала. Якщо ти їздиш на Audi A8 по Києву і вона не на фронті – просто заплати мито в дохід державі та катайся далі. Тому ми будемо пропонувати уряду радикально змінити законодавство щодо обліку гуманітарної допомоги.

– Ви згадали про рекордні 5 трлн грн у контрактах Агенції оборонних закупівель. Що там із зловживаннями? Загалом, які схеми найпоширеніші в оборонці?

– Найчастіше наші аудитори бачить кілька типових схем під час проведення закупівель.

Одна з них – мережа посередників. І це впливає на вартість товару. Причому проміжні ланки зазвичай є фірмами, які були нещодавно зареєстровані, або ФОПами з одним працівником. Наприклад, ми якось виявили справжній "сімейний підряд" на постачанні одягу для ЗСУ, коли учасники цієї схеми – від початкової до кінцевої ланки – були ріднею. Тобто, по факту, це була одна і та ж сама структура.

Ще одна схема – маніпуляція з роялті. Є український виробник товару, але він не продає його напряму. Товар реалізує посередник, який платить виробнику роялті за використання бренду чи технології. Знову ж таки: по факту – це одна і та ж структура. Але це роялті закладається у витратну частину контракту, штучно роздуваючи ціну для держави.

Інші схеми більш філігранні і в них прослідковуються узгоджені дії між учасниками торгів, або узгоджені дії не лише між учасниками, а й з боку замовника. Тобто всі вони діють синхронно і в інтересах один одного. Наприклад, коли переможець сам знімається з лотів в інтересах інших учасників. Причому він може виграти три багатомільйонні лоти, але через зовсім дрібні порушення (наприклад, через недовантаження за 24 години якоїсь довідки у систему) "раптом" знімається з двох, віддаючи їх своїм "конкурентам".

Також проблема – спецекспортери. Іноді їх залучення виправдане, але часто це просто прокладка, яка забирає собі комісійну (постачальницьку) винагороду лише за те, що начебто "знайшла товар". Ми зараз досліджуємо кейси, де в такій структурі працює лише одна людина — директор. Він не бере реальної участі в логістиці чи пошуку, але отримує мільйони.

Ми часто не купуємо напряму у держави-виробника. Аргумент про те, що "в черзі до виробника треба стояти до 2027 року, а посередник дасть швидше" – часто лише ширма для корупції.

Тому моя позиція незмінна: спочатку треба виграти війну, а вже потім – заробляти. Війна – це взагалі не спосіб заробітку. Я тоді жорстко виступала проти надприбутків приватних кампаній в оборонній сфері, буду робити це зараз, якщо бачитиму зловживання.

– А кошти після виявлених порушень повернути можливо?

– Є такі позитивні приклади. Наприклад, ми перевіряли один із заводів. Проаналізували витратну частину і з’ясували: вони взяли аванс, але реальні витрати на виготовлення продукції виявилися меншими, ніж було задекларовано. Ми сказали: "Поверніть 450 млн грн замовнику". І вони повернули без жодних суперечок.

– Чи можна було не допустити схему зі "шлагбаумами" в "Енергоатомі", про яку ми дізнаємося вже після розслідувань НАБУ?

– Як я вже і казала: зупинити зловживання ще на старті можна лише належною системою внутрішнього контролю й аудиту на самому підприємстві.

Це – вкрай небезпечна гра. Воєнний стан закінчиться, а штрафні санкції та борги за рішеннями судів нікуди не зникнуть. Вони накопичуються підсумком, і врешті-решт це може стати катастрофою для самого підприємства.

– Ви зараз проводите аудит в "Енергоатомі" та "Центренерго". Чи є вже перші результати?

– Аудиторський звіт та акт ревізії долучені до матеріалів кримінального провадження. Відповідно до листа НАБУ, ці відомості не підлягають розголошенню. Тому, на жаль, я нічого не можу коментувати.

Що стосується аудиту і ревізії "Центренерго", то на остаточні результати ми вийдемо у червні.

– Деякі об’єкти будуються за кошти міжнародних партнерів, але потім чомусь опиняються в приватних руках. Кейс одеського "Інфоксу" з цієї серії?

– Це дуже дивна ситуація. Комунальне підприємство, яке займається водовідведенням міста, мало б бути на обліку міської ради. Але ні – воно в активі приватної ТОВки. Усі платежі містян падають не в бюджет міста, а на рахунки цієї компанії. Одеська міська рада фактично передала в оренду на півстоліття приватній компанії не лише готовий "бізнес", а й стратегічно важливий сектор забезпечення життєдіяльності міста.

Найцікавіше, що реконструкція та відбудова системи проводилися за бюджетні кошти та кредити Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Тобто міськрада за свій рахунок погасила кредит, а відремонтоване майно практично було подароване приватній компанії.

І це системна проблема багатьох міст: створюється "оператор" як цифрова прокладка, яка збирає вершки, поки громада платить за боргами.

Ще розкажу про такий випадок. У Луцьку був інвестиційний договір на будівництво елітного будинку на міській землі. Забудовник мав передати громаді 13% житлової площі. А натомість передав просто 13 квартир.

Мабуть, подумали: "Яка різниця? Число ж однакове!". От тільки 13 квартир – це майже вдвічі менше, ніж 13% від площі всього комплексу. Отака математика на користь забудовника.

– Україна отримує 50 млрд євро за програмою Ukraine Facility. Наскільки ми ефективно їх використовуємо і чи не соромно нам перед партнерами?

– Важливо розуміти: ці 50 млрд даються не просто "на товари", а на євроінтеграційні реформи. Наприклад, після прийняття Верховною Радою закону, який повертає прозорі конкурси на держслужбу, ми отримаємо транш 415 млн євро. Це плата за зміни в країні.

Звісно, частина цих грошей направлена саме на придбання товарів і виконання робіт: шкільні автобуси, ремонти лікарень, укриття. І тут ми бачимо типові українські "хвороби": бетон не тієї марки, арматури менше, ніж у звітах, або "приховані роботи", які існують лише на папері. Якщо бізнес не хоче відшкодовувати збитки добровільно – ми інформуємо Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF). І далі вже вони вирішують: приїжджати з власною перевіркою чи ні.

Про перевірки ДП

– Зараз розпочалася перевірка "Укрзалізниці". Кабмін поставив завдання з’ясувати причини браку коштів на пасажирські перевезення. Але чи не є це спробою звузити аудит, щоб не помічати схем на ремонтах, наприклад?

– Питання тарифів справді політичне. Держава дотує пасажирські перевезення, і це факт. Раніше "Укрзалізниця" балансувала і могла покривати витрати пасажирських перевезень за рахунок вантажних. Але після повномасштабного вторгнення це робити стало складніше. Але чому витратна частина "Укрзалізниці" постійно "з’їдає" доходи? Уряд поставив нам завдання не просто подивитися на тарифи, а й проаналізувати, на що вони взагалі витрачають кошти.

Ми дивимося на все: від сумнівних закупівель до експлуатації тепловозів. Це колосальний масив інформації. Ми вже роздали доручення регіонам провести "зустрічні звірки". До кінця червня матимемо майже повну картину ситуації.

– Ще одна резонансна тема – ДП "Ліси України". Після корпоратизації декларації їхніх керівників стали предметом обговорення. Звідки такі цифри?

– Ситуація в лісовій галузі показує, що корпоратизація сама по собі не ліквідовує безлад. Дійсно, ми підтвердили той факт, що виплати керівникам були по мільйону гривень в місяць. Це значно більше, аніж отримують очільники ключових держпідприємств.

А схеми там системні. Наприклад, лісгоспи здають свою техніку в оренду "дружнім" приватним фірмам за копійки, які виконують роботи з лісозаготівлі. Ми порахували: кілька таких фірм охопили майже всю Україну. У них офіційно нуль або одиниці працівників, але за паперами вони висаджують і рубають тисячі дерев. Це означає лише одне: виплати здійснюються готівкою. Гроші виводяться через ФОП, ТОВ чи ПП, платяться "в чорну" найманим працівникам, а держава, як 100% власник цього держпідприємства, недотримує значні кошти.

– Кого ще чекатиме перевірка Держаудитслужби найближчим часом?

– Ми не граємо в піжмурки – наші плани квартальні й відкриті. Зараз виходимо на Оператора газотранспортної системи та "Укргазвидобування". В енергетичному секторі накопичилося багато питань щодо ефективності використання ресурсів.

Щодо оборонного сектору – у нас у плані 92 підприємства "Укроборонпрому". Частину ми вже завершили перевіряти, інші – завершимо до кінця року.