Ринок електроенергії під час війни в Україні: головні фактори, які відлякують інвесторів

Ринок електроенергії під час війни вимушено працює в рамках цілої системи шоків та глобальних викликів.

Він, як і інші ринкові сегменти, не є виключенням. В таких самих умовах працюють і фармацевти, і виробники продовольчих товарів, хоча, звісно, кожна ринкова підсистема має свою специфіку, зокрема і ринок електроенергії.

Колись економісти Аджемоглу та Робінсон визначили два види структурних факторів, які впливають на будь-яку ринкову систему: це інклюзивні та екстрактивні інститути. Інклюзивні – максимально сприятливі для суб’єктів ринку, тобто учасників "ринкової гри". А екстрактивні – навпаки, максимально токсичні.

Загалом, екстрактивні інститути – це зовнішні впливи третіх осіб, які не можуть бути амортизовані діючими ринковими механізмами.

Проблема української економіки – це обмаль інклюзивних інститутів, таких як біржі, саморегулівні організації учасників ринку, третейські суди, ринкові медіатори, омбудсмени, та, водночас – надлишок екстрактивних інститутів, таких як суди, чиновники, податкова, митниця (звісно, у тому форматі, у якому вони існують зараз, а не абстрактно).

Розглянемо дію таких екстрактивних інститутів на прикладі ринку електроенергії

В умовах важких ударів росіян по енергетичній інфраструктурі, на ринку виникає постійний дефіцит або генеруючих потужностей, або технічних систем з передавання та розподілення електроенергії. І як це не дивно прозвучить, вплив на ціну електроенергії може бути не тільки у бік збільшення.

Під час ударів по генеруючим потужностям, може виникнути дефіцит електроенергії та зростання її ціни на основних ринкових майданчиках. Але внаслідок ударів по передавальним мережам, може виникнути технічна неможливість постачання електроенергії у певні регіони та її профіцит у місцях розміщення АЕС чи конекторів з імпорту. Тоді необхідну електроенергію просто неможливо поставити покупцю і ціна на неї може скорочуватись.

У ринкових термінах це називається волатильністю – постійною мінливістю ціни як у бік збільшення, так і у бік зменшення. І саме тому прозорі та стабільні правила гри є критично необхідними для функціонування енергоринку. Сталий розвиток енергетичного сектору можливий лише за умови наявності зрозумілих, послідовних та довгострокових правил. Інвестори готові вкладати кошти лише в середовище, де регуляторні умови не змінюються довільно та не переглядаються заднім числом. Відсутність стабільності напряму блокує інвестиції, модернізацію інфраструктури та розвиток нової генерації.

Натомість "екстрактивні інститути" у вигляді окремих чиновників та судових рішень суттєво обмежують право учасників ринку реагувати на волатильність, накидаючи їм "цінові пута".

Постанова у справі №920/19/24 встановила загальну "стелю" зміни ціни у 10% та поширила це тлумачення на вже виконані контракти 2020–2024 років.

Ретроспективні судові рішення та непередбачуване регулювання підривають довіру до держави та основи ринку. Стабільність і передбачуваність правил – базова умова інвестицій в енергетику та енергетичну безпеку держави. Практика перегляду правових і договірних умов заднім числом формує системні регуляторні ризики. Це руйнує фундаментальні принципи ринкової економіки та відштовхує інвесторів, які не можуть закласти ретроспективні ризики у свої фінансові моделі.

Чим вищий рівень непередбачуваності, тим менше міжнародних і внутрішніх партнерів готові працювати на українському енергетичному ринку. В подальшому така практика неминуче призведе до монополізації та тінізації ринку.

Водночас треба чесно сказати: відновлення енергосистеми неможливе виключно за рахунок державних ресурсів. Поточні виклики значно перевищують фінансові можливості бюджету. Для відновлення генерації, модернізації мереж та підвищення енергетичної стійкості необхідне активне залучення приватного капіталу та міжнародних інвестицій.

Без державно-приватного партнерства масштабне відновлення є нереалістичним. А партнерство можливе лише за умови прозорих, стабільних та зрозумілих правил гри. Держава повинна бути партнером, а не грабіжником бізнесу.

Окрема стратегічна площина – це децентралізація генерації

Децентралізована модель зменшує залежність від великих генеруючих об’єктів та розподільчої інфраструктури, мінімізує ризики масштабних відключень та забезпечує базову енергетичну стабільність регіонів. В умовах регулярних атак це не питання ідеології – це питання виживання системи.

Відсутність системного розвитку децентралізованої генерації створює прямі ризики дефіциту електроенергії та теплопостачання вже у наступні опалювальні сезони.

І тут виникає дисонанс. Президент та Кабінет Міністрів публічно заявляють про необхідність децентралізації енергосистеми. Але окремі судові рішення з ретроспективним характером фактично нівелюють ці стратегічні цілі. Відсутність узгодженості між гілками влади створює системну невизначеність для ринку.

Навіть в умовах надзвичайного стану ринок потребує прозорих і зрозумілих правил. Кризові умови можуть передбачати особливі механізми регулювання, але вони повинні бути логічними, однаково застосовуватися до всіх та не мати подвійних трактувань. Державне управління повинне керуватися простим принципом: чим складніші часи – тим простіше регулювання.

Відсутність реакції держави на ризики ретроспективних рішень лише посилює кризові тенденції. Вихід з ринку значної частини енерготрейдерів означатиме скорочення конкуренції та поступову монополізацію сектору. А це довгострокові негативні наслідки для економіки, тарифоутворення і, головне, енергетичної безпеки країни.

Саме тому необхідний прямий системний діалог держави з усіма учасниками енергоринку – трейдерами, генерацією, операторами систем розподілу. Ключові принципи такого діалогу очевидні:

• розвиток децентралізованої генерації;
• відсутність ретроспективного застосування норм;
• формування єдиних, стабільних та довгострокових правил роботи ринку.

Інакше вся ця історія дуже схожа на тотальну "зачистку ринку" від дрібних та середніх трейдерів. А там, де невелика кількість учасників – там і олігопольний зговір.

Питання залишається відкритим: навіщо це потрібно державі?І чи не настав час повернутися від екстрактивної логіки до інклюзивної – якщо ми дійсно говоримо про відновлення, стійкість та енергетичну безпеку України?