Блог | Закон про факторинг vs Цивільний кодекс: три потенційні колізії для бізнесу

З 30 липня 2026 року в Україні вводиться в дію Закон України "Про факторинг". Його ухвалення стало одним із кроків на шляху гармонізації українського законодавства з європейськими підходами та міжнародними правилами УНІДРУА.

Закон комплексно врегульовує факторингову діяльність, встановлює нові правила роботи фінансових компаній та покликаний зробити цей фінансовий інструмент більш зрозумілим і привабливим для бізнесу.

Водночас окремі положення нового Закону вже сьогодні викликають запитання щодо їх співвідношення з чинними нормами Цивільного кодексу України. Саме ці питання можуть стати предметом перших судових спорів після введення Закону в дію.

Розглянемо кілька найбільш цікавих із них.

Якщо договір забороняє відступлення права вимоги, чи можна його все одно відступити?

Однією з найбільш дискусійних новел нового Закону є питання договірних обмежень на відступлення права грошової вимоги.

Чинний Цивільний кодекс України, як і проєкт його нової редакції, виходить із того, що навіть якщо між кредитором і боржником існує домовленість про заборону відступлення права вимоги, укладений усупереч такій забороні договір факторингу не стає недійсним. Водночас кредитор може нести відповідальність перед боржником за порушення договірних зобов'язань.

Новий Закон України "Про факторинг" встановлює інший підхід. Він передбачає, що умови договорів, які забороняють або обмежують відступлення права грошової вимоги за договором факторингу, а також встановлюють штрафи чи інші санкції за таке відступлення, є нікчемними.

Для бізнесу це означає, що можливості договірного контролю за подальшим відступленням права вимоги можуть істотно звузитися.

Водночас практичне застосування цих норм, особливо у взаємозв'язку з положеннями Цивільного кодексу України, ймовірно, ще потребуватиме формування сталої судової практики.

Прострочені борги: купувати можна чи ні?

Не менш цікаві питання виникають щодо роботи з простроченою дебіторською заборгованістю.

Цивільне законодавство традиційно допускає відступлення як існуючих, так і майбутніх прав вимоги. Саме на цьому багато років базувався ринок придбання проблемної заборгованості.

Разом із тим новий Закон України "Про факторинг" встановлює, що предметом договору факторингу не може бути право грошової вимоги, строк виконання якого вже настав на момент укладення договору факторингу.

На практиці виникає запитання: чи означає це, що придбання простроченої заборгованості більше неможливе взагалі, чи лише виключається можливість оформлення таких операцій саме як договорів факторингу?

На нашу думку, більш обґрунтованим виглядає другий підхід. Заборона стосується саме договору факторингу як фінансової послуги, але не позбавляє сторони можливості здійснювати звичайне відступлення права вимоги відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Саме таке тлумачення дозволяє узгодити новий Закон із загальними положеннями цивільного законодавства, хоча остаточну відповідь, безумовно, формуватиме судова практика.

Чи можна окремо відступити право на штрафи та пеню?

Окремі питання можуть виникнути і щодо відступлення права вимоги на неустойку.

Новий Закон передбачає, що право вимоги щодо штрафів, пені чи інших санкцій не може бути предметом договору факторингу окремо від основної грошової вимоги.

Відповідно, забороняється відступати право вимоги щодо неустойки окремо від основного зобов’язання за договором факторингу. Якщо у кредитора є мета продати штрафи та пеню окремо від основного боргу, то це слід структурувати як звичайне право відступлення вимоги.

Водночас у цивільному праві вимоги про стягнення неустойки традиційно розглядаються як самостійні майнові права, які можуть бути предметом цивільного обороту.

Тому у цьому випадку практичне значення матиме відповідь на питання, чи поширюється встановлене Законом обмеження лише на договори факторингу, чи воно впливатиме і на інші способи відступлення права вимоги.

Хто перший зареєструвався, той і отримав пріоритет?

Ще однією новелою стало запровадження спеціального механізму визначення пріоритету між кількома факторами.

Новий Закон передбачає, що переважне право має фактор, який першим зареєстрував відступлення права грошової вимоги у відповідному Реєстрі.

При цьому вирішального значення не матиме навіть те, чи знав він про існування іншого договору щодо тієї самої вимоги.

Фактично юридичне значення державної реєстрації істотно зростає.

Для фінансових компаній це означає необхідність максимально оперативно здійснювати відповідні реєстраційні дії, оскільки саме швидкість реєстрації може визначити результат майбутнього спору між кількома претендентами на одну й ту саму вимогу.

Що це означає для бізнесу?

Новий Закон України "Про факторинг" безумовно є важливим етапом розвитку українського фінансового ринку. Водночас його практичне застосування може поставити перед бізнесом низку нових юридичних питань.

Особливої уваги вже зараз потребують:

• аналіз чинних договорів щодо наявності обмежень на відступлення права вимоги;
• робота з простроченою дебіторською заборгованістю;
• відступлення прав вимоги щодо штрафів і пені;
• своєчасна реєстрація відступлення права грошової вимоги;
• перегляд внутрішніх процедур факторингових компаній.

Висновок

Новий Закон України "Про факторинг" створює сучасну модель правового регулювання факторингової діяльності та наближає українське законодавство до міжнародних стандартів.

Разом із тим окремі його положення неминуче потребуватимуть тлумачення у процесі практичного застосування. Насамперед це стосується співвідношення нового Закону із загальними положеннями Цивільного кодексу України щодо відступлення права вимоги.

Саме тому після 30 липня 2026 року бізнесу варто уважно стежити не лише за текстом нового Закону, а й за формуванням судової практики. Саме перші рішення Верховного Суду дадуть відповідь на багато питань, які сьогодні залишаються відкритими, та визначать, наскільки передбачуваним і ефективним стане нове регулювання факторингу в Україні.