Блог | Нові правила для АРМА: чи стане реформа реальною зміною для бізнесу

Уряд завершив нормативне оформлення реформи Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Після оновлення профільного закону Кабмін затвердив пакет підзаконних актів, які деталізують порядок відбору управителів арештованого майна, механізми контролю за їх діяльністю та правила формування вартості послуг. Якщо раніше йшлося про загальні принципи перезавантаження системи, то тепер мова йде про конкретні алгоритми роботи.

Одним із перших практичних кроків стало запровадження диференційованого підходу до активів, що передаються в управління. Замість універсальної процедури тепер враховується складність та економічна вага об’єкта:

• Для активів, які не потребують складного операційного супроводу, передбачено більш оперативну процедуру визначення управителя.
• Натомість у випадках, коли йдеться про підприємства або значні корпоративні права, застосовується розширений механізм із залученням спеціалізованої комісії.

Такий підхід виглядає логічним: управління невеликим об’єктом і управління діючим бізнесом – це різні завдання, які вимагають різного рівня експертизи. Саме диференціація дозволяє уникнути формального підходу та залучати профільних управителів до складних активів.

Другим ключовим елементом реформи стала формалізація оцінювання ефективності управління. Затверджено порядок, що визначає критерії, за якими аналізуватиметься робота управителів. Відтепер "ефективність" має отримати вимірюваний характер, а не залишатися оціночним поняттям.

Крім того, встановлено порядок розрахунку очікуваної вартості послуг з управління активами, що має наблизити процедури до стандартів публічних закупівель. Це важливо, адже прозорість управління неможлива без прозорого ціноутворення.

У теорії вибудовується системна модель: конкурс – професійний відбір – контроль – фінансова прозорість.

Однак саме на цьому етапі виникає складніше питання – чи не створює нова модель ризик концентрації повноважень?

Попри оновлені процедури, прийняття ключових рішень щодо визначення управителя, оцінки ефективності та продовження або припинення договорів залишається в межах одного інституційного центру – АРМА. Навіть за наявності комісійних механізмів саме Агентство фактично організовує та адмініструє процес.

І саме тут проходить тонка межа між регулюванням і потенційною дискрецією.

Україна та ЄС: у чому різниця моделей

Якщо порівнювати українську модель із європейськими підходами, відмінність полягає не стільки в самих процедурах, скільки в інституційній архітектурі.

В Україні АРМА одночасно організовує конкурс, визначає критерії, формує комісії та ухвалює фінальні рішення щодо управителя. Навіть за наявності колегіальних механізмів центр адміністрування процесу залишається єдиним.

У країнах ЄС модель побудована інакше:

• В Італії рішення щодо управління конфіскованими активами приймаються у тісній взаємодії з судовою системою, а ключові кроки супроводжуються багаторівневим погодженням.

• У Франції агентство з управління активами функціонує в системі постійного фінансового аудиту та судового контролю.
• У Нідерландах значна частина рішень щодо активів пов’язана з прокуратурою та судовими органами, що створює баланс між адміністративним і процесуальним контролем.

Європейський підхід базується на принципі стримувань і противаг: адміністративний орган не є єдиним носієм дискреції.

Українська модель наразі робить ставку на процедурну деталізацію всередині одного органу. Це може працювати ефективно – за умови прозорості, відкритості конкурсів і реального механізму оскарження. Але саме концентрація повноважень без достатнього зовнішнього балансу є тим фактором, який викликає найбільші запитання з боку бізнесу.

Для потенційних управителів нові правила означають підвищення вимог до професійної спроможності та посилення конкуренції. Для бізнесу, активи якого можуть передаватися в управління, – шанс на більш структурований і передбачуваний механізм взаємодії з державою. Але водночас і потребу уважно стежити за практикою застосування цих норм.

Реформа АРМА перейшла з площини декларацій у площину практичної імплементації. І саме тут починається найскладніший етап. Бо чітко прописані процедури ще не означають їх однакового та неупередженого застосування.

Якщо нові механізми працюватимуть формально або вибірково, це лише поглибить недовіру бізнесу до системи управління арештованими активами. Якщо ж буде забезпечено реальну конкуренцію, прозорість прийняття рішень і незалежний контроль – реформа справді може стати інституційним переломом.

Головний тест для нової моделі – не кількість прийнятих постанов, а рівень практичної неупередженості та відкритості. Саме це визначить, чи стане оновлення АРМА кроком до європейських стандартів управління активами, чи лише черговим нормативним перезавантаженням без системної трансформації.