Блог | Майбутнє за НПФ: чи зможе Україна застосовувати іноземний досвід для перезавантаження пенсійної системи
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Наприкінці березня 2026 року в Україні 889,2 тис. осіб офіційно були учасниками 47 діючих недержавних пенсійних фондів. Загальна вартість активів в цих НПФ становила 7,07 млрд грн. Для розуміння: загалом в Україні наразі зареєстровано 54 фонди. Такі дані опублікував НКЦПФР.
Цифри виглядають цікаво. Але якщо поділити активи в НПФ на кількість учасників, вийде близько 8 тис. грн на одну людину. Для системи, яка має працювати на десятиліття, це поки дуже скромний масштаб.
І тут є ще один важливий нюанс: активи НПФ зростають значно швидше, ніж кількість учасників. За рік загальна вартість активів збільшилася на 19%, тоді як кількість учасників – лише на 0,2%. Тобто грошей у системі стає більше, але нових людей вона залучає дуже повільно.
НПФ в Україні: інституційна основа є, масової участі бракує
Певні позитивні сигнали все ж є. Наприклад, пенсійні внески від фізосіб за рік зросли на 27,9%. Це може свідчити про певне пожвавлення індивідуальної участі, хоча поки не означає, що система стала масовою. Але основну частину внесків усе ще забезпечують юрособи – 71,8% загальної суми. Тобто ринок НПФ в Україні поки більше тримається на корпоративній участі, ніж на масовій індивідуальній пенсійній культурі.
Ще один важливий момент – структура активів НПФ. Станом на 31 березня 2026 року в активах українських НПФ переважали:
- державні цінні папери – 49%;
- грошові кошти на банківських рахунках – 39,9%;
- облігації підприємств – 8%.
Значно меншими були частки:
- банківських металів – 0,8%;
- фінінструментів іноземних емітентів – 0,6%;
- дебіторської заборгованості – 0,6%;
- акцій українських емітентів – 0,5%.
Така структура виглядає логічною: пенсійні кошти не мають працювати як швидкі спекулятивні гроші, адже їхнє головне завдання - збереження, помірне зростання і довгострокове накопичення.
Також важливо розуміти, що недержавний пенсійний фонд – це не просто "скарбничка", куди людина щомісяця відкладає гроші. Це фінансова інституція, яка має управляти ризиками на десятиліття вперед. Бо людина, яка сьогодні робить внесок у 25 чи 35 років, очікує отримати результат через 20-30 років. А за цей час можуть змінитися інфляція, ринки, технології, правила регулювання і навіть сама структура економіки. Саме тому питання НПФ – це не лише про пенсію. Це про довіру.
НПФ народжується не з обіцянок, а з контролю
До речі, про довіру. Хоча довіра важлива, але контроль надважливий. Європейський досвід показує, що розвиток недержавного пенсійного забезпечення потребує не лише наявності пенсійних фондів, а й постійного нагляду за їхніми ризиками. У ЄС професійні пенсійні програми, пов’язані з роботодавцем або професійною діяльністю, функціонують через так звані IORPs – це установи, через які працівники накопичують пенсійні кошти в межах цих програм.
При цьому EIOPA – Європейське управління по страхуванню та пенсійному забезпеченню – щоквартально оцінює ризики цього сектору – від ринкових, кредитних і ризику ліквідності до ESG- та кіберризиків.
Останній IORP Risk Dashboard за квітень-2026 показує: сектор загалом зберігає стійкість, але ринкові ризики залишаються помітними на тлі геополітичної нестабільності. Крім того, у 2025 році EIOPA провела стрес-тест професійних пенсійних фондів. Простими словами, перевіряли, чи зможуть фонди швидко виконати свої фінзобов’язання, якщо на ринку різко зміняться процентні ставки та виникне потреба у додаткових ліквідних активах. Результати підтвердили, що сектор має запас міцності, але водночас показали: пенсійні фонди мають постійно стежити не лише за прибутковістю, а й за ліквідністю – тобто здатністю виконувати зобов’язання у стресовий момент.
Загалом треба розуміти: розвиток цього ринку важливий не тільки для майбутніх пенсій, а й для економіки загалом. Якщо пенсійні фонди зростають, вони можуть ставати джерелом довгострокового фінансування для держави, бізнесу та інфраструктурних проектів. Але для цього потрібні три речі: довіра людей, якісне регулювання і достатньо надійних інструментів для інвестування.
Поки що український ринок НПФ виглядає саме як ринок з потенціалом. Інституції є, активи є, учасники є. Але головної складової ще бракує – масової довіри і відчуття, що це справді працює.
Як працює автозалучення: міжнародний досвід
Досвід інших країн показує: масовість з’являється не тоді, коли людей просто закликають самостійно накопичувати на пенсію, а тоді, коли участь у системі стає простою і зрозумілою. Як приклад, я часто наводжу Польщу, де програма капітальних планів працівників працює за логікою auto-enrolment: працівника автоматично підключають до системи, але він має право відмовитися.
Ще показовіший приклад – Велика Британія. Там automatic enrolment фактично перетворив пенсійні накопичення через роботодавця на стандартну трудову практику. У 2024 році 89% працівників, які відповідали критеріям програми, вже заощаджували через workplace pension. Це 21,7 млн осіб. А загальний обсяг щорічних пенсійних заощаджень таких працівників досяг 149,7 млрд фунтів.
Схожим шляхом пішла й Ірландія, яка з 2026 року запускає систему автоматичного пенсійного залучення для працівників, які ще не мають додаткової пенсійної програми через роботодавця. До неї автоматично включатимуть працівників віком від 23 до 60 років із доходом понад 20 тис. євро на рік. Логіка така сама: якщо людина не накопичує сама, система має допомогти їй зробити перший крок.
Це чіткий сигнал для України: звичайні недержавні пенсійні фонди ніколи не стануть масовими, якщо людині доведеться самотужки шукати компанію, розбиратися в правилах, рахувати ризики та щомісяця не забувати перераховувати гроші. Там, де реформа вдалася, держава та роботодавці взяли цю рутину на себе. Вони автоматично підключають працівника до системи, але залишають людині право вибору.
А що в Україні: як зробити пенсійні накопичення рутиною
Для України запуск автоматичних накопичень – це вже не теорія, а питання виживання, адже солідарна система (перший рівень) перебуває під сильним демографічним та фінансовим тиском. Саме тому ми пропонуємо впровадити другий (накопичувальний) рівень за прикладом польської системи auto-enrolment. Цей крок дозволить нарешті перейти від нинішнього скромного формату добровільних НПФ (третього рівня) до масштабної та зрозумілої кожному багаторівневої моделі.
Проте я чудово розумію: щоб ця модель запрацювала, однієї автоматизації замало – людям потрібні залізобетонні гарантії. Українці мають бачити реальний захист власних заощаджень. Ми зобов'язані впровадити жорсткий європейський нагляд за ризиками та прозорі інструменти інвестування. Тільки через таку безпеку та прозорість ми повернемо довіру людей і збудуємо сучасну пенсійну культуру.
Важливо зрозуміти, накопичувальна пенсійна система – це також про зміну звичок, коли відкладати на пенсію стає так само природньо, як отримувати зарплату. База у вигляді НПФ в Україні вже є, але тепер важливо запустити модель, де накопичувати гроші буде дійсно просто, безпечно та вигідно для кожного громадянина.
