Блог | Конкуренція за своїх: звабити й не злякати

Як повідомило МЗС, за кордоном через війну нині перебувають близько 8 мільйонів українців. 

Держава вже стикається з дефіцитом робочої сили в багатьох галузях; водночас саме люди стануть головним ресурсом для майбутньої відбудови зруйнованих міст, розвитку бізнесу та наповнення державного бюджету.  Експерти зазначають, що після завершення активної фази війни процес повернення не буде миттєвим: для багатьох сімей вирішальними факторами стануть стабільність, наявність житла, можливість працевлаштування та доступ до освіти для дітей.

Однією з несподіваних проблем стало те, що українські біженці виявилися затребуваними на європейських ринках праці. За кілька років перебування за кордоном багато громадян встигли вдало інтегруватися в цілком нове середовище, вивчити мову, знайти роботу й стати важливою частиною місцевих економік.

В МЗС прямо визнають, що зовсім не всі країни зацікавлені в масовому поверненні українців. Багато держав отримали кваліфікованих працівників, які допомагають компенсувати дефіцит кадрів у різних сферах – від медицини та освіти до будівництва та промисловості.

Саме тому Україна фактично буде змушена конкурувати за своїх громадян, пропонуючи їм привабливі умови для повернення та подальшого життя вдома, і одним із напрямків цієї роботи є створення фінансових механізмів підтримки тих, хто вирішить повернутися.

Приміром, в МЗС розповідають, що Швейцарія, якій українці, навіть здатні працювати, не дуже потрібні, вже реалізує для них спеціальну програму, що передбачає фінансову допомогу на повернення, компенсацію витрат на дорогу та підтримку з орендою житла після приїзду. 

Тож Україна веде перемовини як із європейськими інституціями, так і з урядами окремих країн щодо можливості запровадження подібних механізмів.

Комплексна система адаптації для тих, хто повернеться, може включати, зокрема, допомогу з працевлаштуванням, перекваліфікацією, відкриттям бізнесу та забезпеченням житлом.

При цьому статистика також показує поступове збільшення кількості іноземців, які отримують дозволи на роботу в Україні. Якщо у 2024 році таких дозволів було видано близько 6 тисяч, то у 2025 році вже понад 9 тисяч. 

Втім, у 2021 році, цей показник сягав 22 тисяч, але навіть така цифра - аніщо в порівнянні з 8 мільйонами.

Однак у разі невдачі з поверненням своїх - все може швидко змінитися.

Посилаючись на Мінсоцполітики, пишуть, що у 2050-му році в Україні своїх залишиться взагалі лише 25 млн, включаючи в основному непрацездатних -

внаслідок, до речі, не тільки загибелі під час війни й неповернення після війни, але й додаткового виїзду ще пізніше, а також інших сучасних демографічних факторів: віку/народжуваності/смертності.

Активно вже називають і найреальніші країни, що мають стати джерелами необхідної нам у такому разі трудової міграції - 

азійські Бангладеш (навіть частіше за майже півторамільярдну Індію), Індію, Пакистан, а також африканські Кенію й Ефіопію, 

рідше - азійські Непал, М’янму, Таїланд, Лаос, Камбоджу, а також латиноамериканські Колумбію й Гватемалу.

Ну а з урахуванням зовсім інших традиційних демографічних особливостей відповідних націй-"донорів" (звичайно, у трудовому, а не фінансовому сенсі) шановних запрошених гостей з часом стане в нас значно більше за сучасні нації України.

Ще до повномасштабної війни щільність населення в нашій країні складала близько 70 осіб на квадратний кілометр, а, наприклад, у тій самій Бангладеш цей показник складає зараз десь 1150, тобто у 16 з гаком разів більше, що, безумовно, само собою ще нічого не означає, але ж каже про певну різницю у здатності заповнювати собою простір.

"Генерали" податкових кар’єрів, агов! Замислиться. Або вивчайте бенгальську…