5600 км навколо України - на милицях

772
5600 км навколо України - на милицях

Олександр Мазуренко з Донецької області відправився в дорогу ... на одній нозі

Колишній шляховий майстер з Донецької області, який вісім років тому втратив праву ногу, на милицях мандрує навколо України. А це немало - 5600 кілометрів. За один день йому вдається подолати 25-30 кілометрів. Долоні Олександра давно перетворилися на суцільні мозолі, але він не здається. ПРАПОР ВИКРАЛИ ЧЕРЕЗ ТРИ ДНІ Хоча іноді, зізнається, буває моторошно, коли на трасах повз нього пролітають фури. "Постійно дивлюся в очі смерті, - каже 54-річний мандрівник. - Але я повинен бачити, як живе моя країна, якою мовою розмовляє". - шовіністського сили твердять, що російська мова зазнає утисків в Україні, - говорить він. - Як гноблять, коли лише третина українців ще не забула рідну мову? Цього я стерпіти не міг. І вирішив обійти всю країну і показати, що на Донеччині є українці і патріоти. Сам Олександр Мазуренко більшу частину життя розмовляв російською мовою. Проте любов до українського, як це не тривіально, повернув Тарас Шевченко. Це сталося в 1981 році. Того вечора Олександр побачив у газетному кіоску портрет Шевченка на обкладинці журналу "Всесвіт" у виконанні невідомого польського художника. - Купив той журнал заради портрета, - згадує наш співрозмовник. - Вже дуже він мені сподобався. Але з цікавості почав переглядати розповідь Шевченко. Читав буквально по складах. Стало так соромно! Адже раніше я жив у селі і навчався в українській школі ... У 1991 році в день народження Шевченка я підняв жовто-блакитний прапор над своїм будинком. Цей вчинок викликав ефект бомби. Зупинялися автобуси, люди вибігали подивитися, як майорить "бандерівський" прапор. Його викрали через три дні. Для цього злодіям довелося залізти на самий верх мого будинку. І зараз в маленькому містечку на Донеччині жовто-блакитний прапор у свята вивішує тільки моя сім'я. ДРУЖИНА ховати МИЛИЦІ Вісім років тому з Олександром трапилася трагедія: поспішивши перебігти залізничну колію перед поїздом, він втратив праву ногу. - У лікарню дружина часто приносила мені свіжі газети , - розповідає Олександр. - В одній з них прочитав, що якийсь Анатолій Матвієнко пішки вирушив з Києва до батьківського порогу у Вінницькій області. Я до того часу моторошно сумував. Адже втратив ногу, роботу, а значить, кошти для існування своєї сім'ї. На душі було дуже нелегко. Але, прочитавши замітку про Анатолія, якось навіть піднісся духом. Ідея подорожі по Україні повернула мене до життя. У той рік Олександр Мазуренко пройшов 1600 кілометрів за 72 дні. Зізнається, що було важко. Його двічі грабували, доводилося навіть голодувати. Якось навіть сів біля дороги і заплакав від відчаю. У той момент вирішив все кинути. Але потім стало за себе соромно, тому за допомогою людей продовжив подорож. - Але ніколи б не подумав, що незабаром знову понесе мандрувати, - усміхається Олександр. - Мабуть, у мене розвинулася "альпіністська хвороба" - взяв одну вершину, хочеться піднятися на іншу. Дружина, звичайно, не відпускала, ховала милиці, не давала грошей на дорогу. Але я вже не міг сидіти на місці. Склав маршрут, змайстрував візок і відправився в подорож. Цього разу з Олександром Мазуренко не сталося жодної неприємності. Хіба що "полетіли" підшипники на візку. Поломку швидко усунули на одному з заводів. Мандрівник почувається добре, хоча йти на милицях, особливо буковинськими пагорбами, непросто. НА ГОВЕРЛУ піднімаємо НАВКОЛІШКИ Маршрут Олександра пройшов і через Канів. До речі, свою подорож Олександр присвятив Олексію Гірнику, який у 1978 році на могилі Шевченка розкидав тисячі листівок і підпалив себе. Таким чином чоловік висловив свою незгоду проти русифікації України. У Олександра Мазуренко є копія цих листівок, яку він носить із собою. На Канівському пагорбі він узяв трохи землі, яку потім висипав на могилі Олексія в Калуші. Побував він також і в хаті, де жив Гірник. - Там мені подарували дуже цінну річ - вишиту сорочку, яку Олексій Гірник одягав лише по святах, - продовжує Олександр. - А 23 серпня я здійснив підйом на Говерлу. Оскільки там дуже крутий схил, мені довелося пересуватися на колінах. Добрався наверх за три години і двадцять хвилин. Кажуть, що і здорові люди піднімаються на Говерлу не набагато швидше. Мандрівник каже, що на власні очі переконався, що люди по всій Україні однакові і їх намагаються поділити штучним шляхом. - Правда, деякі регіони України відрізняються істотно, - додає наш співрозмовник. - На Сумщині села бідні. Люди важко працюють і ледве виживають. Зате Львівщина, Волинь та Івано-Франківська область виглядають багато. І Буковина також. Мене вразили тамтешні Мамаївці - таке враження, що це не село, а ціле місто. У Банилові я виступив на шкільній лінійці і прочитав учням свої улюблені вірші. За 2600 кілометрів шляху з Олександром траплялися пригоди. Одне з них - трагікомічне. Зазвичай мандрівник стирав речі і мився в ставку. Зайшов один раз у воду по шию, намилив голову і раптом відчув, що все тіло хтось кусає. Коли Олександру вдалося вибратися на берег, його тіло було всипане п'явками. Щоранку Олександр Мазуренко запрягається в саморобну візок-хатинку і вирушає на зустріч з новими людьми. Раніше він ночував у поле, накрившись клейонкою, але тепер добрі люди екіпірували його повністю - подарували намет і мобільний телефон. Попереду у мандрівника ще кілька місяців шляху і три тисячі кілометрів.

Ігор КРАВЦІВ, "Сегодня"

http://today.viaduk.net