Фірма "Луї Віттон" шила сумки з людської шкіри. Фото

| (Фото: rusarchives.ru)

Відео дня

Вам не спадало на думку, що світ після трагедії 11 вересня не змінився? Змінилася Америка, велика частина населення якої і не здогадувалася, що терористи можуть до них дістатися. Кілька тижнів тому президент Буш вкотре серйозно пояснив громадянам країни, що "океан Америку більше не захищає". Дивно! Я думав, що велика вода перестала захищати США з часів другої світової війни. Наприклад, після удару японців по Перл-Харбору 7 грудня 1941 або після масової висадки нацистських диверсантів з підводних човнів в Нью-Йорку та Флориді в 1941 і 1942 роках. На землі багато людей, які з тих чи інших причин погано знають історію і мало стежать за подіями у світі. Це не означає, що вони ущербні або дурні. Велика частина з них зайнята своїми проблемами, і їм немає ніякого діла до копання в історичних довідниках. Ну кого з стурбованих шопінгом жителів Росії чи Японії цікавить, що компанія "Луї Віттон" (чий фірмовий гасло "За дві сумки в руки") під час другої світової активно використовувала людську шкіру для виробництва своїх всесвітньо відомих виробів. Купуйте "мерседеси" навряд чи приходить на розум, що ця фірма успішно виконувала замовлення рейху на поставку обладнання для газових камер.

Навіщо простому біржовому брокеру чи середнього фермеру знати про монстрів типу Арафата, якого виплекав колишній СРСР. Або, наприклад, про те, що радянська розвідка передавала гроші баскської терористичної організації ЕТА в лісі, на кордоні Португалії з Іспанією.

| (Фото: rusarchives.ru)Кому цікаво, що СРСР, а потім і Росія майже півстоліття постачають зброю Сирії, яке вбивало і вбиває ізраїльтян? При цьому саме Радянський Союз найбільше наполягав на створенні єврейської держави в 1948 році. Лише кілька днів тому Москва заявила про відмову продавати сучасні види озброєння режиму Асада. (Певне, старі можна.) Незважаючи на нещодавні заяви міністра оборони Сергія Іванова про те, що Дамаск не поставляв російську зброю "Хезболлі". Навряд чи комусь з трудівників лісової промисловості або шахтарям цікаво знати, чому президент Путін нещодавно назвав керівництво в Тегерані "нашими іранськими друзями". У той момент, коли Вашингтон, європейські столиці і Єрусалим вважають його своїм головним ворогом. Мало хто буде вникати в історію пронацистських заяв Джозефа Кеннеді, посла США у Великобританії (з 1937 по 1940). Батька вбитого в Далласі президента країни Джона Кеннеді. Або розбиратися в причинах рішення президента США Франкліна Рузвельта не пускати в Штати корабель з німецькими євреями. Вони повернулися до Німеччини і, природно, зникли в концтаборах. Або вивчати під мікроскопом історію організованого ЦРУ перевороту в Ірані, що привів до влади сім'ю Пехлеві. Її, в свою чергу, повалили релігійно стурбовані громадяни з іншої сім'ї - фанатично налаштованих мулл. Народженої дитини назвали Ахмадінежадом. "Хлопчик" зріс поганим.

| (Фото: time.com)Світ не змінився після подій 11 вересня 2001 року. Глава кожної країни, неважливо, Росія це, США або Франція з Іспанією, хочуть продати своєму політично пасивного населенню власний варіант боротьби з тероризмом. Вказати на обраного тільки ними ворога. Дати свої історичні паралелі і перспективи, про вірність яких основній масі громадян замислюватися колись. Тому стурбовані тероризмом глави різних країн ніяк не можуть домовитися про стратегію і тактику спільних дій. Інакше навіщо прем'єр-міністр Іспанії Сапатеро, після вибухів потягів у Мадриді, майже всю війну Ізраїлю з "Хезболлою" проходив у арафатці? Або чому Путін, після трагедій у Беслані і Норд-Ості, чи Буш, після подій 11 вересня, або країни ЄС , що відстоює з мечем західні цінності в Афганістані, вирішили припинити знищення Ізраїлем "Хезболли"?

| (Фото: liter.kz)Мамонти, як відомо, вимерли від того, що вирішили розмножуватися, ляскаючи один одного по плечах. Таких жестів у президентів та прем'єрів різних країн у надлишку. Не проходить і тижня, щоб хтось із них дружньо НЕ поплескав по цій частині тіла іншої. На цьому, власне, все і закінчується. Наші начальники навряд чи зможуть домовитися між собою про те, хто є справжнім ворогом і що з ним потрібно робити. Тому якщо ми й зникнемо, то не тому, що не знаємо про події у світі та його історії. Скоріше тому, що живемо різним життям з нашими лідерами. Ми злегка пожвавлюються тільки тоді, коли потрібно цих хлопців вибирати. А потім, за давньою звичкою, погоджуємося з тим, що їх і наше життя проходитимуть в різних вимірах. Автор - спеціальний кореспондент ВД "Коммерсант" у Вашингтоні