Прийміть участь
в розіграші
планшету Взяти участь
Приз
КияниМедОбоз

/Блоги - City

Як я мріяла про той Київ! Для мене це був як Нью-Йорк

10.5т

Три роки я не була в Києві.

Пам'ятаю, як прощалася з містом на Оболонській набережній, сиділа на камінці біля води і слухала Дніпро. Приємний баритоном він казав мені, що ми ще побачимось.

Це було вже після літа і смерті моєї дорогої мами-свекрухи. Власне, ми повернулись до Львова, щоб бути ближче до Костіного тата, розділивши з ним втрату. Та й причин залишатись не було - ми вже обоє на той час працювали вдома, Матвій не любив школи, квартири своєї не було. А у Львові була.

За день до виїзду, я розридалась на тих нескінченних сумках, як мала дитина. Так не хотіла їхати. Голова впевнено аргументувала, а серце просто плакало.

Київ манив мене ще зі студентських літ. Як місто можливостей та свободи. Майже, як Нью-Йорк))

Вперше поїхала у столицю з однокурсницями після 2 курсу, здається, на практику. Потім наступного року знову.

Пам'ятаю, як пішли з подругами серед ночі в супермаркет в атласних піжамках на бретельках - серце калатало від кайфу, що тут тебе ніхто не знає, а отже "можна".

І як опівночі десь в переході чекала на темношкірого хлопця, з яким познайомилась вдень і який призначив зустріч, але не прийшов. Я обідилась, бо чесно планувала з ним просто поспілкуватися))

Так само , як із тими хлопцями, що запросили нас на морозиво у свою квартиру і ми пішли. Так наїлися того морозива, що заледве повтікали звідти.

Вже пізніше я дізналася, що якщо хлопець десь на Хрещатику каже "девушка, я пришел вас соблазнять", то швидше за все це пікапер, який направду спокушає та додає тебе до свого списку, а не твій єдиний та неповторний.

Якісь ангели берегли наші пусті голови кожного разу рятуючи з дурних пригод.

Як я мріяла про той Київ.

Поки не випала нагода переїхати. Нас обох з чоловіком запросили на роботу в газету. Матвійкові тоді було 2.

6 років. Активних, живих років нашого професійного та особистого росту. Час, коли я вперше дізналася про такі слова, як енергія, чакри, езотерика, медитації.

Коли мало не розлучилися з чоловіком, поки не дійшли до висновку, що шлюб сам по собі довго міцним не буде і треба щось робити, аби його зберегти. Зрозуміли, що треба домовлятися, як партнери, треба говорити і бути максимально відвертим. Треба давати свободу один одному і можливість бути собою. Ніби банальні речі, але дійшли ми до них тернистою дорогою.

Недавно говорили з Костею, що вдома маємо мало друзів, як же так сталося? Тепер знаємо. Бо вони в Києві( Бо той час, коли ми живемо у Львові - це період гніздування, вагітності, народження Івана, приходу Уми. Все з дітьми, все в дім.

Домовились потрошки вилазити зі скарлупи і зміцнювати спілкування зі "своїми" людьми.

Може переїхати знову у Київ?

Напевно вже ні. Якщо й переїжджати, то кудись в іншу країну.

А Київ нехай збережеться в пам'яті вітерцем свободи, шумом коліс велосипеда по набережній, довгими філософськими розмовами з друзями-однодумцями, шумним Майданом, що 10 хв від дому на метро і телефонними розмовами з мамою: - Та шо ви там сидите в тому Києві, Олю?!

- Бо нам тут добре, мамо.

Нам тут добре.

Читайте всі новини по темі "родина" на сайті "OBOZREVATEL".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

0
Коментарі
3
0
Смішно
17
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги