Про справжній Львів

16,5 т.
Про справжній Львів

Коли мені кажуть, що Львів - то така романтика, така вишуканість, таке все тут паризько-віденське і все в нас через прошу-перепрошую, то я тільки посміхаюся. Коли кажуть, що в нас тут мамзелькам джентельмени "цілують ручки" і гречно відчиняють двері,то я вже сміюся вголос.

Марта Госовська

Бо Львів не тільки і не завжди такий. Він такий батярський, іноді простакуватий,як маленьке дівча наквацяне маминою помадою і вбране в бабусині криноліни. Львів такий безпосередній, не прилизаний, він як невмілий кніксен провінційної панночки, а не зграбні реверанси расових аристократок. І разом з тим такий зворушливий і милий. От дивіться самі:

Елегантна пані, у високих рукавичках і ядучо рожевій шалі, обурено траскає дверима таксі. І вигукує на всю Коперніка: "Прошу пана, то є немилосердно! В сраці я мала той ваш сніг, щоб до Зеленої за 80 грн їхати!"

Продавчиня Марія важить печиво "Марія" і паралельно веде перемовини з комунальниками. Через прочинені двері. Через шум машин. Через пелену снігу і дощу. Вони фарбують труби - так, так, під дощем і снігом, курять і фарбують у такий непомильно комунально синій колір Продавчиня Марія каже до мене: "Дитинцю, закрий вушка, зара я їм скажу пару слів". І каже:

- Та до курвої мами, що то за срачкуватий колір? Насирматри такі ремонти, як п'яний сцяв, так ти ремонтуєш! Та то всьо облізе, скорше ніж нам всім повилазе. Ну, та до холєри ясної, Паска скоро, а ту такий срач розвели!

Я питаюся, чи можна вже відкривати вушка.

- Можна, - каже Марія медовим голоском, - дитинцю, можна. Сімнадцять гривень сорок копійок, моя солодка.

Бо Львів - то не тільки фестиваль пряничків і хіпстерські кафе, то, як казала моя бабця: "Jak si bawic, to si bawic, portki sprzedac, frak zastawic".

Lviv.City