Культові місця Києва: подвійна половинка

Культові місця Києва: подвійна половинка

Подвійна половинка. Так я вирішила назвати свої спогади про культові місця, де вирувало справжнє київське життя.

Отже. Подвійна половинка.

У центрі Києва було п’ять чи шість культових місць, де ми пили каву. Ми – це просунута, не "золота", а саме просунута молодь 70-х та 80-х років. Бо "золоту" ми зневажали, це були переважно комсомольські діячі у дешевих костюмах та дурних краватках або синки партійних бонз у джинсах за 180 карбованців.

Тоді не було пабів, ресторанчиків чи клубів. Тоді були генделики, бруднуваті кафе та гастрономи із ложкою для розмішування цукру, прив’язаною до кавового апарату, та чашечками з відбитими ручками, щоб не вкрали.

Місце перше - гастроном на вулиці Заньковецької. Він був моїм улюбленим, бо недалеко знаходилась також культова в ті часи школа, в якій я провела 10 років і було тут якось по-домашньому. Школа була культовою, бо знаходилась одна українська в оточенні кількох російських, носила ім’я Лесі Українки, називалась "українсько-англійська" і вчилися там переважно дві соціальні групи: дітки партійних високопосадовців або малі нащадки української технічно-медично-філологічної інтелігенції.

А тодішня інтелігенція каву вважала якоюсь особливою формою прихованого протесту. Ну, не чай же із блюдечка пити? Одразу біля гастроному темніла підворітня, куди можна було зайти вглиб і там на цементному високому бордюрі ми ставили чашки з кавою та могли курити подалі від людського ока. У черзі за кавою вистоювали від 30 хвилин до години. За цей час можна було перетерти всі новини з подругою, взимку нагрітися, перебачити весь театр Франка, консерваторію та жевжиків у вузьких штанах з найближчих НДІ (науково-дослідних інститутів), які також хотіли косити під просунутих. Поети, художники, актори, режисери, які зараз мають світове ім’я – всі стояли у цій черзі.

Пам’ятаю, як пропливав найкращий Ріголетто київської Опери з неповторною усмішкою в "лакіровочках", як махав руками нащадок корифеїв, який так налякав київську театральну публіку своїм новаторством, що й досі ніякого новаторства у нас не видно, але який поставив тоді феноменальну п’єсу за Винниченком на малій франківській сцені. Згадую геніального Тевьє із тембром голосу, який ще не скоро у нас з’явиться, височенного, з розкішною шевелюрою, красеня Енея і неперевершеного, маленького, кругленького й смішного Швейка. Я, між іншим, й досі не зустрічала людини, яка б геніальніше розказувала анекдоти, навіть не смішні, як цей теперішній слуга народу.

Особливим щастям вважалося побачити когось свого за людину – дві до кінця черги. Тоді ти зневажливо обходив цю чергу і махав рукою – мені дві (три, чотири або й п’ять, залежно від кількості друзів на вулиці) "подвійні половинки".

О! Ці "подвійні половинки"! Лише якийсь "без понятія" провінціал міг замовити просто каву. Чашечка кави коштувала 14 копійок, доза кави плюс доза води. А "подвійна половинка" – це було дві дози кави у дозу води, виходило 28 копійок. Всі кияни замовляли лише "подвійну половинку".

Якщо ми з подругою збирались у подорож, то ми завжди із сумками зустрічалися на Заньковецької, а вже тоді їхали на вокзал. І навпаки, після вокзалу перлися на Заньковецької, а вже тоді – по домам. Каву варила жінка бальзаківського віку із "формами". Вона була нетиповою продавчинею гастроному, красива, з плавними рухами і шляхетна, вона всіх знала: коли ти з нею вітався, а вона відповідала кивком голови, то якось виростав у власних очах – тебе тут впізнають.

Коли я вперше побачила на місці гастроному на Заньковецької якийсь новий сяючий магазин із швейцарськими годинниками, у мене було таке відчуття, ніби в мій графський будинок вдерлися немиті червоноармійці і потоптали все своїми брудними чобітьми… У цю підворітню я з того часу жодного разу не заходила.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Kyiv.City