Блог | Чому дитина стає "проектом"
Я думала, що мої діти геніальні, а вони - звичайні. Ця фраза мене вбила наповал.
Мені часто доводиться спілкуватися з батьками дітей, всяке доводилось чути: про скрипку з 3 років (щоб виріс Паганіні), про гімнастику по два рази на день (щоб не було сколіозу), про уроки іноземної з шести місяців (тут я не знаю, яка була мета). Але от такого не чула ніколи.
Мама розпачала, що дитя "підвело" і "не виправдало інвестицій". Розумієте? Діти - це тепер такий довгостроковий вклад, який треба щодня поповнювати - часом, зусиллями, грішми, увагою - щоб потім отримувати 300 відсотків річних і всім показувати фото кровиночки, якій тисне руку сам Дональд Трамп. Ні, не тисне руку, а стоїть перед нею на колінах. Так краще. Так не розчарує.
Кровиночка не набрала "максимум" балів. Розумієте? Тільки максимум - задовільно. До позначки "добре" взагалі не дотягнутись.
"Мене ніколи не хвалять за золоті медалі, - це вже пряма мова дитятка, - це ж нормально. Я завжди можу краще." Краще за кого? За Ілона Маска? За однокласників? За вчителів? На це дитятко відповіді не має - просто повторює прописну істину, викладену до голови батьками, що завжди треба краще.
Діти живуть з думкою, що в них "вклалися", що турбота і опіка - "вартує", що вони - "проект", а не безумовно люблена дитина. Комерціалізація стосунків батьки-діти, так, знаю, про це зі всіх рупорів горланять. Просто почути таке вживу - моторошно. Моторошно, що дітьми "міряються" і спілкування переходить у площину гонитви за олімпійським золотом. А це доречно хіба на стадіоні.
