Блог | Що буде після "Боїнга"
Страшно подумати, але всього кілька місяців тому "коктейлі Молотова" і бої арматурою в центрі Києва здавалися межею кривавого ідіотизму, який неможливо собі уявити в Європі XXI століття. А кого зараз здивуєш цієї арматурою? Тепер таку дрібницю, як побиті демонстранти, з якою колись почався Майдан, ніхто і в стрічку новин виносити не стане. Тепер небесні сотні комплектуються кожні кілька днів, з обох сторін. І після чергового звірства здається, що все, далі вже зовсім нікуди. Але воно все котиться і котиться, і ось докотилося до малайзійського "Боїнга", збитого над Донецьком. І тепер недалеко від українського селища Грабово лежать 298 загиблих, більшість з яких ще вчора не те що Донецьк, а й Україну-то навряд чи змогли б знайти на карті.
Уроки Кимов
Це дивно, з яким самогубним завзятістю найрізноманітніші авторитарні режими не бажають вчитися на помилках один одного. Вся історія людства вчить будь-якого диктатора всього одному правилу: ти можеш робити, все що тобі заманеться, але тільки всередині країни. Ні в якому разі не лізь зовні, і тоді тебе залишать у спокої. Відвернуться, прикриють очі, висловлять заклопотаність і махнуть рукою. Але ні ж, втриматися неможливо. Через дцять років царювання королівство обов'язково стає замало, і руки самі тягнуться до олівців і карті світу. А далі все починає йти не за планом і швидко закінчується поваленням, повішенням, самогубством або ще який-небудь незворотною неприємністю.
Муссоліні цілком міг би залишитися тихим південноєвропейським автократом і спокійно доцарствовать до власної природної смерті де-небудь на початку 1970-х в статусі не дуже улюбленого, але потрібного союзника НАТО по холодній війні. І ніхто б не став чіплятися до його фашистським загравань, як не стали чіплятися до Франка чи Салазару. Але ні, не сиділося. На тринадцятому році правління життя раптом стала йому не миле без Ефіопії. Далі за неї зачепилася Іспанія, Албанія, Греція, а всього через пару років все закінчилося екстреним засіданням Великої фашистської ради в липні 1943-го, в'язницею і висіння догори ногами на міланській бензоколонці.
І Муссоліні зовсім не один такий, кого згубив несподіваний напад зовнішньополітичної активності. Чого б аргентинської хунті було не залишитися при владі до 90-х років, а потім піти на своїх умовах, як це зробив Піночет? Але ні, las Malvinas son nuestras, Фолкленд наш, і все закінчилося за кілька місяців та ще й з тюремними термінами. Або Саддаму Хусейну раптом стало настільки не вистачати всієї іракської нафти, що була потрібна ще і кувейтська, і він вирішив розбити собі голову об бетонну стіну. А адже легко міг би дожити до "арабської весни" і мирно дочекатися природної смерті у вигнанні.
Ніхто б не став заважати Іди Аміну в буквальному сенсі є своїх політичних супротивників ще хоч сорок років поспіль, але йому втовкмачити приєднати до своєї Уганді шматок Танзанії. Пол Пот міг би згноїти не те що двадцять відсотків, а всі вісімдесят відсотків слухняних кхмерів, якби не дав волю своїм мріям про завоювання дельти Меконгу. А грецькі чорні полковники, якби не кіпрська авантюра, могли б правити ще кілька років і зустріти старість вдома, а не в тюрмі.
Чомусь ніхто не хоче повчитися у найуспішнішою диктаторської династії в світі - у північнокорейських Кимов, а адже є чому. Вони безліч раз рвали перед камерами договори про перемир'я, показово підривали ракети, робили людству распоследній корейське попередження, обіцяли перетворити Сеул в море вогню вже завтра, а весь інший світ - в нього ж максимум через тиждень. І нічого, спокійно передають владу від батька до сина, від сина до онука, ніхто їх не чіпає, бо, незважаючи на весь деспотизм, у Кимов вистачає розуму ні на півкроку реалізовувати нічого зі своїх пишних військових загроз. Кіми розуміють, що в разі зовнішньої агресії ніхто за них заступатися не буде, що провести все акуратно за планом не вийде, що одна випадковість чіплятиметься за іншу і закінчиться все неминуче катастрофою, просто тому, що ніяких інших варіантів для таких випадків в історії людства не передбачено. Це розуміють навіть Кіми, а в Кремлі чомусь немає.
Непередбачені обставини
Якби в лютому, незадовго до початку російського вторгнення на Україну, хто-небудь підійшов до високих кремлівським начальникам і сказав: хлопці, ви розробили відмінний план, але забули в ньому врахувати, що в липні над Донецьком зіб'ють малайзійський "Боїнг", то навряд чи б хтось сприйняв це всерйоз. Ну що за дурниці - ось же найдокладніші плани, все чітко прописано, будь-які відхилення передбачені, звичайно, можлива якась поправка на непередбачені обставини, але в кінці-решт, не малайзійський ж "Боїнг", збитий над Донецьком.
Та що в лютому, ще вчора вранці нічого подібного не могло прийти нікому в голову. А зараз уламки НЕ долетевшего до Куалу-Лумпура "Боїнга" лежать у селища Грабово, загрожуючи Росії найважчими наслідками. Можна, звичайно, разом з російськими держканалів і групою міських божевільних спробувати переконати себе, що все, що сталося - хитра операція української армії, задумана, щоб дискредитувати ополченців. Але все-таки варто тверезо оцінювати можливості українських військових. Тільки що вони тижнями штурмували блокпости з покришок, а тут раптом прорізався такий організаційний геній.
Набагато переконливіше виглядає версія про випадкову помилку ополченців. Наприкінці червня вони захопили полк ППО, розжилися десь ЗРК "Бук", за останні кілька днів збили кілька українських літаків. Ніякої чіткої організації у них немає, рішення приймає незрозуміло хто, щось почули, щось побачили, вирішили бабахнути. Виявилося - малайзійський "Боїнг".
А то, що "Боїнги" не повинні літати в районах бойових дій - це несерйозно. Відкрийте flightradar і переконайтеся самі, як вони прямо зараз прекрасно літають і над Афганістаном, і над пакистанською зоною племен, і над загрузнула в громадянській війні Сирією, і над Іраком з його ісламським халіфатом Іраку і Леванту, і над Ізраїлем, чиє небо зараз порізано хамасівські "Кассама". І ніде нікого не збивають, бо висота більше 10 км вважається безпечною, а від незаконних бандформувань щосили бережуть зброя такої потужності.
Звідки у донбаських ополченців з'явилися "Буки", сказати складно. Дуже може бути, що Росія їм їх не поставляла, а вони самі змогли захопити кілька вже на місці через повну бездарності і безвідповідальності українських військових. Хіба мало по Україні розкидано всякого радянського і пізнішого зброї. Але це вже не має особливого значення, бо самі-то повстанці там з'явилися за прямої підтримки Росії. А значить, тепер Росія виявляється спонсором терористичної організації, яка влаштувала один з найбільших терактів в історії авіації.
Мало того, в результаті цього теракту загинули не якісь ефіопи або пуштуни, а самі що ні на є європейці і американці: 154 голландця, 27 австралійців, 26 громадян США, а також британці, бельгійці, німці, канадці, малайзійці, індонезійці і так далі. А значить, конфлікт на Україні для західної людини перестає бути далекою незрозумілою війною, де невідомо хто воює невідомо з ким в одній з цих численних і вічно проблемних former USSR republics. Тепер це війна, на якій одна зі сторін вбила десятки європейців і американців, і західні уряди будуть змушені вжити рішучих заходів.
Здрастуй, вісь зла
Що буває з державами, які опиняються причетні до збивання "Боїнгів", добре відомо з історії. Коли СРСР збив південнокорейський "Боїнг" в 1983 році, це призвело до останнього сплеску холодної війни, американським "Першинг" в Західній Німеччині, забороні для "Аерофлоту" літати в США, а Радянський Союз в очах усього світу, в тому числі власних громадян, остаточно перетворився на імперію зла.
Але то був Радянський Союз - наддержава із закритою неринковою економікою, яка очолює один з двох таборів в біполярному світі. Нинішньому малайзійському "Боїнгу" куди ближче немає корейський, а американський "Боїнг", підірваний лівійськими терористами над Локербі в 1988 році. До того часу режим полковника Каддафі і так був під жорсткими санкціями США за причетність до менш масштабним терактам - американці ввели ембарго на торгівлю, комерційні контакти і заборонили поїздки до Лівії ще в 1986 році.
Але коли в кінці 1991 року розслідування показало, що Каддафі причетний і до Локербі, то санкції ввела вже ООН. Тоді Лівію, по суті, відрізали від зовнішнього світу - припинили з нею авіасполучення, заборонили продаж лівійцям авіаційної техніки, зброї, обладнання для нафтовидобутку і заморозили всі лівійські активи за кордоном.
Каддафі протримався до 1999 року. До того часу подушний ВВП Лівії в порівнянні з 1991 роком скоротився більш ніж на чверть. Тоді Каддафі погодився видати британському правосуддю підозрюваних у теракті, і ООН призупинила дію санкцій. А вже зовсім життя налагодилося в 2003 році, коли, подивившись, як американці за пару тижнів скинули Саддама Хусейна, Каддафі все усвідомив, розкаявся, визнав свою причетність до Локербі і погодився виплатити родичам загиблих майже три мільярди доларів компенсації. Після цього з Лівії зняли навіть американські санкції, але неприємний осад все одно залишився, тому під час "арабської весни" Захід зробив все можливе, щоб вже ніколи більше їм не довелося мати справу з мінливим лівійським полковником.
А далі вже в Росії почалася інсценівка класичного сюжету з міфологій усіх народів світу, коли людина, дізнавшись про неприємне пророцтві, починає робити все, щоб запобігти передбачити результат, але насправді тільки наближає сумну розв'язку. Кажуть, що саме відео з розтерзаним трупом Каддафі в багнюці під Сиртом стало для Путіна останнім аргументом в його рішенні піти на третій термін. Потім він сприйняв події в Києві як репетицію власного повалення і вирішив діяти на випередження. Потім був Крим, потім Донбас. І ось дійшло до "Боїнга", збитого незаконним збройним формуванням, яке діє при явній підтримці Кремля. Тепер виходить, що донбаські ополченці - це вже ніякі не ополченці, а міжнародні терористи, а Кремль - їх спонсор.
Звичайно, Росія - не Лівія. Просто так побомбіть її не вийде, а право вето в Радбезі ООН виключає можливість тотальних міжнародних санкцій. Але з іншого боку, тут і немає ніякої особливої ??необхідності, щоб до ембарго проти Росії обов'язково приєдналися все-все-все аж до Венесуели і Бірми. Тут навіть нейтралітет Китаю не врятує. На західні країни, чиї громадяни загинули у збитому над Донецьком "Боїнгу", припадає близько половини всього зовнішньоторговельного обороту Росії. А найбільш постраждалі Нідерланди - взагалі найбільший експортний партнер. Так що війна на сході України дуже скоро закінчиться. І для Росії вона, швидше за все, закінчиться набагато тяжчими санкціями, ніж можна було сподіватися спочатку.
