На шляху до нового "кольчужного" скандалу, або Кого озброює Україна?

Подія

У минулому місяці в Грузії стався інцидент з виходом з ладу нещодавно куплених в Україні 40 бойових машин піхоти БМП-2. Броньовані машини, отримані з України, в кінці літа були задіяні у великих навчаннях на півдні країни, після чого у більшості з них були виявлені серйозні поломки.

Деякі грузинські ЗМІ поспішили звинуватити нашу країну в поставках некондиційної техніки. Втім, поломки могли виникнути і внаслідок експлуатації непідготовленими механіками-водіями. Особливо якщо врахувати що її експлуатація довіряється солдатам, а рівень підготовки особового складу грузинської армії багатьма експертами відзначається як нижче середнього, то не дивно, що бойові машини опинилися в несправному стані. Однак цей факт примітний іншим - Грузія значно активізувала діяльність по створенню боєздатних збройних сил.

Нарощування м'язів

Думки про те, що при розпаді Радянського Союзу Грузія не отримала нічого з військового потенціалу і була змушена будувати свої збройні сили практично "з нуля", є міфом. Так, наприклад, грузинська армія тільки при виведенні колишньої радянської дивізії з Ахалціхе отримала 108 танків Т-55, 111 БМП-1 і 4 БТР-70, заодно "приватизувавши" ще 25 БМП на Тбіліському ремонтному заводі. Всього ж Грузії з Ташкентського договору 1992 діставалися 220 танків і 210 бронемашин. Інша справа, що частина техніки була втрачена в численних військових зіткненнях в ході внутрішніх конфліктів. Щось вкрали, а багато чого з причини незадовільного утримання і непрофесійного обслуговування прийшло в непридатність само.

Прихід до влади наприкінці 2003 р. режиму "младогрузін" на чолі з Михайлом Саакашвілі, що поставив однією з пріоритетних цілей "відновлення територіальної цілісності Грузії", привів до різкого зростання уваги до потреб своєї армії, що знаходилася до цього часу в досить жалюгідному стані, незважаючи на свою досить багату подіями пострадянську історію.

Гасла про будівництво "демократії" позитивно сприяли наданню грузинській стороні військової допомоги багатьма країнами світу. У 2002-2004 роках США вклали у підготовку двох тисяч грузинських "коммандос" 64 мільйони доларів. У рамках нової програми вартістю 60 млн. інструктори Пентагону протягом 18 місяців підготують до трьох тисяч грузинських військових. Ударними темпами формуються батальйони резервістів. Подейкують, що оплачує цю справу в добровільно-примусовому порядку один з грузинських олігархів в обмін на амністію своїх капіталів.

Згідно оцінок військових експертів, до 1 січня 2005 Грузія мала, щонайменше, 97 танків, 135 різних бойових броньованих машин, 122 артсистеми, 7 бойових літаків і т.п. За останні півроку арсенал грузинських збройних сил збільшився ще на 10-15 танків, 40-50 броньованих машин і 25-30 артилерійських систем.

Серед країн, які зараз ударними темпами озброюють Грузію, на першому місці називаються Україна і Чехія. Причому Україна офіційно підтвердила поставки Грузії 41 бойових броньованих машин, Чехія - 14 одиниць артилерійських систем. Експерти вважають, що інша важка техніка також "на совісті" України та Чехії. Причому до Грузії поставляються цілком сучасні та ефективні типи військової техніки: модернізовані танки Т-72, ??бойові машини піхоти БМП-2 та бронетранспортери БТР-80, самохідні артилерійські системи 2С3 і "Дана", реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) типу "Град" і "RM-70". Саме з України потрапили до Грузії і 13 вертольотів типу Мі-8. Стрілецька зброя поставляють до Грузії ті ж Україна і Чехія, а так само Болгарія. Тільки в 2004-2005 роках вони експортували до Грузії близько 1 тисячі одиниць легкого артилерійського і приблизно 7500 одиниць стрілецької зброї. Це немало, враховуючи, що чисельність особового складу збройних сил Грузії - 20 тисяч осіб, внутрішніх військ - 6000.

Проти кого зібралися дружити?

Проти кого може бути направлений військовий потенціал і з ким зібралася воювати Грузія? Проти Росії? Щонайменше, це смішно. Також малоймовірно, що в осяжному майбутньому Грузія зможе стати серйозним противником для Азербайджану з його 72-тисячною армією чи Вірменії, чисельність армії якої досягає, за різними даними, від 45 до 60 тисяч чоловік.

Очевидно, що армія їй потрібна для упокорення "відкололися" автономій. Експерти вважають, що при таких темпах закупівель озброєнь бойовий потенціал грузинської армії вже в 2006 році може бути доведений до рівня, який дозволить розпочати військові дії проти Сухумі і Цхінвалі. Хоча нинішній грузинський режим і оголошений на Заході маяком демократії, але нещодавно президент Саакашвілі виступив з черговою "мирною ініціативою" щодо врегулювання конфлікту в Південній Осетії. "Ми будемо дуже агресивними в пошуках миру", - пообіцяв президент.

Втім, підсумки першого етапу "військової операції" в Південній Осетії влітку 2004 р. виявилися вельми невтішними для грузинських ЗС, навіть для їх елітних частин. У результаті зі своїх постів "за незадовільну роботу" були зміщені начальник Генерального штабу Іукурідзе і ряд вищих офіцерів: їм на зміну прийшли особи, які, за словами Саакашвілі, "мають американське військову освіту". Крім цього, в рамках підвищення бойового потенціалу частин Міністерства оборони країни було прийнято рішення про перепідпорядкування йому внутрішніх військ МВС Грузії. Їх функції повинна взяти на себе формована Національна жандармерія, чисельність якої складе приблизно 4 тис. осіб, спочатку вона буде складатися в основному з призовників.

В оцінках західних військових експертів йдеться, що 13-15 тис. постійних військовослужбовців було б достатньо для виконання головних завдань, що стоять перед грузинськими збройними силами. Ця цифра розходиться з прийнятим в грудні 2004 р. в парламенті Грузії рішенням про створення 30-тисячної армії. З них 23 тис. осіб повинні служити в збройних силах, а майже 7 тисяч - у реформованих прикордонних військах. Аргументи західних партнерів навряд чи будуть враховані керівництвом Грузії при подальшій реорганізації своєї армії, оскільки вони не вкладаються в концептуальну основу політики офіційного Тбілісі - встановлення свого контролю над всією територією країни, у тому числі в своїх колишніх "бунтівних автономіях".

Всі ці факти свідчать: у Грузії почалася активна мілітаризація країни, яку пов'язують з імовірною в самий найближчий час ескалацією ситуації в конфліктних регіонах, в першу чергу, в Південній Осетії, а також в Абхазії. Крім цього, на тлі невизначеності з питанням російських військових баз в Грузії і виступами вірменського населення проти дискримінаційної політики грузинської влади деякі експерти вважають цілком можливим також проведення силових акцій з боку офіційного Тбілісі і в регіоні Самцхе-Джавахеті, населеному вірменами.

Замість висновків

На тлі успішно розвиваються відносин України з Грузією, неприємний випадок, пов'язаний з несправностями бронетехніки українського походження, швидше за все, не матиме катастрофічних наслідків для обох країн у політичній сфері. Яка, в свою чергу, є визначальною для питань військового та військово-технічного співробітництва з Україною.

Але в даному контексті більш важливе інше. Ряд країн світу отримали звинувачення в пособництві міжнародному тероризму, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, підтримки країн, що порушують права людини при вирішенні внутрішньополітичних конфліктів. До цих пір свіжі в пам'яті наслідки скандалу, пов'язаного зі спробами звинуватити Україну в нібито мали місце поставках станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга" в "країни-ізгої". Грузія, безумовно, до останніх не відноситься і зберігатиме статус "молодої незалежної і демократично розвивається" держави рівно стільки, скільки її будуть вважати такою і при цьому підтримувати США та інші стани-партнери. Але також ніхто не може дати гарантії, що під приводом "наведення порядку" в Південній Осетії чи Абхазії режим Саакашвілі не вийде за рамки дозволеного і рішення внутрішньодержавної проблеми виллється в кровопролитні бої між протиборчими сторонами, масові жертви серед мирного населення і т.п. Прецеденти подібного роду в недавній історії Грузії вже, на жаль, є.

Очевидно, що світова спільнота в даному випадку достатньо швидко уточнить свої акценти у взаєминах з Грузією. Але нас більше хвилює проблема, що не потрапить Україна в число країн, звинувачених у сприянні чергового порушення прав людини і озброївшись "злочинний і антинародний режим"?