Батька Махно проти партії упирів

Перед новим 2007 роком по "5 Каналу" українського телебачення в програмі "П'ять копійок" в прямому ефірі було розіграно зовсім дивне шоу, креативна задумка якого - майже на межі геніальності. Відомі українські навколополітичні персони в масках зображували українських політиків: під личиною єхидного Олександра Мороза переховувався апологет єхидства, поет Олександр Ірванець, під маскою абсолютно відірвалася і відлетів в космос Леоніда Черновецького - "відірваний" художник і нецензурний письменник Лесь Подерев'янський, під маскою анархо-солідарісткі Юлії Тимошенко майже півтори години таїлася анархістка і відомий адвокат Тетяна Монтян. Але головними учасниками високоумний теледейства стали ніби Вітор Ющенко і як би Віктор Янукович: під їх личинами, як відкрилося в кінці програми, дурили глядачів відомі письменники - брати-близнюки Капранови. І в цьому геніальність задумки!

Адже Ющенко і Янукович - це саме близнюки-брати! Один без одного вони нікому не потрібні, поодинці їх ніхто не "замовить" і не "купить" - як нікому не потрібний Штепсель без Тарапуньки, Ширвіндт без Державіна, Левчик без Вовчика, Бівіс без Батхеда.

І обидва Віктора актуальні лише в парі - по одиночці вони провінційні "натужні екзоти", нудні лузери, похмурі маргінали, що не виправдали сподівань, які на кожного з них чималих надій.

Один з них такий же фуфловий "європеєць", як інший - "євроазієць". Один говорить про "європейські цінності", але готовий куди подалі послати Конституцію, всю систему українського законодавства, принципи континентальної правової системи і навіть звичайне право (ті самі "поняття", якими регулюються не тільки неформальні відносини в злодійському світі, але також в політичних і ділових колах пострадянського простору).

Іншого через непорозуміння вважають апологетом євразійства і проросійськість, але він готовий вступати і в НАТО, і в ЄС, і в Союз марсіан, і куди завгодно ще.

І обоє готові закласти душу дияволу, а "Газпрому" - все, що там замовлять.

Адже між меморіальними нарами з табличкою на кременчуцької зоні (соціальним пеклом) і "Медовим раєм" в Нових Безрадичах або пофарбованим в помаранчевий колір Вітряк онтологічної різниці просто не існує! Як не існує прірви між радянськими дисидентами і радянськими ж обкомівськими матохрякамі.

Народний Рух України за Перебудову мав якесь значення і якийсь сенс у своєму існуванні, поки протистояв КПРС. В умовах без КПРС Рух і всі породжені ним партії перетворилися на на рідкість нудні і безглузді тусовки, до того ж постійно зайняті самопожирання, чий електорат - така ж нудотная "україномовна патріотична інтеліґенція", яка вважає Бориса Тарасюка видатним дипломатом і державним діячем.

Це опіумна ілюзія, що в Україні існує три потужні політичні сили - імені Ющенка, імені Януковича та імені Тимошенко. Насправді, партія тільки одна - УПР: Українська Партія регресом або, в просторіччі, партія упирів. Просто в ній кілька фракцій - безнадії, дебілізації і утилізації.

"Наша Україна" після ющенківської "ями" - політичного провалу 2005 року, а також історій з "любими друзями", президентським синочком і всіма іншими - це вже не партія надії, під прапорами якої люди готові були вмирати на Майдані.

БЮТ після перепозиціонування Юлії Тимошенко і її статті "Стримати Росію" в "Foreign Affairs" - це вже не той БЮТ, в якому щось говорили про мобілізацію і стратегіях інноваційного розвитку України.

Партія регіонів без Кушнарьова - це вже не та Партія регіонів, яка теж намагалася щось заявляти про південно-східній українській ідеї та Донецько-Криворізької республіки. А якщо ще й Ринат Ахметов визнає її нерентабельним вкладенням і диверсифікує ризики, що від них залишиться?

Та й Соцпартія з клеймом іудине гріха - це вже не та партія, за яку колись голосувала вся Центральна Україна, це вже не той Мороз зразка 1999 року, коли проти Кучми-"глитая" він сприймався мало не як український Месія.

У моєму дитинстві, ще за радянської влади, були популярні великі різнокольорові льодяники на паличках. Їх робили цигани і продавали нелегально. Раптом небудь у громадському місці - на базарі, на пляжі, біля стадіону перед футбольним матчем - з'являлися чорняві Золотозуб циганки з картонними ящиками - і публіка моментально розкидала циганський плавлений цукор. Якщо не забув, вони коштували копійок сорок - чи то за штуку, чи то за набір з трьох різнокольорових. Льодяники були яскраві та прозорі - як вітражні скла: жовті, червоні, зелені, у вигляді зірки, півника, білочки, пістолета і якихось смішних фігурок. Мої батьки чи бабуся з дідусем мені таких ніколи не купували - говорили, мовляв, вони такі яскраві, бо їх фарбувати не харчовими фарбами, що є гидота, а плакатної тушшю або гуашшю, що є отрута. Лише одного разу я спробував - виявилося, дійсно, рідкісна погань.

Але ось тепер українські політики, майже як цигани з півниками, хочуть вже в третій або навіть в четвертий раз продати свою різнокольорову здохлятину. Вони кажуть, що мріють про дострокові вибори скоріше - у червні-липні, але підсвідомо вони мріють тільки про жовтень - адже ніхто з цих виродків не готовий у серпні замість відпочинку на блакитних берегах напружуватися в передвиборних поїздках по областях.

Головний український онтологічний питання полягає в тому, хто стане носієм соціальних інновацій, джерелом розвитку, генератором нової життєвої енергії? Головний український політичний питання в тому, з якого людського "мотлоху" складеться та сама "четверта сила"? А адже без цього життя дає холості оберти. Хоча, звичайно, в Україні унікальна ситуація: за відсутності серйозних зовнішніх викликів Україна-як-країна цілком може проіснувати без України-як-держави.

Надія на заступництво за Україну таємницею стихії, що дозволяє виживати в умовах Хаосу, Руїни, системної нестабільності, і її хранителя - Нестора Івановича Махна.

Надія на веселу анархістську братію під чорним прапором. Слогани для інформаційної боротьби з політичними упирями можуть бути приблизно такими:

Партія упирів: Чума, чума на ваші три обкому!

Партія упирів: Похоронна команда на старті.

Партія упирів: Три дороги до одного обриву.

Партія упирів: На *** з пляжу!

Партія упирів: Так розточаться і зникнуть!

Здається, його вже розбудили!

Батьку! Ті нас чуєш?!.

Андрій М. Окара, Москва